Шукати

Vatican News
Папський Проповідник о. Канталамесса Папський Проповідник о. Канталамесса  (ANSA)

Папський проповідник: віддавати шану Богові є привілеєм та необхідністю

Що означає поклоніння Всевишньому? Яка користь Євхаристійної адорації? Про це та інше проповідував о. Ран’єро Канталамесса, проповідник Папського Дому, в своїй четвертій великопосній науці для Святішого Отця та членів Римської Курії.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Amedeo Lomonaco – Ватикан

Покланятись, віддавати шану Господу Богу означає спіймати спалах світла вночі, потопати в безмежному та бездонному океані, зануритись у незглибиму безодню Господа Бога, відчути велич, красу й доброту Сотворителя та Його присутність, що перехоплює подих. З цього о. Канталамесса, проповідник Папського Дому, у п’ятницю, 5 квітня 2019 р., у каплиці Redemptoris Mater апостольського палацу у Ватикані розпочав свою четверту катехизу з нагоди Великого Посту для представників Дикастерій Римської Курії та Святішого Отця.

Віддавати шану Господеві – це необхідність

Як зазначив проповідник, спочатку термін «віддавати шану» означав жест простягатись обличчям до землі перед кимось, як знак підпорядкування. В цьому значенні слово «адорувати» вживається також і в Євангеліях та в книзі Одкровення. Йдеться про надзвичайний релігійний жест, який не можна застосувати до жодної особи, окрім Господа Бога, навіть стосовно Пресвятої Богородиці. Адорувати, тобто віддавати шану, це, як наголошував святий Григорій Назіанський, означає «підносити до Бога гімн тиші». Іншими словами, це дозволити, що Бог був для нас Богом, а себе визнати Його творінням.

Віддаючи шану Богові, вчиняємо правду вільною

За словами отця Ран’єро, адорування Господа Бога вимагає, щоб людина схилилась перед Ним та мовчала. Воно передбачає складення жертви власного «я», власної слави та самодостатності. Таким чином, людина стає вільною. А, отже, адоруючи Творця, правда, яка перебувала в неволі несправедливості, стає вільною. Як підкреслив проповідник, в адоруванні випереджується повернення всього до Господа Бога.

Віддавати шану – це привілей

Як вода знаходить спокій лише тоді, коли тече в напрямку моря, а пташка – в польоті за вітром, так і людина, що віддає шану Богові, віднаходить мир лише в адоруванні. «Віддавати шану Богові – це не обов’язок, а привілей. Людина потребує для адорування чогось маєстатичного. Отож, не Бог потребує, аби Йому віддавали шану, але людина потребує адорувати», – підкреслив о. Канталамесса.

Він додав, що Церква має один дуже особливий спосіб адорування, яким є Євхаристійна адорація, що почала розвиватись як побожна практика на християнському Заході, починаючи від ХІ століття. «Стоячи спокійно та мовчазно перед Ісусом у Святих Тайнах, або перед Його іконою, ми залишаємо наші плани, щоб звільнити місце для Христа, а Боже світло проникає в наше серце та його зцілює», – мовив отець-проповідник.

Користь Єхваристійної адорації

Віддаючись Євхаристійній адорації, з людиною відбувається щось подібне, як із деревами весною, свого роду, «фотосинтез». «На гілках з’являються зелені листочки, які поглинають з атмосфери певні елементи, що під дією сонячного світла "закріплюються" і перетворюються на живлення рослин. Без зеленого листя рослина не могла б рости та приносити плоди й допомагати відновляти кисень, яким ми дихаємо. Ми повинні бути схожими на ці зелені листочки», – наголосив о. Ран’єро.

Євхаристійна адорація як одна із форм євангелізації

На переконання о. Канталамесси, Євхаристійна адорація є також однією із найефективніших форм євангелізації. Про це свідчать багато парафій та спільнот, які вмістили Євхаристійну адорацію у свій розпорядок дня чи тижня. «Вигляд людей, які ввечері або вночі перебувають у тихій адорації перед Святими Тайнами в освітленій церкві, змусив багатьох перехожих увійти і після того, як зупинились на якусь мить, промовити: тут є Бог!», – додав о. Ран’єро.

Серед іншого він також зазначив, що християнська адорація не полягає у тому, щоб споглядати на себе, заглиблюватись у собі, шукаючи свого внутрішнього «я», але у подвійному спогляданні, тобто, де є два погляди: Бога і людини, де людина споглядає Бога, а Бог – людину.

05 квітня 2019, 16:03