Папа Франциск про «покликання до радості» отця Паоло Даль Ольйо
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
«Я кажу: наше покликання в мусульманському контексті має бути прикрашене усмішкою радості. І нехай буде днем радості, якщо цього бажає Бог, той день, коли ми скуштуємо останню жертву за Ісуса, і просімо цієї благодаті, бо це благодать, яку ніхто не може приписати собі», – цими словами о. Паоло Даль Ольйо, якими він передвіщав «день жертви за Ісуса», Папа Франциск завершує передмову до книги «Мій заповіт», що містить роздуми цього італійського єзуїта, що служив у Сирії і про якого від 29 липня 2013 року немає жодної звістки.
Світло серед пустелі
У книзі чернець ділиться думками про Правила монашої спільноти Деїр-Мар-Муса, яку він заснував у лоні Сирійської Католицької Церкви, відроджуючи стародавній монастир, що сягає корінням VI століття, але занепав наприкінці ХІХ століття. Він розповідає також про свої глибокі спонуки для відродження цього осередку, відновлюючи велику традицію отців пустині й надаючи їй, за словами Святішого Отця, нового сенсу, яким є «свідчення Христової любові в арабо-мусульманському контексті». Коментуючи ці його бесіди із співбратами, Папа Франциск зауважує, що вони передають нам «вільного духа, що відкидає формалізм і принагідні фрази». Чернець бачив цей монастир у пустелі як «світло, що видно здалеку, зупинку в дорозі, зупинку в паломництві».
Погляд місіонера, свідка милосердя
Наступник святого Петра зазначає, що десять років тому о. Паоло відважно шукав на півночі Сирії контактів з викрадачами двох єпископів, і після цього його слід пропав, досі про нього нічого не відомо. «У нас немає слів, щоб висловити цю скорботу, і ми не спроможні назвати ім'я та причину для ненависті його ймовірних переслідувачів. Однак ми знаємо, чого б він не хотів: звинувачувати іслам як такий у своєму загадковому й драматичному зникненні; відмовитися від того пристрасного діалогу, в який він завжди вірив», – пише Папа, підкреслюючи, що священик «не ігнорував проблеми, він вислуховував історії страждань арабських братів-християн, коптів, халдеїв, маронітів, ассирійців», однак «відчував шлях братерства як особливе покликання свого і своєї чернечої спільноти діяння».
«Тут не йшлося про політичну тактику, а про погляд місіонера, який відчуває, насамперед на собі, силу Христового милосердя. Це не фундаменталістський погляд, але лагідний, сповнений тієї надії, яка не розчаровує, бо спочиває в Бозі», – зазначає Святіший Отець, визнаючи, що з неабияким зворушенням перечитував деякі пророчі уривки з тексту, який «дуже нагадує духовний заповіт».
