Шукати

Vatican News
2020.07.16 Mons. Morandi

Архієпископ Моранді: Путівник пояснює, як діяти, коли є сигнал про злочин

Секретар Конгрегації Віровчення розповідає про «Путівник щодо деяких процедурних пунктів у дослідженні випадків сексуальних зловживань проти неповнолітніх, скоєних представниками духовенства», оприлюднений у Ватикані 16 липня 2020 року.

о. д-р Теодосій Р. Гень, ЧСВВ / Andrea Tornielli – Ватикан

Новий Путівник вказує Ординаріям та Вищим Настоятелям на правильний шлях процесу щодо зловживань над неповнолітніми з боку духовенства та є посібником, що скерований на те, аби допомогти в їхньому служінні. На цьому наголосив архієпископ Джакомо Моранді, Секретар Конгрегації Віровчення, спілкуючись із Редакційним директором Дикастерії в справах комунікації Андреа Торніеллі.

Приготування та мета Путівника

Перші запитання журналіста стосувались того, хто приготовляв цей Путівник, чому так довго тривала праця над ним та якою є його остаточна мета. «Він був приготований Конгрегацією, перш усього, дякуючи внескові дисциплінарного Відділу, який останніми роками набув особливого досвіду у цьому питанні. Тривалість приготування, що здається довгою, можна пояснити зіставленням не тільки в межах Конгрегації, але і поза нею, з експертами в цій ділянці, іншими Дикастеріями, зокрема, із Державним Секретаріатом, – наголосив архієпископ Джакомо, додаючи, – Мені подобається називати його "Посібником", як це робить Префект нашої Конгрегації. Отож, не йдеться про нормативний текст, а про інструмент, доступний єпископам, чернечим настоятелям, церковним трибуналам, юристам, а також тим, хто працює в центрах слухання, створених єпископськими конференціями. Серед сукупності правил і практик цей посібник бажає вказати шлях і допомогти не загубитися».

Путівник не вносить нічого нового

Наступне запитання до Секретаря Конгрегації Віровчення стосувався новизни, яку вносить Путівник. «Не промульговано жодної нової норми, підкреслив архієпископ, – Справжня новизна, однак, полягає в тому, що це вперше процедура описується в організований спосіб, від першого повідомлення про можливий злочин до остаточного висновку справи, поєднуючи існуючі норми та практику діяльності Конгрегації. Норми є відомими, тоді як практику Конгрегації, тобто практичний спосіб застосування норм, знають лише ті, хто вже мав справу з таким випадками».

Також співрозмовник ватиканського журналіста наголосив, що оскільки мова йде про інструмент для допомоги єпископам та настоятелям Інститутів богопосвяченого життя, то Путівник буде постійно оновлятись, відповідно до змін у церковному законодавстві, особливо, у карному праві. Отож, не можна вважати його остаточним документом, що залишиться таким назавжди.

Справи, що у компетенції Конгрегації Віровчення

Від роздумів про Путівник розмова перейшла до теми про компетенції Конгрегації Віровчення. «Загалом, злочини, зарезервовані для нашої Конгрегації, – це всі злочини проти віри і лише найважчі злочини (...) проти моралі та звершення Святих Таїнств. Однак, Посібник стосується лише одного із цих злочинів, який артикул 6 Motu proprio “Sacramentorum Sanctitatis Tutela” приписує священнослужителю, коли він вчиняє з неповнолітніми дії проти шостої заповіді декалогу. Йдеться про випадки, які в медійному просторі, також через їхню важкість, стають найбільшими новинами», – наголосив архієпископ Джакомо.

Згідно із карним правом, неповнолітньою є особа, якій ще не виповнилось 18 років. Всі інші розрізнення, які сьогодні маємо щодо неповнолітніх, не є важливими, адже мова йде про злочин священнослужителя проти 6 Божої Заповіді із неповнолітнім. Без сумніву, під час процесу беруться до уваги і вік, і спосіб надуживання, тощо...

