Супутники в дорозі до вічності. Друга адвентова проповідь у Ватикані
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ /Amedeo Lomonaco – Ватикан
Вранці, 11 грудня 2020 р., Папа Франциск разом зі своїми найближчими співробітниками знову, як і попередньої п’ятниці, зібралися в залі Павла VI у Ватикані, щоби послухати другу адвентову проповідь кардинала Раньєро Канталамесси, Проповідника Папського Дому. Запросивши попереднього разу слухачів замислитися над значенням смерті, цього разу він присвятив роздуми ще одній істині, що загострилася в контексті триваючої пандемії: нестабільності та минущості всіх речей, що стало нагодою для поновного відкриття того, що «незважаючи нінащо, існує стійкий момент, твердий ґрунт, а навіть скеля, на якій можна основувати наше земне життя».
«Те, що “ніколи не проминає”, з дефініції є вічністю. Ми повинні наново відкрити віру у потойбічне життя. І це один з великих внесків, який релігії можуть зробити разом у рамках зусиль будування кращого й більш братерського світу. Вона дає нам зрозуміти, що ми є супутниками в дорозі, в мандрівці до спільної батьківщини, де не існує національного та расового розділення. Спільною, – підкреслив отець Канталамесса, – є не лише шлях, але й мета».
Віра у вічне життя та євангелізація
Для християн віра у вічне життя ґрунтується на чіткому факті Христового воскресіння. Тож для нас, як зауважив проповідник, не йдеться про абстрактну категорію, але, радше, про особу, про те, щоби «перебувати з Ісусом». В наш час слово «вічність» оповите забуттям і замовчуванням, бо секуляризм призвів до «применшення дійсного виключно до земного виміру». Однак, після «падіння» горизонту вічності, людське страждання здається «подвійно та непоправно абсурдним», а людинка уподібнюється до малюнка, створеного хвилею на березі моря, який наступна хвиля касує…
«Віра у вічне життя становить одну з умов можливості євангелізації», – підкреслив він, нагадуючи слова святого Павла про те, що якщо Христос не воскрес, то «марна проповідь наша, марна й віра наша». Тому «звіщення вічного життя становить силу та закріплювач християнського проповідування».
Віра у вічне життя як засіб освячення
Як зауважив далі кардинал Канталамесса, вічність є «найглибшим прагненням людського серця». Ми є «ens finitum, capax infiniti» (скінченними істотами, здатними до нескінченного), смертними, які «мають вроджене прагнення до безсмертя». Тож оновлена віра у вічність потрібна також для «нового пориву на дорозі освячення», її першим плодом є наше визволення від речей, що проминають.
«Уявімо собі наступну ситуацію. Одна людина отримала наказ про виселення й повинна за короткий час залишити своє помешкання. На щастя, представляється можливість відразу знайти новий дім. І що вона робить? Витрачає всі свої гроші, щоби відремонтувати та прикрасити дім, який має залишити, замість оснащування того, до якого має переїхати! Чи ж це не було б поведінкою немудрого? Тепер всі ми є “виселенцями” в цьому світі й уподібнюємося до тієї немудрої людини, якщо думаємо лише про прикрашення нашого земного дому, не турбуючись про добрі вчинки, що після смерті підуть за нами до нового помешкання», – зауважив отець Раньєро, підкреслюючи, що послаблення ідеї вічності зменшує у вірних здатність мужньо долати життєві страждання та випробування.
Вічність і присутність
Врешті, проповідник звернув увагу на те, що вічність не є лише обітницею та надією, чи як вважав Карл Маркс, перенесенням у небо несповнених земних очікувань. У Христі вічне життя, що перебувало в Отці, стало видимим, з «Христом, Втіленим Словом, вічність ввірвалася в час», і ми переживаємо досвід цього щоразу, коли «чинимо справжній акт віри в Христа», бо «хто вірує в Нього, той вже посідає життя вічне».
Однак, багато-хто запитує, в чому саме полягатиме вічне життя. За словами кардинала Канталамесси, це буде немовби «зануритися в безмежний і бездонний океан Троїчної любові». Чи це не набридне? «Запитаймо у справжніх закоханих, чи їм нудно на вершині їхньої любові й чи не хотіли б вони, щоби ця мить тривала вічно», – сказав він.
