Шукати

Vatican News
2020.10.04 Conferenza stampa presentazione Enciclica Fratelli Tutti

Ступити на дорогу братерства (24)

Сьомий розділ енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу має назву «Шляхи нової зустрічі» та присвячений темі миру. В ньому Папа підкреслює, що мир пов’язаний з істиною, справедливістю та милосердям.

«У багатьох частинах світу постають дороги миру, які ведуть то загоєння ран, отож потрібні миротворці, здатні творчо й сміливо ініціювати процеси оздоровлення і нових зустрічей» (225), – пише Святіший Отець, вказуючи на необхідність розпочати з правди.

За його словами, «поновна зустріч не означає повернення до часу перед конфліктами», адже час, страждання і конфлікти нас змінили. І тому вже не потрібне все те, що «маскує дійсність», як от «порожня дипломатія, вдавання, подвійні стандарти». Ті, які між собою гостро сварилися, «можуть говорити ясну й нагу правду». Потрібно навчитися плекати «покутну пам’ять, здатну прийняти минуле, аби звільнити майбутнє від своїх незадоволень, розчарувань і проекцій». Тільки на основі історичної правди про факти може постати міцне й тривке устремління зрозуміти один одного і випрацювати новий синтез для загального добра», – підкреслює Святіший Отець, покликаючись на ствердження єпископату Конго, що у посланні до свого народу писав про те, що «не достатньо укласти мирний договір на папері. Потрібно прямувати далі й брати до уваги бажання знати правду про джерела цієї кризи, яка повторюється. Народ має право знати, що трапилося» (226).

У цьому контексті Глава Католицької Церкви наводить уривки зі своєї промови, сказаної в Колумбії під час зустрічі, присвяченої національному примиренню, коли він вказував на те, що «правда невіддільна від справедливості й милосердя». Йдеться про те, що «правда не повинна вести до помсти, а, радше, до примирення і прощення», вона полягає в тому, щоби «розповісти родинам, розбитим горем, про те, що сталося з їхніми близькими, які зникли безвісти. Правда – це визнати, що сталося з малолітніми дітьми, завербованими кримінальними структурами. Правда – це визнати страждання жінок – жертв насильства і зґвалтування. [...] Кожне насильство над людиною – це рана на тілі людства; кожна насильницька смерть принижує нас як осіб. [...] Насильство породжує насильство, ненависть породжує ненависть, а смерть – наступну смерть. Ми повинні перервати це коло, яке здається неминучим» (227).

Далі Папа вказує на те, що дорога до миру «не означає гомогенізацію суспільства, але дає нам можливість працювати разом». Вона може об’єднати багатьох людей у спільних пошуках, які принесуть користь усім. «Дорога до кращого співжиття закладає можливість визнати, що інша людина може внести, хоча би частково, щось слушне, що можна прийняти, навіть якщо вона помилялася чи вчинила щось погане» (228).

Святіший Отець наводить слова єпископів Південної Африки, які у своєму посланні від 1986 року навчали, що справжнє примирення можна осягнути у проактивний спосіб, «формуючи нове суспільство на основі служіння іншим, а не на бажанні панувати», та єпископів Південної Кореї, які, закликаючи 2017 року до миру на Корейському півострові, зазначали, що справжній мир «можна осягнути лише боротьбою за справедливість через діалог, прагнучи примирення і взаємного розвитку». Важкі зусилля для подолання протиріч без втрати власної ідентичності вимагають «фундаментального почуття приналежності», бо «наше суспільство виграє тоді, коли кожна особа, кожна соціальна група справді почувається як удома» (229-230).

І хоч для накреслення «конкретних стежок до миру» часто потрібними є переговори, «ефективні процеси на користь тривалого миру» є, насамперед, «ручною працею та змінами, зробленими конкретними людьми», пам’ятаючи про те, що «великі зміни не робляться за письмовими столами в кабінетах урядовців», але «кожен відіграє фундаментальну роль у єдиному творчому проекті й пише нову сторінку історії, сповнену надією, миром, примиренням». Будування суспільного миру в країні – це безконечний процес, «неустанна праця, яка вимагає заангажування всіх людей» (231-232).

«Розвиток суспільної дружби – це не тільки зближення соціальних груп, які розділилися через якісь конфлікти в минулому, але й намагання відновити стосунки з найубогішими й безпорадними», – веде далі Святіший Отець, нагадуючи, що «мир – це не лише відсутність війни, але й невтомна праця – особливо тих, які займають становища з більшою відповідальністю – для визнання, гарантування йґ дійсного відновлення гідності наших братів і сестер, про яку часто забували або ігнорували, щоб вони могли почуватися головними дійовими особами своєї нації». За словами Папи, маргіналізованих дуже атакували несправедливими узагальненнями, і коли їхня реакція на певні речі здається асоціальною, «то важливо зрозуміти, що причина цього – у минулих зневагах до них і бракові інтеграції». Тож ті, які претендують бути миротворцями в суспільстві, повинні пам’ятати, що «нерівність і брак цілісного людського розвитку перешкоджають встановленню миру» (233-235).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

23 квітня 2021, 09:29