Кардинал Стелла: потрiбні парафії, здатні виходити та шукати віддалених
о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ /Fabio Colagrande – Ватикан
Відновлення парафіяльних структур, відкриваючи для себе місійне покликання кожної охрещеної людини та, водночас, подолуючи ідею парафіяльного душпастирства, обмеженого внутрішньою діяльність. Власне, ці аспекти є центральними у новій інструкції «Душпастирське навернення парафіяльної спільноти на служінні євангелізаційної місії Церкви», що 20 липня 2020 р., була оприлюднена Конгрегацію в справах духовенства.
Ватиканський документ підкреслює, що сьогодні існує конкретна небезпека, що парафії залишаться бюрократичними організаційними структурами, більше зосередженими на самозбереженні, ніж на євангелізації. Інструкція, зокрема, має на меті послужити деяким душпастирським ініціативам, допомагаючи оцінити їх та зорієнтувати у більш універсальному контексті. На цьому в інтерв’ю для ватиканських медія наголосив кардинал Беньаміно Стелла, Префект Конгрегації у справах духовенства.
Реферви в перспективі універсальності Церкви
«З одного боку, особливо, в так званому, "західному" світі, існує брак священиків, що є об’єктивним аспектом. Але, також фактом є й те, що межі парафій змінилися: вони немовби "зникли". Сьогодні існують інші потреби: більше наголошується на мобільності. Все це допомогло нам зрозуміти, що ми повинні виходити за межі, поза ідеї традиційної парафії. Сьогодні люди переїжджають з місця на місце і ходять до храму там, де вони перебувають. Тому багато проектів реформи парафіяльних громад та єпархіальних реструктуризацій вже в дії. Проте, необхідно, аби церковна норма, яка повинна регулювати ці переміни, не забувала про канонічну сферу Церкви, що має універсальний вимір. Необхідно, щоб ці реформи не диктувались лише смаком, – я би навіть сказав майже “примхою”, – компетентних осіб та експертів. Потрібно, щоб вони підпорядковувались новим потребам, а також, аби вони враховували більш широку перспективу, яка розглядає Церкву в її універсальності» – мовив кардинал Стелла.
Парафіяльне відновлення у місійному ключі
Наступне запитанням ватиканського журналіста стосувалось того, чому Церква вказує на потребу відновлення парафіяльних структур власне у місійному ключі? Відповідаючи, Префект Конгрегації духовенства зазначив, що ми не є найнятими працівниками якоїсь організації, але належимо до парафіяльної спільноти, до родини. Наша віра, яка означає приналежність, зустріч та споглядання Божого обличчя, обов’язково мусить спонукати нас до того, аби дивитись поза наші особисті чи сімейні потреби та відчувати, що сферою нашої діяльності є все людство, не обмежуючись лише своєю місцевістю.
«Бути місіонером означає дещо забути село, забути сім’ю, особливо, забути про власні зручності і, починаючи від краси віри та радості Євангелія, відчувати, що ми належимо Господеві, а тому ділимося своїм скарбом з тими, хто його не має, з тими, хто втратив відчуття своєї цінності, з тими, кому потрібно повернутися, аби зустріти Господа, відчути Його присутність у своєму житті», – наголосив кардинал Стела.
Душпастирство без обмежень парафіяльними границями
На закінчення Префект Конгрегації у справах духовенства поділився своїми роздумами над тим, що, в дійсності, означає душпастирство “виходу”, яке не обмежується кордонами парафії. На його переконання, сьогодні існує багато людей, які потребують динамічної віри, яка не є замкненою у стінах храму чи території парафії. Можливо, до цього часу ми дивились на парафію як на якийсь замок, палац, що слід оберігати, проте, сьогодні необхідно відчинити його двері, забрати з них ключі та вийти за його межі. Власне це і є динамізмом виходу, про який так часто говорить Святіший Отець. Це, у свою чергу, означає дивитись далеко, бачити тих, які потребують віри.
«Парафія повинна бути структурою, що перебуває у пошуках. Священники, диякони, богопосвячені особи повинні вміти виходити, бути назовні. Папа часто говорить про "бути з"; це означає вміти присвятити час, відкрити для себе багатство людей, родин, власне, живучи разом із ними. Це велика жертва, тому що всі ми маємо свої звичаї, наше звичний спосіб життя, що вчиняє нас спокійними, безтурботними, створює нам зручність. Але не такою є динаміка віри. Існує також необхідність співпраці між парафіями, узгодження графіків. Все це змушує нас дивитись на парафію як на "життя спільноти", "життя великої родини". І тому священник повинен бути провідником цієї процесії, що виходить назовні: він повинен допомагати своїм співробітникам, допомагати сім’ям "залишатися назовні", шукати тих, хто далеко, і чекає лише жесту, слова, запрошення взяти участь у цій подорожі віри, що також дарує радість, спокій і, в свою чергу, місійне бачення», – мовив на завершення інтерв’ю кардинал Беніаміно Стелла, Префект Конгрегації у справах духовенства.
