Шукати

Vatican News
2021.02.04 Paraguay - fratellanza

Ступити на дорогу братерства (22)

У шостому розділі енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу, що має назву «Діалог і суспільна дружба», Папа Франциск пропонує концепцію життя як «мистецтва зустрічі» з усіма, також і з периферіями світу, бо «від усіх можна чогось навчитися, ніхто не є непотрібним». Святіший Отець вказує на те, що справжній діалог включає «здатність шанувати точку зору іншої людини» та ділиться думками про роль медіа, які в сьогоднішньому глобалізованому світі «можуть допомогти нам почувати себе ближчими одне до одного». Однак, «потрібно постійно перевіряти, чи актуальні форми комунікації нас дійсно спрямовують до щедрої зустрічі з іншими людьми, до щирих пошуків усієї правди, до служіння, до близькості з останніми, до праці ради загального добра».

У цьому контексті Папа звертає увагу на те, що релятивізм не є відповіддю на виклики, пов’язані із необхідністю прислухатися до точки зору іншого. Замаскований під видом терпимості, «він полегшує інтерпретацію моральних цінностей на користь владних сил і того, що їм потрібно в даний момент» (206).

«Чи можливо звертати увагу на правду, шукати правду, яка відповідає нашій найглибшій дійсності? Чим є закон без переконання, здобутого на довгій дорозі роздумів і мудрості, в тому що кожна людська істота священна і недоторкана?» – запитує автор, наголошуючи, що для того, аби суспільство мало майбутнє, потрібно розвинути почуття пошани до правди про гідність людини. Бо тоді не вбиватимемо іншого з переконання, а не боячись осудження і покарання. «Це невід’ємна правда, яку пізнаємо розумом і приймаємо сумлінням. Суспільство є шляхетним і гідним пошани також тому, що підтримує пошуки правди і прив’язане до основних правд», – додає він (207).

Як підкреслює Папа, потрібно вчитися демаскувати різні способи маніпуляції, деформації та приховування правди в публічній і приватній сферах. Йдеться не тільки про переказування фактів пресою, але про шукання «найтвердіших основ» наших рішень і прав. «Це означає визнати, що людський розум може переступити через тимчасові вигоди й зрозуміти деякі незмінні правди, які були до нас й існуватимуть завжди. Досліджуючи людську природу, розум відкриває цінності, які універсальні тому, що з неї походять» (208).

Загроза релятивізму полягає в тому, що основні права людини, які сьогодні вважаються невід’ємними, можна тоді заперечити, досягнувши «згоди» «приспаного й заляканого люду». Зрештою, згодою також можна маніпулювати. «Ми вже маємо достатньо доказів, що можемо зробити багато доброго, але водночас слід визнати, що маємо в собі здатність нищити», – нагадує Святіший Отець, запитуючи, чи байдужий безжалісний індивідуалізм «не є також наслідком лінивства у пошуках найбільших цінностей, які виходять за тимчасові потреби»? До релятивізму додається небезпека того, що «сильний чи хитрий» зуміє накинути свою «правду». Крім того, «усунення моральних аргументів призводить до того, що закон не може покликуватись на фундаментальний принцип справедливості, а стає відображенням панівних ідей» (209-210).

У цьому контексті Глава Католицької Церкви зазначає, що в «плюралістичному суспільстві діалог – це найвідповідніший спосіб пізнати те, що завжди слід приймати й шанувати і що виходить за межі консенсусу в конкретній ситуації». Мається на увазі діалог, який потрібно «збагачувати й освічувати мотивами, раціональними аргументами, різноманітними перспективами, внеском різних наук і точок зору, і в якому є місце для переконання, що можна дійти до деяких елементарних прав, які завжди треба підтримувати». Адже переконання в тому, що існують деякі незмінні цінності, «навіть якщо їх не завжди легко розпізнати», надає твердості й стабільності соціальній етиці. Навіть пізнавши й прийнявши їх завдяки діалогу й згоді, бачимо, що ці основні цінності «перебувають поза будь-якими консенсусами, і визнаємо їх трансцендентними щодо наших конкретних ситуацій, а тому такими, які ніколи не можна змінювати» (211).

Папа вказує на те, що «в самій дійсності людини й суспільства, у їхній внутрішній природі», існує низка основних структур, які підтримують їхній розвиток. Саме звідси випливають окреслені вимоги, які можна відкрити завдяки діалогові, хоча вони «не завжди є результатом згоди у прямому значенні». Немає потреби «протиставляти інтереси суспільства, згоду і дійсність об’єктивної правди», бо ці три елементи «можуть гармонійно поєднатися, якщо, завдяки діалогу, особи насмілюються дійти аж до суті справи» (212).

«Якщо потрібно шанувати гідність іншої людини в кожній ситуації, то не тому, що ми придумали чи припустили собі гідність інших, а тому, що вони справді мають цінність, яка перевищує всі матеріальні речі й обставини, і яка вимагає, щоб до них ставилися інакше. Те, що кожна людина має невід’ємну гідність, є істиною, яка відповідає людській природі незалежно від будь-яких культурних змін. Отож, людина має ту саму недоторкану гідність у кожній історичній епосі, і ніхто не має права в деяких обставинах заперечувати це переконання чи діяти проти нього», – наголошує Святіший Отець, вказуючи на те, що розум може досліджувати дійсність речей за посередництвом рефлексії, досвіду й діалогу, «аби розпізнати в цій дійсності, яка його перевищує, основу певних універсальних моральних вимог» (213).

Підсумовуючи, Папа стверджує, що агностикам цей фундамент може здаватися достатнім, аби надати тверде й стабільне універсальне значення основним етичним нормам, які не підлягають дискусіям і можуть запобігти новим катастрофам. Для віруючих, натомість, людська природа, яка є джерелом етичних норм, «створена Богом, Який остаточно надає твердий фундамент цим нормам» (214).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

09 квітня 2021, 10:55