Beta-версія

Cerca

Vatican News
Amoris Laetitia Amoris Laetitia 

"Amoris laetitia”. З Папою Франциском про радість любові (22)

Попереднього разу ми розпочали знайомство із четвертим розділом апостольського напоумлення Папи Франциска “Amoris Laetitia”, назва якого «Любов у подружжі». У ньому Святіший Отець коротко заторкує головні аспекти подружньої любові, розпочинаючи свої роздуми від «гімну любові», що вийшов з-під пера святого апостола Павла. Ми приглянулись до того, що означає терпелива та лагідна любов, а сьогодні продовжуємо читання цього документа і поглянемо на інші характеристики любові у подружжі.
аудіоверсія

Зцілення заздрості

95-ий пункт апостольського повчання протиставляє любові поведінку заздрості, як таку, що є суперечною із поняттям любові та подружжя. Заздрість, як зазначає Глава Католицької Церкви, – поведінка «ревнивості» та «незадоволення» з причини блага іншої людини, що вказує на те, що нас, так насправді, не цікавить добробут, благо ближнього і що ми сконцентровані виключно на собі. В любові немає місця для заздрості, адже той, хто любить, навпаки, радіє, коли іншій людині добре. В той час, як любов дозволяє людині вийти поза себе саму, відректись від себе, то заздрість заставляє зосередити нашу увагу на власній особі.

Правдива любов цінує успіхи інших людей, не вважаючи їх загрозою для себе, та звільняється від того гіркого присмаку заздрості; вона приймає той факт, що кожна людина має свої, відмінні від інших, дари у житті. Тому, вона дозволяє віднайти свій власний шлях до щастя, дозволяючи також й іншим віднайти їхній.

Бажання рівності між людьми

Взагалі-то, тут мова йде про виконання двох Божих Заповідей: не пожадати добра і жінки свого ближнього (див. Вих. 20, 17). Любов провадить нас до щирого цінування кожної людини, визнаючи її право на щастя. Хто любить, той дивиться на людину очима Бога-Отця, Який дарує нам усе для радості, а це, у свою чергу, спонукає прийняти в душі те, що ця людина може насолоджуватись, радіти вдалими моментами свого життя. В кожному разі, саме корінь любові спонукає людину до того, щоб відмовитись від несправедливості, зродженої тим, що одні мають забагато, а інші не мають нічого; надихає до того, аби поводитись так, щоб відкинуті суспільством особи також могли досвідчити трохи радості. Тут мова не йде про заздрість, але про бажання рівності між людьми.

Любов не чваниться, не надимається

 У 97-му пункті папського документу «Радість любові» Єпископ Риму продовжує роздуми над «гімном любові» святого апостола Павла, підкреслюючи те, що любов не чваниться. Вжитий у Святому Письмі термін «perpereuetai» має на увазі чванливість, неспокійне стремління показати себе вищим, щоб, таким чином, скласти враження на інших своєю педантичною, сухою, а навіть агресивною поведінкою. Хто любить, той не лише уникає багато говорити про себе, але й концентрує свою увагу на іншій особі, вміє стати на її місце, не претендуючи бути у центрі уваги.

Наступний термін «physioutai» є дуже подібним до попереднього, адже вказує, що любов не є зухвалою, нахабною, а дослівно – не надимається, тобто «не возвеличується» перед іншими. Мова йде не лише про одержиме бажання виявити свої якості, але також й про втрату відчуття реальності, вважаючи себе більшими ніж інші, духовнішими чи розумнішими. Дехто вважає себе більшим від інших через те, що дещо більше знає, а тому намагається контролювати інших, хоча й, насправді, великими нас робить любов, яка розуміє, турбується, підтримує слабших. В іншому місці (див. 1 Кор. 4, 18-19) апостол Павло вживає цей термін, щоб засудити поведінку тих, кого «розпинає гординя», але так насправді, вони не наділені справжньою силою Святого Духа.

Покора – частина любові

  Далі Вселенський Архиєрей наголошує на необхідності, щоб християни поводились саме так, тобто не надимаючись, зокрема, у стосунку до своїх родичів, які ще не дуже втаємничені у християнській вірі або, які ще слабкі чи невпевнені у своїх поглядах. Трапляється, що стається протилежне: той, хто в сім’ї вважає себе зрілим, виявляється високодумним та нестерпним. Але любові притаманна поведінка покори; саме покора є частиною любові, адже, щоб зрозуміти, пробачити та послужити ближньому з усього серця, необхідно вилікувати в собі гординю та плекати покору.

Ісус пригадував Своїм учням, що у світі влади кожний прагне домінувати над іншим, а між Його учнями має бути зовсім інша поведінка: «Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт. 20, 26). Логіка християнської любові полягає не в тому, щоб вважати себе вищим над іншими та мати необхідність, щоб інші відчували твою владу, але в тому, щоб «хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за слугу» (Мт. 20, 27). В сімейному житті не може панувати логіка влади одних над іншими, показуючи те, хто є сильнішим та розумнішим, бо такий стиль поведінки послаблює любов. Папа Франциск пригадує, що в сімейному житті слід прислухатись і до поради апостола Петра: «А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать» (пор. 1 Пт. 5, 5).

Зупинимось на цьому пункті, а під час нашої наступної зустрічі ми продовжимо знайомство із четвертим розділом апостольського напоумлення Папи Франциска «Радість любові» та продовжимо читання про характерні ознаки справжньої любові, на які вказав святий апостол Павло у 13 розділі свого першого Послання до християн Коринту, зокрема, читаючи про доброзичливість та жертвенне самовідречення у подружньому та сімейному житті.

Опрацював о. д-р. Теодосій Р. Грень, ЧСВВ

Попередній випуск за цим посиланням

17 червня 2018, 09:35