Шукати

Vatican News
 Архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер Архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер  

Архиєпископ Ґаллаґер про дипломатію Святого Престолу

Секретар у справах стосунків з державами архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер під час заходу, присвяченого 40-ій річниці Угоди між Святим Престолом та Перу, розповів про дипломатію Святого Престолу.

Духович Світлана – Ватикан

«Дипломатія Святого Престолу» з доповіддю на таку тему виступив Секретар у справах стосунків з державами архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер під час заходу, присвяченого 40-й річниці Угоди між Святим Престолом та Перу, що була підписана в Лімі 19 липня 1980 року.

Розпочинаючи свою доповідь архиєпископ Ґаллаґер процитував вислів Папи Франциска, що прозвучав під час його Апостольської подорожі до Південної Кореї 2014 року, в якому вказував на дипломатію Святого Престолу як на «мистецтво можливого, [яке] ґрунтується на твердій і постійній вірі в те, що мир можна досягнути шляхом діалогу та уважного й розсудливого слухання, а не шляхом взаємних звинувачень, марної критики та демонстрації сили».

Конкретні, послідовні та цілеспрямовані дії задля миру

Пояснюючи християнське розуміння миру, доповідач зазначив, що він є, одночасно, Божим даром, що належить до порядку безкорисливості та єднає Творця зі своїм створінням, і особистою та соціальною відповідальністю, що передбачає людські дії. В цьому контексті ватиканський дипломат наголосив, що недостатньо тільки прагнути миру, або мати добрі наміри, а потрібні конкретні, послідовні та цілеспрямовані дії й, насамперед, необхідно усвідомити, що кожен у своєму маленькому чи великому повсякденному світі, виконуючи різні завдання, обов'язки та функції, є «будівничим миру» (Мт 5, 6).

Отже, як підкреслив архиєпископ Ґаллаґер, дипломатична діяльність Святого Престолу не обмежується спостереженням й оцінкою подій, і не може також залишатися лише своєрідним критичним голосом сумління: він покликаний діяти задля сприяння мирному співіснуванню та братерству між різними народами.

Бачення миру не тільки як відсутність війни

Доповідач зауважив, що згідно бачення Папи Франциска, мета міжнародної діяльності Святого Престолу полягає не в тому, аби гарантувати загальну безпеку, а щоб поширювати ідею миру як плоду справедливих взаємостосунків, тобто дотримання міжнародних стандартів, захисту основних прав людини, починаючи з найменших, найбільш уразливих. Мова йде про розуміння миру, про яке говорив святий Павло VI, покликаючись на Конституцію Другого Ватиканського Собору Gaudium et Spes: мир виникає не лише з «відсутності війни як плоду нестабільної рівноваги сил». Така перспектива, як зазначив доповідач, навіть у той час перевершувала традиційне бачення міжнародних стосунків, які були побудовані на чергуванні миру та війни.

Таке бачення миру прослідковується також у вченні останніх Вселенських Архиєреїв. Доповідач пригадав енцикліку Венедикта XV Pacem Dei Munus, опубліковану наприкінці Першої світової війни, та енцикліку святого Івана XXIII Pacem in Terris, написану в час, коли світ був розділений холодною війною. Учительський Уряд Церкви, за словами архиєпископа Ґаллаґера, і надалі підтверджує це бачення у найважливіших міжнародних контекстах, в моменти найбільшої напруженості, показуючи, що мир є не лише невід’ємним елементом віровчення Церкви, але й, за своїм змістом, є справжньою «програмою» діяльності Святого Престолу.

Дипломатія Святого Престолу: культура діалогу в Церкві та з іншими

Секретар у справах стосунків з державами нагадав, що дипломатія Святого Престолу має також чітку церковну функцію як засіб спілкування, що об’єднує Папу Римського з єпископами та відповідними помісними Церквами. І в цьому також проявляється плекання «культури діалогу та зустрічі», про яку часто говорить Святіший Отець, що є одним з наріжних каменів дипломатії Святого Престолу в новітній історії. Врешті, як наголосив доповідач, сприяння мирові має бути серцем кожної справжньої дипломатичної діяльності.

