О. Юрій Козловський: атака на Львів спонукає студентів УКУ до ще більшого служіння
Світлана Духович – Ватикан
Внаслідок російської ракетної атаки по Львову загинуло 10 осіб і десятки отримали поранення, завдано шкоди численним будівлям, серед яких – кілька гуртожитків Національного університету «Львівська політехніка» та кампус Українського Католицького Університету. Про пошкодження будівель цього університету та про те, як мешканці кампусу відреагували на нічні атаки в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів Магістр колегіуму УКУ о. Юрій Козловський.
Отче, наскільки нам відомо, унаслідок вчорашньої атаки на Львів постраждали також будівлі кампусу Українського Католицького Університету. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю трагічну подію.
Справді, вчора зранку, радше серед ночі, ми всі прокинулися від звуку тривоги, яка закликала мешканців спускатися у сховища. Наш кампус – це місце проживання для багатьох студентів. Навіть зараз, влітку, коли навчання немає, і більшість студентів залишили університет на літо, понад сотня студентів залишаються, оскільки мешкають на сході України або в інших частинах України, і не можуть повернутися додому, то ми пропонуємо їм проживання також і протягом літа. Також зараз ми проводимо в університеті кілька шкіл, і відповідно, учасники цих шкіл проживають тут, тобто, кілька сотень людей постійно мешкають в цьому кампусі. Але самі будівлі нові, бо кампус недавно збудований і протягом останніх десяти років він активно розвивається. Відповідно, всі будівлі міцно збудовані, перебувають в дуже доброму стані і облаштовані укриттями, тому наші мешканці на момент вибухів були всі в укриттях, і відтак це дозволило нам обмежити пошкодження виключно до матеріальних речей. Сам кампус розташований через дорогу від місця влучання ракети, пряма відстань звідти безпосередньо до будинку, де буде мешкають наші студенти і гості, становить приблизно двісті метрів. Я міг оцінити, наскільки така, здавалось би і не немала відстань, робить людину вразливою до таких нападів і вибухів: вибухова сила була надзвичайно сильною, стрясався будинок, в кількох кімнатах були вибиті вікна, попадали погано закріплені лампи, декілька скляних дверей просто посипалися, вийшла з ладу низка автоматизованих механізмів, які закривають і відкривають вікна, бо вибухова хвиля була справді надзвичайної сили. І тим більше, можете собі уявити, що було з тими будинками, які безпосередньо прилягають до місця влучання ракети. Навколо цього місця є ціла низка гуртожитків Львівського політехнічного університету і пошкодження там сильніші також через те, що їхні будинки значно старші.
Отже, Ви особисто були на території кампусу в момент вибуху?
Оскільки я очолюю будинок, в якому проживають студенти, то я прокинувся від тривоги, яка лунала, і моя робота, моє завдання, деякою мірою, полягає також в тому, щоб переконатися, що студенти й інші мешканці будинку рухаються до укриттів, що всі двері відкриті тощо. Відповідно, з моменту цих трьох вибухів я перебував в будинку і допомагав нашим мешканцям, студентам і слідкував, щоб усі перебували в укриттях. Під час останніх двох вибухів я був на вулиці, тому що багато людей почали прибігати до кампусу із сусідніх будинків, бо на території нашого кампусу є збудована велика церква, і підвальна каплиця нашого університету храму є сховищем для багатьох мешканців нашого району, вони всі прибігають до нашої церкви. Після вибуху також багато людей з того району, в якому відбувся вибух, почали також прибігати сюди, щоб отримати першу медичну допомогу і просто підтримку.
Отче, якою тепер є атмосфера серед студентів, які залишаються мешкати в кампусі?
Варто сказати, що протягом всього періоду війни, від її початку і дотепер, наша молодь, і зокрема, наша університетська молодь відчуває велику відповідальність за все те, що відбувається навколо, і це заставляє їх активно долучатися до різних благодійних проектів і служіння людям. І навіть вже тієї ночі і вранці, практично, вже після третього вибуху, коли було зрозуміло, що загрози більше немає і пролунав відбій ракетної небезпеки, багато студентів одразу побігли в ту сторону, розуміючи, що там трапилося щось жахливе. Вони побігли, щоб надавати допомогу, допомагати розчищати завали тощо. І насправді, протягом всього року я помічаю цей дух наших студентів, їхнє бажання допомагати, займати активну позицію, не шукати допомоги, а радше ставати тими, хто готовий служити і допомагати. І часто це навіть стає натхненням для нас, старших, бо ми, можливо, маючи досвід життя і відчуття небезпеки, стараємось радше створити зони безпеки, а наші молоді люди, навпаки, з усією душею і головою поринають у це служіння, намагаються бути корисними, намагаються допомагати там, де можуть принести якусь користь. Отже, тут серед студентів і мешканців кампусу ніхто не зазнав фізичних ушкоджень, ніхто не постраждав, бо майже всі перебували у сховку. Тому немає серед нас ніякої особливої тривоги чи якогось страху, а радше бажання бути корисними і допомагати.
Яким чином, на Вашу думку, після цієї російської ракетної атаки може змінитися щоденне життя у Львові?
Це найбільша атака на Львів, яка забрала життя десятьох людей. Я сподіваюся, що, з однієї сторони, це спонукатиме нас ще більше виконувати всі принципи і норми безпеки, тобто, переміщатися в укриття, коли звучать тривоги, і виконувати всі ті протоколи, які самі укладаємо для того, щоб забезпечити від подібних нападів. Якесь відчуття безпеки, яким, можливо, дехто живе, думаючи, що ми перебуваємо за понад тисячу кілометрів від лінії, де відбуваються воєнні дії, це відчуття безпеки, очевидно, буде значно меншим. Але позитивом цього буде також наша солідарність, розуміння того, що вся країна є учасником цієї боротьби, що весь народ, незалежно від того, де він географічно в Україні перебуває, з однієї сторони, є під загрозою, але з іншої сторони, це мотивує наше бажання і необхідність працювати, воювати, кожен по-своєму, виконуючи всі свої функції, свою роботу, своє служіння, щоби наближати перемогу.
