Шукати

Ісус втішає нас. Роздуми на Хресну дорогу, яку очолить Папа

Роздуми для Хресної дороги, яку Папа Франциск очолить на площі Святого Петра у Ватикані у Велику П’ятницю, а також ілюстрації до неї, приготували діти та підлітки.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Adriana Masotti - Ватикан

Простота і конкретність бачення наймолодших, спроможна доторкнутися глибини серця, зворушити та змусити замислитися, спонукати до навернення та прагнути кращого й справедливішого світу для всіх. Такими є цьогорічні роздуми на молитву Хресної дороги, яку Папа Франциск очолить на площі Святого Петра у Ватикані у Велику П’ятницю, 2 квітня 2021 року. Святіший Отець довірив приготування роздумів групі скаутів з італійського регіону Умбрії та учасникам катехизації на римській парафії святих Уґандійських мучеників. Ілюстрації, які супроводитимуть окремі стояння, намалювали діти та підлітки з римських дитячих будинків сімейного типу «Mater Divini Amoris» і «Tetto Casal Fattoria».

Хрести дітей світу

Страждання найменших часто залишаються недооціненими. У вступі до молитовної брошурки, що побачила світ у Ватиканському книжковому видавництві, діти, звертаючись до Ісуса, підкреслюють: «Дорогий Ісусе, Ти знаєш, що також ми, діти, маємо хрести, які не є ані легшими, ані важчими від тих дорослих, але справжніми хрестами, тягар яких відчуваємо також і вночі. І лише Ти це знаєш і ставишся до цього серйозно. Лише Ти». Цими хрестами є страх у темряві, почуття самотності та покинутості, зокрема, через пандемію, досвід власних обмежень, насмішки ровесників, почуватися біднішими від однолітків, сварки між батьками. Але існують також діти, які страждають через те, що «не мають їсти, не можуть ходити до школи, експлуатовані та примушувані брати участь у війні». «Дякую Тобі за те, що Ти завжди поруч і ніколи мене не покидаєш, насамперед, тоді, коли мені найбільше страшно, і також за те, що послав мені мого Ангела Охоронця, який кожного дня мене захищає та просвічує», – завершується вступна молитва.

Оскарження невинного

У першій стації, в якій роздумується про те, як Пилат засуджує Ісуса на смерть, думка лише до випадку, що трапився у першому класі: Марка звинуватили в тому, що він вкрав перекуску свого товариша. Дехто знав, що той невинуватий, але не наважився заступитися. Розповідаючи про це, він соромиться цього браку мужності, бо повівся як Пилат, а тепер кається за те, що обрав зручнішу, як здавалося, дорогу… «Іноді, ми чуємо лише голоси тих, які чинять зло чи бажають його, в той час, як справедливість – це сходження вгору, з перешкодами й труднощами, але маємо поруч зі собою Ісуса, готового підтримати нас і допомогти нам», – стверджує автор роздумів, які завершуються молитвою дітей: «Ісусе, даруй мені просте й щире серце, щоб мати сміливість і сили також і серед труднощів ходити в Твоїй справедливості».

Вчинки, які можуть ранити

Ісус бере на себе хрест… Євангелист Лука описує, як сторожа насміхалася та била Ісуса. Серед підлітків висміювання не є рідкістю, доходячи навіть до цькування, як у випадку Мартіни, що має труднощі з читанням вголос у класі. «Може нашим наміром і не було висміяти її, але скільки ж болю ми їй завдали нашими насмішками!» – читаємо в роздумах, які вказують на те, що «переслідування не є далекою згадкою двохтисячорічної давності», бо, іноді, «наші вчинки можуть засуджувати, ранити й топтати брата або сестру».

