Співачка Руслана Лоцман: концерти на передовій – досвід справжньої зустрічі
Вікторія Гавалешко – Ватикан
Нещодавно у рамках благодійного турне Європою, з українською піснею до Риму завітала Заслужена артистка України, громадська діячка Руслана Лоцман. Популяризувати автентичні культурні надбання, підтримати вимушених переселенців та зібрати кошти на волонтерські проекти для військових – мета турне по Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, Польщі та Чехії. З початком війни у 2014 році Руслана почала виступати на фронті, а сьогодні вся її родина займається волонтерством. Про концерти на лінії фронту, емоції, які у військових викликає українська пісня, та власний досвід пережиття повномасштабного вторгнення артистка розповідає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News.
Україна живе там, де звучить її мова
«Ми їдемо до українців в Європу сьогодні для того, щоби привезти їм нашу пісню в подяку та підтримку», – пояснює співачка головний мотив організації цього турне. Вона зізнається, що добре розуміє труднощі перебування далеко від дому через обставини війни. За її словами, українська пісня стала для неї просвітницькою працею, що передає усе культурне розмаїття. Однією з її визначальних місій є зведення мостів до свого коріння для українців з діаспори. За її словами, коли за кордоном звучить молитва та спів українською, там живе Україна.
«Коли я їду до дітей з української діаспори, я їм кажу, що вони, живучи тут, мають пам'ятати, що в Україні – їхнє серце, їхнє коріння, – ділиться вона. – Не можна жити без роду. Без коріння саду не цвісти, без коріння сохне все живе, без стремління човен не пливе».
«Співаючи, мрію зустріти їх ще раз»
Співачка пригадує, як у квітні 2014 року вперше поїхала з концертом на схід України, і виявилось, що окрім пісенної підтримки, військові потребують волонтерської допомоги. Її родина організувала центр збору допомоги в селі на Черкащині та щоразу вирушали до захисників з необхідною допомогою. Понад 500 разів співачка давала концерти для військових у різних точках АТО, виконуючи по військових госпіталях та на фронтових полях українські народні, повстанські та авторські пісні. Кожен свій виступ артистка називає окремою живою історією, що заряджала не лише воїнів, але й її саму.
«Після кожної такої зустрічі є відчуття справжнього щастя – хочеться творити та служити своїй Батьківщині. Військові концерти – це найкраще з моєї артистичної кар'єри, бо на них немає пафосу, красивих залів, гримерок чи чогось штучно створеного. Тільки рідна земля під ногами і цвіт нації перед очима. Саме такі люди сьогодні на захисті нашої держави», – ділиться вона.
Повертаючись до спогадів про рішення співати на Сході, співачці пригадалась історія Йосифа Сліпого, який 18 років пробув у засланні, але беззаперечно вірив в Україну: «Я просто вражена, який духовний стрижень мала ця людина, як колись певною мірою і я – дівчинка, яка їхала на Схід, і вірила в те, що її не вб'ють».
Виступи відбувались не на самій лінії вогню, а за десять, двадцять кілометрів від так званої нулівки (лінії розмежування), де є бази для перепочинку, звідки в певний момент військових викликали на бойові завдання. «І в цей момент ти встигаєш дати їм хоч щось, бо не знаєш, чи повернуться вони до тебе. Тобто, ти маєш їм дати оцей заряд, щоб вони повірили в перемогу, щоб вони зберегли своє життя. Хочеш, щоб ця пісня стала для них молитвою, яка б їх вберегла. Ти співаєш і мрієш, щоб зустріти їх ще раз», – зазначає співачка.
Виходити на сцену як востаннє
Руслана ще з дитинства цікавилася народними піснями про Україну, брала участь у численних конкурсах, захоплювалась світочами української культури та ще у школі написала наукову роботу по збереженню фольклорних пісень свого села. Виконавиця зізнається, що війна вплинула на її творчість, бо вона почала писати веселі і позитивні пісні, про які просили самі ж військові. Так народився цілий альбом – «Переможемо з піснею».
Співачка намагалась описати емоції військових, які під час концертів поводяться як малі діти. «А знаєте, це наче живеш востаннє, –пояснює вона. – Якби кожен день ти жив як останній, ти б цінував життя. Якщо ти виходиш на сцену як останній раз, як мені говорив мій покійний вчитель Станіслав Павлюченко, не можна так-сяк. Потрібно виходити на сцену кожного разу як востаннє, бо ти не знаєш, чи будеш співати ще раз перед цими людьми. Ти не знаєш, що буде завтра».
Боремося, бо любимо Україну
За її словами, під час концертів Руслані хотілось подарувати захисникам крила віри, тому вся її теперішня творчість спрямована на це. «Любов до України, як найвища інстанція, як енергія, яка тримає усіх нас, – говорить вона. – Немає любові – немає сім'ї, якщо немає любові – немає країни. Тому Україна переможе, бо в нас є любов».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, подружжя з трьома дітьми прийняли рішення залишитися в Києві. Руслана розповіла, як її діти призвичаювались до звуків сирен, які часто лунають у столиці. Руслана вигадала для дітей музичну гру, в якій сирена – наче тон , мелодія. В момент, коли звучить сирена – перший звук «ууу» – це початок пісні «Ууукраїна переможе».
«Коли звучить сирена, ми посилаємо переможний дух, – каже вона, – Ми мали б боятись і плакати, а в цей момент ми кажемо “Україна переможе”, наші хлопці збивають ракети і все буде добре».