В цій перспективі можна зрозуміти широку дипломатичну мережу Святого Престолу, яка має двосторонні дипломатичні стосунки з 183 державами, до яких слід додати Європейський Союз та Суверенний Мальтійський Орден; Святий Престол також підтримує стабільні багатосторонні стосунки з багатьма іншими міжурядовими інституціями.

Ці цифри вказують на великий обсяг складної щоденної праці, метою якої "ad intra" є верховний закон Церкви, тобто спасіння душ (salus animarum), а метою "ad extra" – впорядковане співіснування між народами, що для християнського бачення є справжньою та першою передумовою миру.

Поняття миру в перспективі святого престолу

Архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер зазначив, що поняття миру в розумінні Святого Престолу не зупиняється на тлумаченні, поданому в сучасному міжнародному праві. Він пояснив, що для ватиканської дипломатії жодна дія, спрямована на мир, не може бути розумною та обґрунтованою, якщо вона містить будь-яке, навіть не явне, посилання на війну. У цій перспективі прагнення миру означає не лише визначити міжнародну систему безпеки й дотримуватися її зобов’язань; це є лише першим, часто, обов’язковим кроком. Потрібно усувати причини, які можуть спричинити військовий конфлікт, а також вирішувати культурні, соціальні, етнічні та релігійні ситуації, які можуть знову розпалити криваві війни, які щойно закінчились. «Саме тому, – пояснив ватиканський дипломат, – Папа просить нас діяти на користь примирення між сторонами, незалежно від того, чи вони є державами, недержавними суб'єктами, групами повстанців або іншими категоріями учасників бойових дій».

Основа миру – запобігання війнам і конфліктам

В міжнародному праві, за словами архиєпископа, відбувається поступове дозрівання принципів і норм для управління тими конкретними ситуаціями, що виправдовують використання збройної сили – так званого ius ad bellum – та тих, що спрямовані на врегулювання самих конфліктів, традиційного ius in bello. Останнім часом цей процес привів до напрацювання норм, які намагаються гуманізувати навіть військові втручання, визначаючи тим самим зміст міжнародного гуманітарного права.

Доповідач пояснив, що Святий Престол, з одного боку, поділяє та поважає ці зусилля, але з іншого – наполягає на необхідності змінити саму парадигму, на якій ґрунтується сучасний міжнародний порядок. Жорстокість і страждання, спричинені війнами та конфліктами, повинні спонукати держави та міжурядові інституції трудитися задля запобігання війні в усіх її формах, зміцнюючи ius contra bellum, тобто правила, здатні розвивати й оновити інструменти, які вже передбачені міжнародною правовою системою для мирного вирішення суперечок та запобігання використанню зброї.

Ватиканська дипломатія у післявоєнних ситуаціях

Далі архиєпископ Ґаллаґер розповів про стратегію ватиканської дипломатії в ситуаціях, «в яких дипломатичні зусилля змусили зброю мовчати». Святий Престол, за його словами, бажає спонукати інших членів міжнародного співтовариства не обмежуватися встановленням взаємостосунків між переможцями та переможеними, а застосовувати принцип ius post bellum, що включає моральні аспекти завершального періоду війни, включаючи відповідальність за відбудову. В цьому контексті доповідач процитував слова Папи Франциска, які він промовив під час загальної аудієнції 4 лютого 2015 року: «Коли я чую слова “перемога” або “поразка”, я відчуваю великий біль, великий сум у своєму серці. Це не правильні слова; єдине правильне слово – це “мир”».

Архиєпископ наголосив, що після конфлікту завдання не полягає тільки в реорганізації територій, визнанні нових або змінених суверенітетів або навіть гарантуванні нової рівноваги, досягнутої збройною силою, а потрібно, насамперед, втілити людський вимір миру, усуваючи будь-яку можливу причину, яка може знову поставити під загрозу становище тих, хто пережив війну і тепер сподівається на інше майбутнє.

Прикладом такої діяльності дипломатії Святого Престолу є турбота про давні християнські громади на Близькому Сході. Опікуючись ними, як зауважив архиєпископ, католицькі організації допомагають також представникам всіх інших релігій, але такі справи милосердя залишаються поза увагою ЗМІ.