Досвід поразки

У третій стації, присвяченій першому падінню Ісуса під хрестом, Господь, узявши на Себе тягар наших гріхів, постає перед нашими очима побитим і приниженим. Своїми думками у цьому контексті ділиться старанний учень, завжди з хорошими оцінками, який одного разу отримав «незадовільно»: «Мені здавалося, що я – ніщо, я відчував тягар неочікуваної поразки, я був сам, ніхто мене не втішив. Але цей випадок посприяв моєму зростанню (…). Сьогодні знаю, що кожного дня можемо похитнутися й упасти, але Ісус завжди простягає нам руку».

Любов мами

Зустріч Ісуса зі Своєю Матір’ю, якій присвячена четверта зупинка, є спонукою для дітей замислитися про свою маму, про її любов, яка супроводить у кожній хвилині, «також і під час тренування на футболі, на уроці англійської мови чи під час недільної катехизації». Роздуми вказують на потребу любові, яку відчувають найменші, щоб допомогти батькам стати ще кращими. «Якщо маю якусь проблему, сумнів чи просто погані думки, вона завжди готова вислухати мене зі своєю усмішкою», – ділиться автор думками про свою маму.

Побачити обличчя Ісуса в ближньому

Симон з Кирени, що допоміг Ісусові нести хрест, є нагадуванням про те, що існує багато нагод, щоб комусь допомогти. Свідчення, присвячене п’ятій стації, висвітлює жест уважності до ровесника іноземця. Прибувши нещодавно до мікрорайону, він не мав відваги підійти, щоби познайомитися, лише спостерігав за тим, як інші діти гралися з м’ячем. Один з них підійшов і запросив долучитися до гри. «Від цього дня Валід є одним з моїх кращих друзів, а не лише воротарем нашої команди», – розповідає підліток у медитації, яка нагадує про те, що лише розпізнавши брата чи сестру в іншій особі, «відчиняємо своє серце для Ісуса».

Часом потрібно небагато, щоб не почуватися самотнім

«Кажу вам: все що ви зробили одному з цих моїх братів найменших, ви мені зробили», – ці слова Ісуса з Євангелії від Матея є вступом до роздумів шостої стації, що вказує на жінку, яка обтерла Ісусове обличчя. Також і діти переживають важкі хвилини, періоди смутку, потребують, аби хтось втішив. Як, наприклад, після поразки у важливому матчі… «Приймаючи душ, я почувався засмученим, але вийшовши з роздягальні, я зустрів свого друга: він чекав на мене з апельсиновим напоєм у руках». В його товаристві «поразка стала менш гірким спогадом».

Втратити щось, думаючи про того, хто в потребі

Сьома стація: Ісус вдруге падає під хрестом. Роздуми висвітлюють досвід учня четвертого класу, що готувався до завершальної театральної постановки. Він будь-якою ціною хотів бути головним героєм, але вчителька обрала Джованні, товариша, який був дещо відособленим. Після початкового гніву, хлопчина зрозумів ситуацію та почувається задоволеним: це допомогло товаришеві наблизитися до колективу. «Моє розчарування послужило, щоб допомогти іншій особі, вибір учительки дав шанс тому, хто цього дійсно потребував», – підсумовує він.

Допомогти тому, хто помиляється

Євангелист Лука розповідає про те, як Ісус, зустрівши жінок, які плакали за Ним, сказав їм: «Не плачте наді мною, але над собою і над своїми дітьми». Роздуми над цією ситуацією розпочинаються зі ствердження про те, що виправити брата – це «важкий, але необхідний жест». Це пережили два брати, які обманули маму, що, мовляв, зробили домашнє завдання, але в дійсності гралися ввесь призначений на це час. Один з них наступного дня вдавав хворого, щоб не йти до школи, другий же пішов, а повернувшись, сказав братові: «Ми помилилися, обдуривши маму». «Я запропонував йому відразу зробити домашні завдання, допоміг йому надолужити за пропуск. А коли закінчили, то решту часу провели граючись…» – розповів він.

