Шукати

Директор Гарвардської медичної школи: зцілювати невидимі рани війни

У інтерв’ю для часопису «L’Osservatore Romano» один із провідних світових експертів у галузі дослідження та лікування серйозних психічних розладів Річард Ф. Молліка наголошує на важливості слухання постраждалих та духовної сили Церкви у зціленні моральних травм ветеранів.

о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан

Нещодавно на сторінках часопису «L’Osservatore Romano» з’явилося інтерв’ю з директором Гарвардської медичної школи Річардом Ф. Моллікою, у якому він розповідає про руйнівні наслідки війни для окремих людей та спільноти. У 1981 році цей італо-американський психіатр заснував у Бостоні Гарвардську програму з питань біженців – одну з перших програм з охорони психічного здоров'я жертв масового насильства і катувань. За ці понад 40 років медик-науковець та його команда допомагали жертвам найжорстокішого насильства впоратися з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) чи не в усіх конфліктах, які виникали у світі. Вони надають допомогу жінкам, чоловікам і дітям, травмованим насильством, страхом і драматичними подіями, здобуваючи досвід праці також і в Україні.

Ефективність лікування невидимих ран

За словами експерта, у зоні бойових дій майже всі громадяни відчувають сильну тривогу, смуток і дистрес, де особливу увагу необхідно приділяти дітям і підліткам. «У сучасних конфліктах, що характеризуються масовим насильством, вони глибоко страждають від такого насильства, як фізичні ушкодження, смерть близьких і вимушене переміщення. В Україні, де у співпраці з українськими освітянами ми впроваджуємо травмо-орієнтований підхід до надання допомоги, понад п’ятдесят відсотків переміщених учнів повідомляють про високий рівень тривоги, страху та депресії», – розповідає професор Молліка. Він пригадує, що п’ятдесят років тому було сформоване бачення, що люди, які пережили екстремальне насильство, є невиліковними і не отримають користі від психіатричної допомоги, однак після п'яти десятиліть досліджень і клінічної допомоги це уявлення виявилося хибним. «Уважно вислухати розповідь про травму, яку пережили постраждалі – дорослі, підлітки та діти – є центральним елементом ефективної охорони психічного здоров'я. Створення безпечного та захищеного місця та сімейного життя, особливо для дітей, є надзвичайно важливим», – наголошує фахівець.

Необхідні фактори для зцілення

Відповідаючи на запитання про ключовий елемент у складному процесі зцілення психічних ран, професор психіатрії виокремлює важливість навчитися контролювати і регулювати емпатію. «Занадто велика емпатія може викликати емоційний дистрес у слухача; занадто мала емпатія може стати причиною поганих стосунків», – ділиться Річард Молліка. Він пригадує слова Папи Франциска, який говорив про те, що духовне життя, молитва, а також спілкування з природою і тваринами можуть бути дуже терапевтичними. «Згідно з нашим дослідженням, основні фактори, пов'язані з самозціленням – альтруїзм, робота, навчання, соціальні відносини і духовність – повинні підтримуватися і навіть призначатися лікарем. Також слід заохочувати заспокійливі дії та розповідь історій не тільки батькам, а й заохочувати до спілкування дітей з учителями та медичними фахівцями. Вихователі можуть заохочувати дітей до спільного читання казок і народних історій, розмальовок, співу або слухання музики», – каже спеціаліст.

Усвідомити руйнівний вплив принижень

«Слухаючи протягом багатьох років людей, які пережили травму, найважливіший урок, який я засвоїв, полягає в тому, що головна зброя насильства – це приниження. Ті, хто чинить насильство – подивіться на сучасні війни – використовують інструменти приниження. Мета – через приниження досягти повного знищення людини, її сім'ї, громади, суспільства і нації. Інструментами приниження є зґвалтування та інші форми ґендернозумовленого насильства, – ділиться професор психіатрії. – У більшості суспільств зґвалтування жінки руйнує не лише жертву насильства, але й сім'ю, приносячи глибокий сором і стигму. Полонення і катування солдатів і цивільних осіб через жахливі, принизливі і нелюдські акти насильства призводить до глибоких принизливих ран». Описуючи особливості масового насильства, він зауважує, що у людини, яка пережила травму, стан приниження є глибоко прихований і може не розпізнаватися не тільки оточуючими, включаючи лікарів, але й самою жертвою, маючи при цьому сильний руйнівний вплив. «Необхідно зробити все можливе, щоб подолати приниження і відновити людську гідність людини, яка пережила травму. У цьому процесі зцілення важливу роль може відіграти духовна сила Церкви», – підкреслює лікар.