Засоби та нагоди для зустрічей

Секретар у справах стосунків з державами зазначив, що для сприяння діалогу між сторонами необхідно визначити засоби та нагоди для зустрічей. У 1980-х роках у Відділі у справах стосунків з державами Державного Секретаріату було створено спеціальний Офіс для апостольського посередництва. Його заснування було зумовлене конкретною потребою: йшлося про розробку правового політичного змісту, необхідного для припинення територіального суперечки між Аргентиною та Чилі у Протоці Бігля, на крайньому півдні американського континенту. Цю мету було досягнуто 29 листопада 1984 р. укладенням Договору про мир та дружбу.

Ця примиряюча місія Церкви (pro pace reformanda inter gentes), як пояснив ієрарх, має давні корені, що сягають середньовіччя, і застосовувалася також і в недавні часи, починаючи від 1885 року, коли Папа Лев XIII виступив посередником у конфлікті між Іспанією та Німеччиною за володіння Каролінськими островами, і закінчуючи сприянням з боку Святого Престолу домовленості між Кубою та США, щоб розпочати новий період дипломатичних стосунків після десятиліть неприязні.

Милосердя – ключове слово діяльності Церкви

Доповідач підкреслив, що стрижнем дипломатичної діяльності Святого Престолу є милосердя; найбільша увага приділяється найслабшим, насамперед, захистові прав жінок і дітей, а також мігрантів і біженців. В контексті співпраці з державами Святий Престол відіграє також важливу роль у вирішенні проблем, пов’язаних з глобалізацією, і особливо сьогодні, в умовах пандемії та зростаючої економічної кризи.

Байдужість – перешкода на шляху до миру

Архиєпископ Ґаллаґер зауважив, що, на жаль, у сучасному світі надзвичайно поширена байдужість, що є радикальною протилежністю до милосердя. Байдужість, за його словами, «не тільки залишається на теоретичному рівні, але й стає щоденним досвідом нашого часу та нашого суспільства», набравши глобальних розмахів, що призвело до появи явища, яке Папа називає «глобалізацією байдужості».

Байдужість, як наголосив доповідач, поступово позбавляє нас людяності, присипляючи наше сумління. «У цій перспективі, – пояснив він, – мир здається проблемою інших, можливо, наймогутніших, найбагатших, найосвіченіших, а точніше тих, у кого в руках доля народів».

Розбити механізми байдужості

Ватиканський дипломат вказав на нагальну необхідність розбити ці механізми байдужості. Потрібен новий шлях до миру, який не може ґрунтуватися лише на риториці, а «повинен втілювати оновлений “міжнародний порядок денний”, який надає центральне значення людській особі та конкретним людям, які діють, страждають, докладають зусиль для досягнення миру.

Бог як приклад ставлення до інших

Доповідач закликав прислухатися до Святішого Отця, який вчить, що перший крок у подоланні байдужості полягає в тому, аби за допомогою Святого Письма замислитися над тим, як Бог ставиться до нас. Ми усвідомимо, як підкреслив архиєпископ, що Бог не є байдужим до Свого створіння, Він – співчутливий і милосердний.

Основні напрямки дипломатичної діяльності Святого Престолу

На завершення Секретар у справах стосунків з державами вказав на основні напрямки дипломатичної діяльності Святого Престолу в перспективі вчення Папи Франциска. Вже на початку свого понтифікату Святіший Отець, вперше звертаючись до дипломатичного корпусу, окреслив кілька простих «настанов», які мали позначити шлях Церкви та дипломатії Святого Престолу: боротьба з матеріальною та духовною бідністю; будування миру; будування мостів шляхом діалогу.

“Це складний шлях, – зазначив архиєпископ, – якщо залишитися в тенетах байдужості. Недосяжний шлях, якщо вірити, що мир – це просто утопія. Можливий шлях, якщо приймемо виклик довіряти Богові та людині й докладатимемо зусилля у будування справжнього братерства, захищаючи створіння, стаючи “ремісниками миру, готовими розпочинати процеси зцілення та відновлені зустрічі з винахідливістю та відвагою”( Fratelli tutti, 225).”

09 листопада 2020, 18:23