Папа римським священикам: не перетворюйте духовність у зовнішню оболонку
Світлана Духович – Ватикан
Вираженням «супроводу і приятельства» можна назвати Лист Папи Франциска до священиків Римської дієцезії, опублікований у понеділок, 7 серпня 2023 року. Обґрунтовуючи написання цього листа, Святіший Отець вказує на приклад спілкування Ісуса з апостолами: Він “не вимагав від них точного графіку, продиктованого критерієм ефективності, а пропонував Свою турботу і підтримку».
«Я поруч з вами у радощах і стражданнях»
Папа, насамперед, висловлює вдячність священикам за їхнє свідчення та їхню працю, а також нагадує їм, що ядром священичого служіння не є «душпастирські успіхи», чи «метушлива діяльність», а «перебування в Господі, щоб приносити плоди» (пор. Ів. 15). «Саме Він є вашим джерелом оновлення (cfr. Mt 11,28-29)», – пише Єпископ Риму, додаючи, що Христове милосердя і прийняття Його благодаті, «допомагає нам рухатися далі в апостольській праці, долати невдачі й поразки, радіти у простоті серця, бути лагідними і терпеливими, завжди починати спочатку і подавати руку іншим».
Наступник святого Петра зауважує, що саме братерська зустріч є одним із важливих “моментів підживлення”, бо «братерство підтримує, створює простір внутрішньої свободи і допомагає уникнути почуття самотності перед обличчям викликів священичого служіння». «Саме в такому дусі пишу до вас, – читаємо в листі. – Я крокую разом з вами і хочу, щоб ви знали, що я поруч з вами у радощах і стражданнях, у задумах і труднощах, в душпастирських смутках і розрадах». Папа підкреслює, що він, передусім, поділяє зі священиками «прагнення сопричастя», і запевняє їх у щоденній молитві за Церкву Риму, «покликану головувати в любові», щоб дар сопричастя розвивався, насамперед, у ній. «Нехай Римська Церква буде для всіх прикладом співчуття та надії, – пише він, – а її душпастирі нехай завжди, дійсно завжди, будуть готові дарувати Боже прощення, як потоки милосердя, що втамовують спрагу сучасної людини».
Маска побожності
Центральною ідеєю листа Папи Франциска до священиків Римської дієцезії є необхідність боротися з “духовною мирськістю” (з італ. mondanità spirituale). В італійській мові поняття “mondanità” означає, насамперед, прив’язаність до земних речей. Святіший Отець запозичив це поняття у французького богослова, кардинала Генрі де Любака (1996-1991), який писав, що “духовна мирськість”, тобто мирськість, яка прикривається духовністю, «є найбільшою загрозою для Церкви».
Єпископ Риму пояснює, що небезпека “духовної мирськості” полягає в тому, що це спосіб життя, який перетворює духовність у зовнішню оболонку. «Це відбувається тоді, коли ми піддаємося спокусам марноти, посередності і звичок, спокусам влади і суспільного впливу, – зазначає він. – А також, коли дозволяємо, щоб нас зачарувало марнославство і нарцисизм, доктринальна непримиреннісь і літургійний естетизм, форми і способи, в яких мирськість “ховається за видимістю релігійності і навіть любові до Церкви”, а насправді, “полягає в тому, що замість слави Господньої хтось шукає людської слави і особистого добробуту” (Evangelii gaudium, 93)». Папа підкреслює, що духовна мирськість – це немов би «оновлена версія того лицемірного формалізму, який Ісус бачив у певних релігійних авторитетах свого часу».
Автор листа застерігає священиків, що «духовна мирськість – це “тиха” спокуса, і саме тому вона і тому ще підступніша»: вона добре ховається за гарною зовнішністю, навіть за “релігійними” обґрунтуваннями, тому потрібно плекати «внутрішню пильність, і оберігати розум і серце, підживлюючи в собі очищаючий вогонь Святого Духа».
Клерикалізм – це зосередженість на "я"
Єпископ Риму підкреслює, що один із аспектів цієї мирськості є клерикалізм. «Мене турбує, – пише він, – коли ми повертаємося до форм клерикалізму; коли, можливо, не усвідомлюючи цього, ми показуємо людям, що ми вищі, привілейовані, поставлені “зверху” і тому відокремлені від решти святого Божого люду”. Папа процитував слова одного священика, який зазначив, що клерикалізм – це коли священики чи миряни живуть “у ролі”, а не у справжньому зв’язку з Богом і з ближніми.
Святіший Отець пропонує священикам роздумати над словами із старозавітної книги пророка Езекиїла: «Ви пили молоко, одягались у вовну, різали, що було гладке, овець же не пасли. Слабих овець ви не підсилювали, недужих не гоїли; ранених не перев'язували, розбіглих не завертали, загублених не шукали. Ви правили ними жорстоко й насильно» (34, 3-4). Цей уривок, за словами Папи, вказує на ризик того, «що ми можемо годувати себе і свої власні інтереси, вдягаючись в комфортне і зручне життя».