Важливість слухання

На думку Річарда Молліки, важливим етапом у подоланні ран, пов’язаних із наслідками війни, є глибоке слухання розповідей постраждалих, що «лежить в основі досвіду зцілення і є важливим стимулом для запобігання насильству». «За останні сорок років у нашій бостонській клініці ми вислухали понад 10 тисяч історій про екстремальні травми і отримали значні результати зцілення, – зазначає він. – Оповідання історій і глибоке слухання можуть приймати різні форми, від простої елементарної розмови до розповіді через казки, притчі, поезію та образотворче мистецтво. Розповідь історій дозволяє нам знайти людину, яка стоїть за жорстокими фактами історії травми». За словами дослідника, сторітелінґ й рефлексивне письмо виявилися здатними зцілювати і дарувати полегшення від хронічних недуг. Тому найпотужнішим інструментом зцілення є те, коли оповідач розповідає свою історію іншій людині. «Слухач стає частиною цієї історії; і не лише отримує радість (а також біль) від слухання, але й вбирає в себе глибоку мудрість, стійкість і духовність оповідача. Слухання наративу про травму – це дар справжньої краси, що виникає під час обміну травматичним життєвим досвідом», – каже професор психіатрії.

Особливість зцілення моральних травм ветеранів

Одне із запитань стосувалося того, як зберегти стабільність в сім’ї, коли додому повертається військовий з важким психічним розладом, що впливає також на інших членів родини. «Після повернення додому ветерани приносять у свої сім'ї всі стреси й трагедії, які вони пережили, будучи учасниками бойових дій. Багато з них відчувають “провину вцілілого”, оскільки товариш, який був поруч з ними в бою, загинув, і вони відчувають провину за те, що вони вижили», – зауважує психіатр. За його словами, одним з головних чинників високої поширеності депресії та суїцидальних думок серед ветеранів є пережита моральна травма, яка виникає тоді, коли військовий робить щось, що він вважає морально неправильним, але повністю схвалюється і виправдовується збройними силами.

«Моральна травма переважає в емоційному житті солдатів і ветеранів та може бути дуже руйнівною емоцією. На жаль, ветерани та їхні сім'ї мало знають про довготривалі страждання, спричинені досвідом насильства на війні. Важкість черепно-мозкових травм спричиняє значні пошкодження мозку, які можуть зруйнувати особистість. Члени сім'ї, включаючи дітей, близьких родичів і навіть домашніх тварин, повинні бути залучені до процесу зцілення ветеранів», – переконаний професор Молліка. На його думку, духовні наставники та відвідування релігійних богослужінь можуть відігравати важливу роль у зціленні моральних травм.

Формувати надію

Директор Гарвардської медичної школи наголошує на важливості того, щоб кожна людина боролася з безпорадністю, викликаною масштабністю проблеми. «Медичний наратив має бути перетворений на наратив надії на те, що люди, які пережили травму, можуть бути вилікувані і що насильству можна запобігти. Ця наукова реальність має бути визнана суспільством», – переконаний лікар. За його словами, доброчесна поведінка і творення добра – це ключ до надії і відновлення людської гідності. «Зцілення від насильства та запобігання насильству повністю ґрунтуються на відновленні людської гідності та суспільному визнанні того, що все життя є священним. Насильство є неприйнятним на всіх рівнях суспільства. І, як проповідував святий Августин, несправедливість є огидною! Наша мета – жити і творити більш справедливий і чуйний світ. Насправді, ми біологічно схильні до здійснення цього соціального дива», – ділиться професор Річард Молліка.

26 квітня 2024, 12:31