Шукати

Vatican News
2018.12.17 Pena di Morte, esecuzione capitale, death penalty

Ступити на дорогу братерства (28)

Сьомий розділ енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу має назву «Шляхи нової зустрічі» та присвячений темі миру. Заключна частина цього розділу зупиняється на двох «екстремальних ситуаціях», які можуть здаватися вирішенням в особливих обставинах, але в дійсності є «фальшивими відповідями», які запускають «нові деструктивні чинники». Ними є війна та смертна кара. Розглядом смертної кари завершуємо ознайомлення з передостаннім розділом документа.

Вказуючи, після роздумів про війну, на існування «ще одного способу усування іншого», який стосується не країн, а осіб, яким є смертна кара, Святіший Отець наводить слова святого Івана Павла ІІ, який в енцикліці «Evangelium vitae» писав про те, що смертна кара не відповідає виміру моральності і вже не є необхідністю у вимірі карної справедливості. «З цієї позиції не можна відступати. Сьогодні ясно говоримо, що смертна кара неприпустима і що Церква рішуче закликає скасувати її в усьому світі» (263), – наголошує Папа Франциск.

Наступник святого Петра вказує на те, що в Новому Завіті, поряд з вимогою, аби окремі особи не брали справедливість у свої руки, визнається необхідність того, щоби влада карала за злочини. Й у дійсності, життя в організованій спільноті вимагає норм співжиття, добровільне порушення яких вимагає відповідного реагування. Це означає що «легітимна публічна влада» може і мусить «визначати покарання, відповідно до тяжкості злочинів», а судочинство повинно мати гарантії «потрібної незалежність у рамках правосуддя». В цьому контексті Папа наводить висловлювання християнських мислителів, які вже з перших століть виступали проти смертної кари. Наприклад, під час суду над злочинцями, які вбили двох священників, святий Августин просив суддю не позбавляти їх життя, аргументуючи це тим, що «цим ми не перешкоджаємо законові позбавити злочинців можливості вчиняти наступні злочини. [...] Обурюйся злочинами, але не забувай про людяність. Не дозволь помсті опанувати тебе проти злочинів грішників, а більше турбуйся лікуванням душ цих грішників» (264-265).

Страхи і рани, за словами Святішого Отця, легко ведуть до сприйняття покарання як помсти, а не як частини процесу зцілення і реінтеграції в суспільство. Деякі політичні групи і медіа «часом підбурюють до колективного та індивідуального насильства і помсти не тільки проти тих, які вчинили злочини, а також і проти тих, на яких падають слушні чи фальшиві підозри у порушенні закону», а також «існує тенденція навмисно створювати ворогів», використовуючи стереотипи. Це призводить до того, що в «деяких країнах зростає практика превентивних арештів, ув’язнення без суду, і, особливо, кара смерті». За його словами, сьогодні годі уявити, що держави не мають «інших способів, крім смертної кари, для захисту людей від негідних злочинців». Особливо важкими є позасудові чи позаправові страти, які «є навмисними вбивствами, вчиненими деякими державами чи їхніми службовцями», представляючись як «небажані наслідки розсудливого, необхідного і пропорційного застосування сили для дотримання закону» (266-267).

Цитуючи свою промову до Міжнародної асоціації кримінального права, виголошену 2014 року, Папа зазначає, що «аргументів проти смертної кари є багато і вони добре знані». Це, зокрема, можливість судової помилки і користь від смертної кари тоталітарним і диктаторським режимам, які нею користуються для знищення політичних дисидентів чи переслідування релігійних та культурних меншин. Тому, за його словами, сьогодні всі християни і люди доброї волі покликані боротися за скасування смертної кари в усіх її формах, а також «за покращення тюремних умов в дусі пошани до гідності людини, позбавленої волі». І це, за його словами, стосується і довічного ув’язнення, яке є «прихованою смертною карою» (268).

Тож наводячи слова святого Івана Павла ІІ зі згаданої енцикліки про те, що «навіть убивця не втрачає власної гідності, і Бог сам стає її запорукою», Папа Франциск стверджує, що рішучий спротив карі смерті показує, до якої міри можливо визнати невід’ємну гідність кожної людини й прийняти, що вона має своє місце у цьому світі. «Якщо не відмовлю її найгіршому злочинцеві, то не відмовлю її нікому, дам усім можливість жити зі мною на цій планеті попри все те, що нас розділяє», – пише він, а християн, які «сумніваються і піддаються спокусам якогось виду насильства», заохочує згадати слова з книги Ісаї: «Вони перекують свої мечі на рала» (2, 4). Для нас, за словами Святішого Отця, це пророцтво втілюється в Ісусі Христі, Який розгніваному учневі рішуче сказав: «Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть». «Реакція Ісуса, яка вийшла з Його серця, долає століття й доходить до нас як постійне нагадування» (269-270), – підсумовує Папа.

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

21 травня 2021, 10:03