Шукати

Vatican News

50 навернень: Ісраель Золлі (2)

с. Лідія Короткова, СНДМ

Як ми розповідали минулого разу, Ісраель Золлі народився в заможній єврейській сім’ї в містечку Броди поблизу Львова, де пройшло його дитинство та молодість. Після навчання в університетах Львова та Відня він навчався у Флоренції та Трієсте, проживши в Італії основну частину свого життя. Він був рабином Трієсте, а потім головним рабином римської синагоги, професором декількох університетів. На його долю випало очолити єврейську спільноту під час жорстокого нацистського переслідування, депортацій до концтаборів та масових страт.

У серпні 1944 року Ісраелеві Золлі несподівано об’явився Христос, кличучи відтепер іти за Ним. Золлі потім писав, що не можна нехтувати Божим покликом – якщо Господь кличе, Йому треба відповісти. Шлях навернення колишнього головного рабина Риму завершився 13 лютого 1945 року, коли він був охрищений в римській базиліці Святої Марії Ангельської, прийнявши при хрищенні ім’я Еудженіо на знак вдячності Папі Пію ХІІ, – адже таким було його хресне ім’я, –вдячності за допомогу євреям, надану під час переслідувань. З ним охристилась і дружина Емма, а через рік і дочка Міріям.

З наверненням Золлі втратив всі привілеї й можливість утримувати сім’ю, опинившись у крайній бідності. Через п'ятнадцять днів, 4 березня 1945 року, він мав зустріч з Папою Пієм ХІІ, щоб виразити йому свою відданість як новий син католицької Церкви. Похилого віку, страждаючий і бідний, він був щасливий жити повним християнським життям, у непохитній впевненості в істинності католицтва.

Кожного ранку Еудженіо Золлі брав участь у Святій Месі в каплиці Григоріанського університету й причащався, після чого перебував на тривалій молитві, кажучи: «Так добре в Господній каплиці, що я ніколи не хочу вийти з неї».

Його звинувачували в опортунізмі, але шлях віри колишнього рабина Трієсте й Риму був набагато складнішим і глибшим. Він підкреслював, що до цього його привело вивчення Святого Письма й роздуми. Христос притягав його до Себе крок за кроком, ще з дитинства. Ще будучи підлітком, Ісраель ставив складні запитання: «Що робив Бог до створення світу? Для чого це зробив?». Але насправді його хвилювало розп'яття, яке він бачив у свого друга Станіслава. «Хто ця людина? Чи був він злочинцем? Чому так захищав правду коштом власного життя? Чому його розп'яли євреї? А якщо це був справжній Месія?». Він почав з великим зацікавленням читати Євангелію, подаровану йому католицькими друзями, відчуваючи глибоке внутрішнє зворушення.

В книзі старозавітнього пророка Ісаї він знайшов підтвердження Божества Христа, описаного як найневинніший чоловік, але побитий і принижений, закатований до смерті через гріхи інших Для Золлі це було початком довгої духовної подорожі, наприкінці якої божественне Розп'яття перемогло в його душі, відкритій для Божого світла.

Величезне враження на нього справила новозавітня Нагірна проповідь. Любити своїх ворогів, прощати й благословляти їх, було чимось новим і революційним для нього, залишаючи в серці глибокий знак. Новий Завіт почав здаватися йому логічним продовженням Старого. Дедалі чіткіше він помічав, як старозавітні пророцтва здійснюються на сторінках Євангелії. Після навернення до християнства він ствердив, що починаючи від Старого Завіту знайшов повноту в Новому.

Вивчення Святого Письма тривало далі й у кожному рядку він бачив Ісуса Христа. Колишній головний рабин Риму повторював своїм друзям: «Ти, що народився в католицькій релігії, не розумієш щастя, яке маєш, з дитинства отримавши віру й благодать від Христа; але якщо хтось, подібний до мене, прийшов до віри після багаторічного духовного страждання, то цінує велич дару віри й відчуває всю радість бути християнином». Після навернення й охрищення Золлі та його сім'я зазнали запеклих нападок, хоч вони завжди підкреслювали, що зі своїм охрищення не поривали з єврейським народом.

Велика любов колишнього римського рабина до Католицької Церкви не додавала йому прихильників у суспільстві. Золлі пережив найглибший досвід у своєму житті. Він отримав світло, знайшов відповідь, якої шукав усе своє життя, збагнувши, що Христос, несправедливо вбитий на хресті, страждальним Слугою, про Якого пророкував Ісая, є очікуваним Месією.

Протягом останніх років свого життя Золлі викладав у римському університеті "La Sapienza" та в Папському біблійному інституті, приділяючи особливу увагу взаємозв'язку між юдаїзмом і християнством: саме вивчення книги Ісаї та пророцтв, що містяться в ній, спонукали його до роздумів, що привели до переходу від юдаїзму до християнство. В 1953 році він провів серію лекцій у США та опублікував свою автобіографію «Перед світанком». Його статті друкували в різних журналах, він видав ще декілька книг, серед яких «Від Єви до Марії» (1953), в якій висловив свою велику любов до Пресвятої Богоматері, Якій він ввірив себе і свій народ; у протестантських колах Золлі був стійким захисником першості святого Петра. Він також є автором праць з біблійної екзегетики, літургії, талмудичної літератури та історії єврейського народу.

1956 року Золлі важко захворів запаленням легенів. «Я помру першої п'ятниці о 15-ій годині», – говорив він, бажаючи таким чином з'єднатися зі своїм Спасителем. Господь вислухав його прохання. В стані освятної благодаті, прийнявши Святі Тайни, та кажучи: «Прошу в Господа простити мої гріхи. А щодо решти – довіряю Його безмежному милосердю»», Еудженіо Золлі помер у п'ятницю 2 березня 1956 року саме о 15-ій годині, в день 80-ої річниці Папи Пія ХІІ, і похований на римському кладовищі Кампо Верано.

02 березня 2019