Анонімні звинувачення

Серед іншого, Андреа Торніеллі зазначив, що сьогодні у Церкві бачимо відчутні зміни у питанні анонімних звинувачень, які раніше взагалі не брали до уваги. Чому ж сьогодні підхід до такого роду звинувачень змінився? Секретар Конгрегації Віровчення відповів, що це питання є делікатним. Оскільки метою процесу є дійти до істини фактів, то як можна не брати до уваги анонімне повідомлення, коли пред’явлені матеріали, які містять певні докази злочину: фотографії, відео, повідомлення, аудіо-матеріали, тощо... «Ігнорувати звинувачення лише тому, що воно без підпису, було б несправедливо», – підкреслив співрозмовник, вказуючи при цьому на різні труднощі, з якими можна зустрітись у прийнятті та розгляді анонімних позовів.

Обов’язок подати скаргу до цивільної влади

Одне із наступних важливих запитань було про те, чи єпископи та Настоятелі Інститутів богопосвяченого життя мають обов’язок подавати скаргу до органів цивільної влади у випадку ймовірного злочину над неповнолітніми з боку духовенства? «Щодо цього питання, національні Єпископські Конференції підготували рекомендації, де враховуються місцеві норми. Не можна відповісти на це запитання однозначно. У деяких країнах закон передбачає цей обов’язок, в інших – ні», – мовив Секретар вищезгаданої Конгрегації, нагадуючи, що в Motu proprio “Vos estis lux mundi” Папи Франциска, наголошується, що Церква діє у подібних випадках «без шкоди для прав та обов’язків, встановлених в кожному місці державними законами, особливо тими, що стосуються певних зобов’язань сигналізувати до компетентних цивільних органів» (арт. 19). З іншого боку, в арт. 17, що міститься у Путівнику, читаємо: «Навіть за відсутності виразного нормативного обов’язку, церковна влада зобов'язана подати скаргу до компетентних цивільних органів щоразу, коли вважає, що це є необхідним для захисту покривдженої особи чи інших неповнолітні перед небезпекою подальших злочинних діянь».

Позасудовий процес

Далі, на прохання журналіста, архієпископ пояснив відмінність між судовим та позасудовим процесом і в яких випадках застосовується той другий. «Це процедура, передбачена двома чинними Кодексами канонічного права. Йдеться про швидший шлях. Після закінчення позасудового карного процесу, Ординарій (або його делегат), якому допомагають двоє помічників, приймає рішення щодо вини або невинуватості обвинуваченого та (якщо він з моральною впевненістю є винним) пропорційного покарання, яке має бути йому призначене», – підсумував Секретар Конгрегації Віровчення, підкреслюючи при цьому, що у цій процедурі є свої плюси і мінуси. Її застосовують тоді, коли випадок є досить ясним та добре основаним на фактах. Без сумніву, навіть в такому процесі право обвинуваченого на захист має бути гарантоване.

Особливі справи

Не завжди такі злочини щодо неповнолітніх мають свідків, що значно ускладнює процес, але існують відповідні юридичні інструменти, що допомагають перевірити достовірність звинувачення. «Брак свідків не означає, що не можна дійти до впевненості. Існують процесуальні інструменти, які дозволяють на це: надійність залучених осіб, послідовність заявлених фактів, ймовірна серйозність злочинів, наявність відповідних документів, тощо. Потрібно сказати, що в різних обставинах сам обвинувачений, свідомий у сумлінні завданого зла, визнає це в суді», – мовив далі архієпископ.

«А як можна уникнути того, щоб звинуватити і засудити невинну людину?» – таким було наступне запитання Андреа Торніеллі, на що архієпископ відповів: «Коли факт недостатньо доведений, застосовується наступний принцип: in dubio pro reo. Це принцип, що лежить в основі нашої правової культури».

Прохання диспензи від священства

За словами архієпископа-Секретаря, якщо обвинувачений визнає злочин і свою негідність продовжувати священниче служіння, то може просити про звільнення від нього. Очевидно, згідно із вченням Церкви, прийнявши Святе Таїнство Священства, він назавжди залишається священиком, але, отримавши відповідну диспензу від Святішого Отця, він більше не належатиме до духовенства Церкви, тобто, втрачає духовний стан.

А відповідаючи на заключне запитання Секретар Конгрегації Віровчення зазначив, що, на жаль, сьогодні на всіх континентах подаються скарги на духовних осіб у зловживаннях над неповнолітніми. Є справи дуже давні, але також і актуальні.

18 липня 2020, 09:27