Єпископ Риму посилається також на пояснення, яке дав цьому уривку святий Августин. У своїй «Промові до пастирів, 46,5» він зазначав, що немає нічого поганого в тому, що душпастир живе завдяки підтримці, яку йому пропонує його паства, але він «не повинен нехтувати слабкістю овець», тобто у своїй діяльності він не повинен шукати власної вигоди, створюючи враження, що проповідує Євангеліє. Святий Августин, як пояснює Папа, говорить про вовну, асоціюючи її з почестями: йдеться про все, «чим ми можемо прикрасити себе зовні, прагнучи людської похвали, престижу, слави, багатства».
Таким чином, як підкреслює автор листа, всі думки зосереджуються на “я”: «на засобах для утримання, власних потребах, похвалі, отриманій для себе, а не для слави Божої».
Протиотрута проти мирськості і клерикалізму – дивитися на Розп’ятого
«Нам потрібно дивитися на Ісуса, на співчуття, з яким Він бачить наше зранене людство, на безкорисливість, з якою Він віддав за нас своє життя на хресті. Ось щоденна протиотрута від мирськості та клерикалізму: дивитися на розп’ятого Ісуса, щодня спрямовувати свій погляд на Того, Хто впокорив Себе і принизив Себе заради нас аж до смерті (пор. Фил 2,7-8). Він прийняв приниження, щоб підняти нас з наших упадків і звільнити від влади зла. Таким чином, дивлячись на рани Ісуса, на Його приниження, ми усвідомлюємо, що ми покликані приносити себе в жертву, ставати ламаним хлібом для голодних, розділяти шлях втомлених і пригноблених. У цьому полягає священичий дух: бути слугами Божого люду, а не панами, мити ноги братам і сестрам, а не розчавлювати їх під своїми ногами», – пише Папа.
Клерикалізм мирян
Святіший Отець зауважує, що спокуса клерикалізму загрожує не лише духовенству, але й мирянам. Цей феномен проявляється в замкнутості у власній групі, у прив’язаності до ролей у спільноті та в зарозумілому і хвалькуватому ставленні до інших. Зникає радісна безкорисливість, а натомість з’являться постійне нарікання, негатив і хронічне невдоволення, іронія переростає в цинізм.
Не зневірятися
Святіший Отець закликає священиків не зневірятися, незважаючи на всі слабкостях. Посилаючись на слова вже згаданого богослова о. Генрі де Любака, він підкреслює, що Церква навіть, незважаючи на всі наші недоліки прозорість є Таїнством Ісуса Христа. «Браття, це надія, яка підтримує наші кроки, полегшує наші тягарі і дає новий поштовх нашому служінню», – пише Єпископ Риму до своїх священиків. – Закотімо рукави і станьмо навколішки (хто може!): молімося до Святого Духа один за одного, просімо Його допомогти нам не впасти – як в особистому житті, так і в душпастирській діяльності – в ту релігійну видимість, яка повна багатьох речей, але в якій немає Бога, щоб не бути функціонерами сакрального, але палкими проповідниками Євангелія, не “державними клерикалами”, але пастирями народу. Нам потрібне особисте і душпастирське навернення».
Папа процитував ще одного французького богослова домініканця Іва Конґара (1904-1995), який наголошував, що не потрібно «повертати добрі звичаї чи реформувати зовнішні обряди», а слід «повернутися до джерел Євангелія, відкрити свіжу енергію для подолання звичок, вдихнути новий дух в старі церковні інститути».
Вдячність священикам і молитва за них
Святіший Отець запевнив священиків, що ці слова листа прийшли до нього від серця та любові, яку я має до них. «Прямуймо вперед з ентузіазмом і відвагою: працюймо разом, між нами священиками і з нашими братами і сестрами мирянами, започатковуючи синодальні форми і шляхи, які допоможуть нам позбутися наших мирських і “клерикальних” переконань, щоб смиренно шукати душпастирські шляхи, натхненні Духом, щоб Господнє утішення справді могло досягти кожної людини», – закликав він священиків, запевняючи їх, що він молився за них перед іконою Матері Божої Salus Populi Romani і просив Богородицю оберігати їх, висушувати їхні таємні сльози, розпалювати у них радість служіння і щоденно вчиняти їх душпастирями, закоханими в Ісуса, готовими віддати своє життя з любові до Нього. «Дякую вам за те, що ви робите, і за те, ким ви є. Благословляю вас і супроводжую в молитві. А ви, будь ласка, не забувайте молитися за мене», – написав він на завершення.
