Папа: віра – це паломництво, це постійна мандрівка
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Де є те місце, в якому можемо знайти та зустріти Ісуса? Відповідь на це запитання Папа Франциск шукав у своїй проповіді під час Святої Меси з нагоди Богоявлення Господнього, яку він у п’ятницю, 6 січня 2023 р., очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані. Після прочитання біблійних читань, перед проповіддю відбувся давній обряд оголошення дати Пасхи і пов’язаних із нею початку Великого Посту, Вознесіння, П’ятидесятниці, урочистості Найсвятіших Тіла і Крові, а також першої неділі Адвенту.
Неспокій запитань
Поставивши у центрі роздумів досвід східних волхвів, які прийшли поклонитися новонародженому Ісусові, проповідник зазначив, що першим «місцем», в якому Господеві подобається, щоб Його шукали, є «неспокій запитань». Пригода цих мудреців, за його словами, вчить нас, що «віра не народжується з наших заслуг чи теоретичного аргументування, але є Божим даром». Саме Його благодать допомагає нам відкриватися на важливі життєві запитання. Саме це бачимо у волхвах: зоря залишає в їхніх серцях запитання «Де є той, що народився?».
«Браття і сестри, мандрівка віри розпочинається тоді, коли завдяки Божій благодаті ми звільняємо простір для неспокою, що підтримує нас бадьорими; коли дозволяємо ставити собі запитання, коли не вдовольняємося спокоєм наших звичок, а є активними у доланні щоденних викликів; коли перестаємо консервуватися у нейтральному просторі та наважуємося зайняти незручні простори життя, що складаються зі стосунків з іншими, з несподіванок, непередбачуваного, з проектів, які потрібно здійснити, з мрій, які потрібно сповнити, страхів, які слід здолати, зі страждань, які впинаються в тіло», – сказав Святіший Отець, зазначаючи, що саме в таких моментах в нашому серці підносяться «нестримні запитання, які відкривають нас на шукання Бога» через шукання справжнього щастя та непроминаючої любові.
Ризик подорожі
Переходячи до другого «місця», де можемо зустріти Господа, яким Папа Франциск назвав «ризик подорожі», він зауважив, що запитання можуть привести до спустошення, якщо не спонукають нас «пуститися в дорогу», якщо не спрямують наш внутрішній рух до «Божого обличчя та краси Його слова». «Їхнє зовнішнє паломництво було вираженням їхнього внутрішнього перебування в дорозі, внутрішнього паломництва їхнього серця», – цитуючи слова Венедикта XVI, сказані рівно десять років тому, Святіший Отець підкреслив, що волхви не зупинилися на спогляданні неба та зорі, але вирушили в ризиковану подорож. І більшість дієслів, які описують їхні вчинки, це – дієслова руху.
Так, за словами проповідника, відбувається і з нашою вірою. «Без безперервного руху та постійного діалогу з Господом, без слухання Божого слова, без витривалості вона не може зростати», – сказав він, пояснюючи, що недостатньо мати якусь ідею про Бога, проказати молитву для заспокоєння сумління, потрібно «ставати учнями в слідуванні за Ісусом та Його Євангелієм, розмовляти з Ним про все на молитві, шукати Його в щоденних ситуаціях і в обличчях ближніх». «Запам’ятаймо: віра не зростає, якщо залишається статичною; ми не можемо охопити її якоюсь особистою побожністю чи обмежити стінами церков, потрібно виносити її назовні, жити нею, постійно прямуючи до Бога і до ближніх», – наголосив Святіший Отець, спонукаючи запитувати себе, ким Ісус є для нас і чи ми прямуємо до Нього, щоби Він ставав Паном нашого життя.
Зчудування адорації
Врешті, після неспокійних запитань і ризикованої подорожі, третім місцем зустрічі з Господом Наступник святого Петра назвав «зчудування адорації». Наприкінці своєї мандрівки та пошуків волхви ввійшли до домівки, побачили Дитя і, впавши ниць, поклонилися Йому. За словами проповідника, це – вирішальний момент: наш неспокій, наші запитання, наші духовні мандрівки та практики віри повинні злитися у поклонінні Господеві. «Все починається там, і це є вершиною всього, бо метою кожної речі не є досягнення особистої цілі, здобуття слави для себе самих, але зустріч з Богом, дозволити Йому обійняти нас Своєю любов’ю», – наголосив Папа, підкреслюючи, що наша душпастирська активність нічого не вартує, якщо не поставимо у центрі Ісуса, адоруючи Його.
«Браття, сестри, не дозвольмо, щоби в нас погаснув неспокій запитань; не припиняймо нашу подорож, впадаючи в апатію та зручності; і, зустрівшись з Господом, піддаймося зчудуванню адорації. Тоді відкриємо, що навіть найтемніші ночі освітлює світло: це Ісус, промінна ранішня зоря, сонце справедливості, милосердне сяяння Бога, Який любить кожну людину і кожен народ на землі», – підсумував Святіший Отець.
