Шукати

Vatican News
Фреска в храмі свв. Вінкентія і Атанасія (Рим) Фреска в храмі свв. Вінкентія і Атанасія (Рим)  історія

Чи Бог живе у Римі?

Історія двох українців, що знайшли Бога й самих себе в Римі.

Наталя Кіндратів і Іринка Громоцька – Ватикан

Вікторія: від атеїзму до армії

Батько Вікторії був комуністом, тому вона виросла без релігійного виховання. «Мої батьки не навчили мене молитися, – згадує вона. – Коли я почала працювати на заводі, друг дав мені листок, на якому була написана молитва “Отче наш”, і порадив мені читати її перед сном. Це була єдина молитва, яку я знала».

У 1995 році Вікторія залишила завод і вступила на військову службу, де була старшим солдатом на контрольно-пропускному пункті. Але, за словами Вікторії, її голос був недостатньо «авторитарним» тому їй було надзвичайно важко вписатися у військовий спосіб життя.

Вікторія зі своєю улюбленою іконою
Вікторія зі своєю улюбленою іконою

 

Максим: від армії до релігії

Дядько Максима був полковником, командиром Вертолітного полку. Тому він сам опинився в армії.

«Коли мене запитали, що я хочу робити в армії, я відповів, що хочу літати, як мій дядько, – розказує він. – Але мої батьки так злякалися, що переконали мене йти куди завгодно, але тільки не в авіацію». Тож Максим вступив у відділ артилерійської розвідки. На четвертому році навчання він зав’язав приятельські стосунки з військовими капеланами. «Капелани – дуже цікаві люди, – зазначає він він. – Я ходив з одним із них до дитячого будинку. Це було як ковток свіжого повітря після важкого військового світу». Момент глибокого перетворення настав для Максима тоді, коли він вперше взяв участь у Літургії. «Це було так глибоко, так зворушливо. Я не розумів, про що йшла мова, але це було захоплююче і вражаюче ».

Максим на терасі з видом на собор святого Петра
Максим на терасі з видом на собор святого Петра

Вікторія: дорога до Риму

У 2000 році Вікторія приїхала до Риму, залишивши свою дочку Катерину з бабусею в Україні. Вікторія не розмовляла італійською, але їй було потрібно заробити гроші на навчання Катерини. У Римі вона познайомилася з Марією, яка запропонувала також дочці приїхати до Італії. Вона приїхала. Але все вийшло не так, як планувалося. «Спочатку вона не хотіла бути тут, – розповідає Вікторія. – Її не відразу прийняли в школу через відсутність документів». Мати і дочка почали працювати нянями в двох різних сім’ях. Їхні дороги почали розходитися.

«Коли я приїхала до Риму, Марія дала мені молитовник і я почала вивчати молитви, – згадує Вікторія. – Мені особливо подобалася молитва за дітей, і я молилася її щовечора». Коли у Вікторії були вихідні дні, вона ходила до базиліки Santa Maria Maggiore й молилася там до пізнього вечора. Її молитви завжди були за Катерину.

Вікторія у своїй квартирі в Римі
Вікторія у своїй квартирі в Римі

Максим: шлях до священства

Максим також молився. Для нього це було чимось новим. У своїх молитвах він, здебільшого, запитував про те, що робити зі своїм життям, чи він насправді хотів бути військовим. Врешті, він зробив важливий вибір: вперше пішов сповідатися і прийняв перше Святе Причастя.

«Я пам’ятаю той момент, коли я сказав, що хочу вступити до семінарії. Це було шоком для моїх родичів, командирів та друзів. Я ж почував себе таким спокійним і щасливим», – розповідає він, описуючи цей період як час «поглиблення стосунків з Богом та особистого глибокого навернення». Після «безладного військового середовища», Максим почувався вільним: «Я міг розвиватися, – наголошує він. – Мав право вибору». Саме в семінарії він вперше відкрив для себе психологію. «Мене це зацікавило, тому що це допомагало мені краще розуміти себе, давало можливість духовно пізнати своє покликання».

Максим в Папській грецькій колегії св. Атанасія в Римі
Максим в Папській грецькій колегії св. Атанасія в Римі

Вікторія знаходить дім далеко від дому

Завдяки Марії, Вікторія та її дочка почали щонеділі ходити до церкви. Вони відвідували українську греко-католицьку парафію святих Сергія і Вакха в центрі Риму. Саме там вони зустріли багатьох представників української діаспори: вони могли спілкуватися, ділитися новинами з дому, разом відзначати свята та навіть брати участь у різдвяних вертепах.

«Наші родичі далеко, – каже Вікторія, – тому парафіяльна громада об’єднує нас». «На Різдво нас збирається 20-30 осіб в якомусь помешканні на святвечір». Одного разу Вікторії пощастило разом з іншими українськими мігрантами потрапити на аудієнцію до Папи Франциска. Вона радо показує нам фотографію – згадку про ту зустріч.

Фотографія Вікторії під час зустрічі з Папою Франциском
Фотографія Вікторії під час зустрічі з Папою Франциском

Максим знаходить покликання в покликанні

Максим не хотів відразу висвячуватися на священика. Його й надалі захоплювала психологія: покликання, що зародилося в священичому покликанні. Він навчався в Папському Салезіянському університеті в Римі, але мешкав у Папській грецькій колегії святого Атанасія. «Це була можливість навчатися в університеті, студенти якого походять з різних країн», – говорить він.

На батьківщині Максим був знайомий лише з Українською Греко-Католицькою Церквою: «Тут я зустрівся з Римською Церквою, і це розширило мій духовний світогляд… Я побачив приклад Церкви, відкритої і доступної для людей». Максим зазначає, що богословські дисципліни часто є досить теоретичними та філософськими. А психологія – практична, вона стосується «психо-духовної дійсності» життя людей. «Психологія надає доступ до людей, які не перебувають у Церкві та мають труднощі в житті, – веде він далі. – Вона пропонує інструменти, знання та підходи до спілкування з ними». Максим вважає, що богослов’я та психологію можна поєднувати на практиці. Тому він хоче втілювати обидва покликання разом: «займатися психотерапією як терапевт, і душпастирською діяльністю як священик». У Римі він зустрів людей, які успішно поєднують одне з другим.

Максим в Папській грецькій колегії в Римі
Максим в Папській грецькій колегії в Римі

Вікторія: сила молитви

Молитви Вікторії за дочку були вислухані. Катерина знайшла нових друзів і нове захоплення: бойові мистецтва. Вона отримала чорний пояс із Тхеквондо. Тепер вона проводить заняття для дітей і планує відкривати нові навчальні осередки. Катерина також закінчила психологію в католицькому університеті «LUMSA». На першій сторінці своєї дипломної роботи вона написала: «Мамо, ми зробили це разом!».

Вікторія зізнається, що саме в Римі вона відкрила для себе Церкву. Люди, яких вона там зустріла, допомогли їй наблизитися до дочки. Але, врешті, що найважливіше – це сила молитви. «Я вважаю, що молитва – це велика сила», – додає на завершення Вікторія. – Якщо ви молитесь, Бог вас почує».

Максим: життя з Богом

Максим також вважає, що перебування в Римі відіграло важливу роль на його життєвому шляху та в його покликанні. «Під час навчання я почав більше цікавитися особистим пошуком, – зазначає він. – Рим допоміг мені розвинути свою духовність і утвердитися в моєму справжньому покликанні». Саме тут, за словами Максима, він визначив свої основні цінності: «жити з Богом ... як людина».

Чи Бог живе в Римі?
26 вересня 2019, 10:57