Чи Бог живе у Римі?
Наталя Кіндратів і Іринка Громоцька – Ватикан
Вікторія: від атеїзму до армії
Батько Вікторії був комуністом, тому вона виросла без релігійного виховання. «Мої батьки не навчили мене молитися, – згадує вона. – Коли я почала працювати на заводі, друг дав мені листок, на якому була написана молитва “Отче наш”, і порадив мені читати її перед сном. Це була єдина молитва, яку я знала».
У 1995 році Вікторія залишила завод і вступила на військову службу, де була старшим солдатом на контрольно-пропускному пункті. Але, за словами Вікторії, її голос був недостатньо «авторитарним» тому їй було надзвичайно важко вписатися у військовий спосіб життя.
Максим: від армії до релігії
Дядько Максима був полковником, командиром Вертолітного полку. Тому він сам опинився в армії.
«Коли мене запитали, що я хочу робити в армії, я відповів, що хочу літати, як мій дядько, – розказує він. – Але мої батьки так злякалися, що переконали мене йти куди завгодно, але тільки не в авіацію». Тож Максим вступив у відділ артилерійської розвідки. На четвертому році навчання він зав’язав приятельські стосунки з військовими капеланами. «Капелани – дуже цікаві люди, – зазначає він він. – Я ходив з одним із них до дитячого будинку. Це було як ковток свіжого повітря після важкого військового світу». Момент глибокого перетворення настав для Максима тоді, коли він вперше взяв участь у Літургії. «Це було так глибоко, так зворушливо. Я не розумів, про що йшла мова, але це було захоплююче і вражаюче ».
Вікторія: дорога до Риму
У 2000 році Вікторія приїхала до Риму, залишивши свою дочку Катерину з бабусею в Україні. Вікторія не розмовляла італійською, але їй було потрібно заробити гроші на навчання Катерини. У Римі вона познайомилася з Марією, яка запропонувала також дочці приїхати до Італії. Вона приїхала. Але все вийшло не так, як планувалося. «Спочатку вона не хотіла бути тут, – розповідає Вікторія. – Її не відразу прийняли в школу через відсутність документів». Мати і дочка почали працювати нянями в двох різних сім’ях. Їхні дороги почали розходитися.
«Коли я приїхала до Риму, Марія дала мені молитовник і я почала вивчати молитви, – згадує Вікторія. – Мені особливо подобалася молитва за дітей, і я молилася її щовечора». Коли у Вікторії були вихідні дні, вона ходила до базиліки Santa Maria Maggiore й молилася там до пізнього вечора. Її молитви завжди були за Катерину.
Максим: шлях до священства
Максим також молився. Для нього це було чимось новим. У своїх молитвах він, здебільшого, запитував про те, що робити зі своїм життям, чи він насправді хотів бути військовим. Врешті, він зробив важливий вибір: вперше пішов сповідатися і прийняв перше Святе Причастя.
«Я пам’ятаю той момент, коли я сказав, що хочу вступити до семінарії. Це було шоком для моїх родичів, командирів та друзів. Я ж почував себе таким спокійним і щасливим», – розповідає він, описуючи цей період як час «поглиблення стосунків з Богом та особистого глибокого навернення». Після «безладного військового середовища», Максим почувався вільним: «Я міг розвиватися, – наголошує він. – Мав право вибору». Саме в семінарії він вперше відкрив для себе психологію. «Мене це зацікавило, тому що це допомагало мені краще розуміти себе, давало можливість духовно пізнати своє покликання».
Вікторія знаходить дім далеко від дому
Завдяки Марії, Вікторія та її дочка почали щонеділі ходити до церкви. Вони відвідували українську греко-католицьку парафію святих Сергія і Вакха в центрі Риму. Саме там вони зустріли багатьох представників української діаспори: вони могли спілкуватися, ділитися новинами з дому, разом відзначати свята та навіть брати участь у різдвяних вертепах.
«Наші родичі далеко, – каже Вікторія, – тому парафіяльна громада об’єднує нас». «На Різдво нас збирається 20-30 осіб в якомусь помешканні на святвечір». Одного разу Вікторії пощастило разом з іншими українськими мігрантами потрапити на аудієнцію до Папи Франциска. Вона радо показує нам фотографію – згадку про ту зустріч.
Максим знаходить покликання в покликанні
Максим не хотів відразу висвячуватися на священика. Його й надалі захоплювала психологія: покликання, що зародилося в священичому покликанні. Він навчався в Папському Салезіянському університеті в Римі, але мешкав у Папській грецькій колегії святого Атанасія. «Це була можливість навчатися в університеті, студенти якого походять з різних країн», – говорить він.
На батьківщині Максим був знайомий лише з Українською Греко-Католицькою Церквою: «Тут я зустрівся з Римською Церквою, і це розширило мій духовний світогляд… Я побачив приклад Церкви, відкритої і доступної для людей». Максим зазначає, що богословські дисципліни часто є досить теоретичними та філософськими. А психологія – практична, вона стосується «психо-духовної дійсності» життя людей. «Психологія надає доступ до людей, які не перебувають у Церкві та мають труднощі в житті, – веде він далі. – Вона пропонує інструменти, знання та підходи до спілкування з ними». Максим вважає, що богослов’я та психологію можна поєднувати на практиці. Тому він хоче втілювати обидва покликання разом: «займатися психотерапією як терапевт, і душпастирською діяльністю як священик». У Римі він зустрів людей, які успішно поєднують одне з другим.
Вікторія: сила молитви
Молитви Вікторії за дочку були вислухані. Катерина знайшла нових друзів і нове захоплення: бойові мистецтва. Вона отримала чорний пояс із Тхеквондо. Тепер вона проводить заняття для дітей і планує відкривати нові навчальні осередки. Катерина також закінчила психологію в католицькому університеті «LUMSA». На першій сторінці своєї дипломної роботи вона написала: «Мамо, ми зробили це разом!».
Вікторія зізнається, що саме в Римі вона відкрила для себе Церкву. Люди, яких вона там зустріла, допомогли їй наблизитися до дочки. Але, врешті, що найважливіше – це сила молитви. «Я вважаю, що молитва – це велика сила», – додає на завершення Вікторія. – Якщо ви молитесь, Бог вас почує».
Максим: життя з Богом
Максим також вважає, що перебування в Римі відіграло важливу роль на його життєвому шляху та в його покликанні. «Під час навчання я почав більше цікавитися особистим пошуком, – зазначає він. – Рим допоміг мені розвинути свою духовність і утвердитися в моєму справжньому покликанні». Саме тут, за словами Максима, він визначив свої основні цінності: «жити з Богом ... як людина».
