Папа душпастирям: сльози скрухи – ліки від закам'янілості серця

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Від нас, своїх пастирів, Господь вимагає не зневажливого судження про тих, хто не вірить, а любові та сліз щодо тих, які перебувають далеко. На це звернув увагу Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси освячення мира, яку він у Великий Четвер, 28 березня 2024 р., вранці очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані. На Євхаристійне богослужіння зі своїм єпископом зібралося духовенство Римської дієцезії.

Погляд очей і серця

Коментуючи читання з Євангелії від Луки, яке розповідало про те, як очі всіх у синагозі були звернені на Ісуса із захопленням, а вже через кілька хвилин Його прогнали з міста, бо слухачам не сподобалося, як Ісус викривав їхнє лукавство, Папа зазначив, що хоч їхні очі дивилися на Ісуса, серця не були готові змінитися на Його слово. Подібне сталося і зі святим Петром. Він теж не мав довіри, коли Господь сказав, що він тричі відречеться. Але коли на голос півня поглянув на Ісуса, то згадав про це слово і заплакав гірко. «Слова і жести Ісуса роками не зрушували Петра від його очікувань, подібних до очікувань мешканців Назарету: він теж чекав політичного і повноважного Месії, сильного і рішучого, а зіткнувшись зі скандалом слабкого Ісуса, заарештованого без опору, заявив: "Я Його не знаю!" (Лк 22,57). І це правда, він не знав Його: він почав пізнавати Його, коли в темряві зречення знайшов місце для сліз сорому і покаяння», – мовив проповідник, зауваживши, що «зцілення пастиря» відбувається тоді, коли він «поранений і розкаяний» дозволяє Ісусові себе простити. Тому Святіший Отець запропонував кілька думок про дещо забутий, але важливий аспект духовного життя, яким є скруха.

Відкритися на зцілення

Щоби пояснити, про що йдеться, Єпископ Риму вказав на ще один епізод із життя святого Петра, коли той проповідував у Єрусалимі в день П’ятидесятниці, а мешканці Святого Міста «розжалобилися серцем». «Ось чим є скруха: не йдеться про почуття провини, яке пригнічує, не про прискіпливість, яка паралізує, а про благотворний укол, який обпікає зсередини і зцілює, бо серце, коли бачить власне зло і визнає себе грішним, відкривається, приймає дію Святого Духа, живу воду, яка зворушує його, викликаючи сльози, що стікають по обличчю», – мовив проповідник, зупинившись далі на тому, що означає «плакати над собою». Тут не йдеться про те, щоб себе жаліти, як це трапляється у випадку невдач, коли нам здається, що ми не отримали того, на що заслуговували, а про щирий смуток з приводу того, що ми «засмутили Бога гріхом».

«Скруха, насправді, вимагає зусиль, але повертає мир; вона не викликає туги, а звільняє душу від її тягарів, бо діє в рані гріха, налаштовуючи нас на те, щоб саме там отримати ласкавий дотик Господа, який перетворює серце, коли воно "скрушене і смиренне", пом'якшене сльозами», – сказав Папа, підкреслюючи, що скруха є ліками від «склерокардії», того закам’яніння серця, яке часто викривав Ісус. Бо без «покаяння та сліз» серце кам’яніє, і як вода точить камінь, так сльози пробивають затверділі серця. «Скруха є ліками, бо вона повертає нас до правди про нас самих, так що глибина нашої гріховності відкриває нескінченно більшу реальність того, що ми є прощеними», – додав він.

Скрушитися за інших

Тож Святіший Отець заохотив священників замислитися над тим, наскільки скруха та сльози присутні в нашому іспиті сумління та молитві. Він також зазначив, що той, хто скрушуєтся серцем, той «дедалі більше почувається братом усіх грішників світу», не маючи почуття вищості. Саме солідарність, за словами проповідника, є важливою ознакою скрухи. Покірне серце, полегшене духом Блаженств, природно стає схильним скрушатися за інших, і замість того, щоб гніватися через зло, яке чинять ближні, воно плаче над їхніми гріхами. «Дорогі браття, від нас, своїх пастирів, Господь вимагає не презирливих суджень про тих, хто не вірить, а любові і сліз за тих, хто перебуває далеко. Складні ситуації, які ми бачимо і переживаємо, брак віри, страждання, до яких торкаємося, зустрічаючись із скрушеним серцем, пробуджують не рішучість у суперечках, а витривалість у милосерді», – наголосив Папа, підкреслюючи, що це принесе користь служінню. Адже в сьогоднішньому секуляризованому суспільстві існує ризик бути дуже активними, й одночасно, почуватися безсилими, втрачаючи ентузіазм і відчуваючи спокусу «скласти весла». Але коли наша гіркота та скруха звернені не на світ, а на наше серце, Господь навідається і підведе нас.

Дар благодаті

Врешті, Папа вказав на ще один важливий аспект: скруха є не стільки плодом наших зусиль, як благодаттю, а тому слід просити її в молитві. В цьому контексті він дав священникам дві поради. Першою є «не дивитися на життя й покликання через призму ефективності та негайності», а друга – наново відкривати «необхідність посвячуватися молитві, що не буде вимушеною та функціональною, а безкорисливою, спокійною та тривалою».

Розбите серце зцілене Христом

Підсумовуючи, Святіший Отець знову запросив повернутися до святого Петра та його сліз. «Вівтар, поставлений над його гробом, не може не спонукати нас замислитися над тим, скільки разів ми, які щодня промовляємо при ньому: "Прийміть і їжте з нього всі: це є Тіло Моє, що за вас видане", скільки разів ми розчаровуємо і засмучуємо Того, Хто любить нас настільки, що робить наші руки знаряддям своєї присутності. Тому варто засвоїти ті слова, якими ми готуємося, промовляючи подумки: "Прийми нас смиренних і розкаяних, Господи", і знову: "Омий мене, Господи, від провини моєї, від гріха мого очисти мене"» – мовив Папа, підкреслюючи, що «якщо серце розривається, то Ісус може перев’язати та оздоровити його».

Єпископ Риму завершив проповідь словами подяки священникам за їхнє служіння, за те, що є носіями «чуда милосердя». Далі відбулося відновшення священничих обітниць та обряди освячення священних єлеїв, що використовуватимуться при уділенні таїнств. А після Святої Меси душпастирі отримали в подарунок книгу Папи Франциска про дар розпізнання.