Самотність

Дев’ята зупинка представляє Ісуса, що втретє падає під хрестом. На передній план виходять наслідки, які пандемія Covid-19 мала також і щодо наймолодших. Переважаючий досвід – самотність: немає можливості відвідати дідуся й бабусю, школа закрита, бракує друзів. «Смуток самотності, іноді, стає нестерпним, – звіряється дівчинка. – Ми почуваємося “покинутими” всіма, більше неспроможними усміхнутися. Як Ісус, почуваємося розпростертими на землі».

Радість дарування

Образ Ісуса, обдертого з одягу, став спонукою до роздумів про радість дарування. Знову дівчинка розповідає про свою колекцію ляльок, якою дуже дорожила. Одного дня на парафії збирали іграшки для дітей-біженців. Вона обрала деякі з найстарших ляльок, до яких була менше прив’язаною, та спакувала їх. «Ввечері, однак, у мене було відчуття, що я не зробила достатньо. Перед тим, як я вклалася до ліжка, коробка була наповнена ляльками, а полиці залишилися порожніми», – підсумовує вона, стверджуючи, що позбутися зайвого облегшує душу, а дарувати чинить нас щасливими.

Різдво в служінні

«Якось під час Різдва разом з скаутами ми поїхали до Риму, до Сестер Місіонерок Милосердної Любові, щоб служити при обіді для потребуючих, пожертвувавши святкуванням у родинному колі», – таке свідчення приготоване для роздумів при одинадцятому стоянні, коли в центрі уваги – прибивання Ісуса до хреста. «Повертаючись додому, я думав про обличчя людей, яким послужив, про їхні усмішки та історії… Думка про те, що я приніс цим людям хвилини спокою, зробила це Різдво незабутнім», – стверджує автор. Адже служити іншим з любові є «повчанням, яке Ісус дає нам на хресті».

Досвід прощення

Приклад Ісуса, Який перед смертю на хресті прощає кривдникам, спонукає дітей замислитися над злом у світі. Наприклад, мафія, що вбиває також і дітей… Як можливо простити в схожій ситуації? «Ісус, вмираючи на хресті, дарував усім спасіння. Він не прийшов, аби кликати праведних, але грішників, яким вистачає покори та мужності навернутися», – пишуть вони.

Більше дідуся я не бачив

В цей період чимало дітей пережили біль втрати дідусів і бабусь. У роздумах до тринадцятої стації про те, як тіло Ісуса зняли з хреста, один з них розповідає: «З швидкої допомоги вийшли люди, схожі до астронавтів, у захисних костюмах, в рукавицях, масках і захисним склом на обличчі. Вони забрали дідуся, якому кілька днів було важко дихати. Я тоді бачив його востаннє». Джерелом страждання є також досвід неможливості перебувати поруч, аби підтримати: «Я молився за нього кожного дня, і таким чином зміг супроводжувати його під час цієї його останньої земної мандрівки».

Дякую Ісусе за урок любові

Зупинка біла гробу, до якого покладене тіло Ісуса, стала нагодою для подяки, яку Ісусові висловила дванадцятирічна Сара: Хочу подякувати Тобі за те, пише вона, «що навчив мене долати будь-яке страждання, довіряючись Тобі, любити іншого, як мого брата, падати та підводитися (…). Сьогодні, завдяки Твоєму жестові безмежної любові, я знаю, що смерть не є кінцем усього».

Якщо не станете як діти…

У кінцевій молитві слово беруть дорослі. Ісус вказав на дітей як на приклад, описуючи умови для того, щоб ввійти до Небесного царства. Тож вони підносять молитву, просячи допомоги в тому, щоби «стати як діти», незначними, потребуючими всього, відкритими на життя. А далі всі діти світу ввіряються Господеві, щоби могли «зростати в літах, мудрості та благодаті». Врешті, молитва за батьків і вихователів, щоби почувалися в єднанні з Богом у «даруванні життя та любові».

31 березня 2021, 15:01