Шукати

Vatican News
2021.04.11 Свята Меса в храмі Святого Духа 2021.04.11 Свята Меса в храмі Святого Духа  (Vatican Media)

Взаємоподіл благами та соціальна функція приватної власності

Папа Франциск у проповіді 11 квітня прокоментував звичай перших християн усім ділитися. Наш Редакційний директор пропонує погляд на розвиток соціального вчення протягом останнього століття, що пов’язаний з великими Отцями Церкви.

Andrea Tornielli - Ватикан

Діяння Апостолів розповідають, що «ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне», і це «не є комунізмом, але християнством у чистому вигляді». Цими словами Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси в неділю Божого Милосердя, прокоментував взаємоподіл благами, що відбувався у першій християнській громаді.

Неодноразово, також і зовсім недавно, теперішнього Єпископа Риму критикували за те, що піддавав сумнівам недоторканість права на приватну власність, а його слова пов’язувано з марксизмом і комунізмом. Минулого року, 30 жовтня, в посланні з нагоди відкриття міжнародної конференції суддів, які є членами Комітетів соціальних прав у Африці та Америці, Папа Франциск сказав: «Ми будуємо соціальну справедливість на основі того факту, що християнська традиція ніколи не визнавала абсолютним і недоторканим право на приватну власність і завжди підкреслювала соціальну функцію будь-якої її форми. Право на власність є другорядним природним правом, яке походить з права, яке належить усім, що випливає із загального призначення створених благ. Не існує така соціальна справедливість, яка спроможна ставити чоло несправедливості, що передбачає нагромадження багатства».

Цієї теми Папа Франциск двічі торкався у своїх соціальних енцикліках. Востаннє – у «Fratelli tutti», оприлюдненій 4 жовтня 2020. В цьому тексті наводяться висловлювання, поміщені в соціальних енцикліках Івана Павла ІІ та Павла VI. У 120 пункті енцикліки, підписаної на гробі Ассізького Бідняка, читаємо: «Ще раз приймаю за свої та пропоную всім слова святого Івана Павла ІІ, силу яких, можливо, ще не збагнули: “Бог дав землю всьому людському родові, щоб вона утримувала всіх його членів, нікого не виключаючи, ні упривілейовуючи”(Centesimus annus, 31)… Принцип спільного використання благ, створених для всіх, є “першим принципом всього етико-соціального порядку” (Laborem exercens, 19), та є природним, початковим і пріоритетним правом (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 172)».

«Право на приватну власність, – пише Папа Франциск у Fratelli tutti, – може вважатися лише другорядним природним правом, похідним із принципу загального призначення створених благ, що має дуже конкретні наслідки, що повинні відображатися у функціонуванні суспільства. Часто, натомість, трапляється так, що другорядні права ставляться понад першочергові та початкові, позбавляючи їх практичного впливу».

На цю ж тему він висловлювався у 93 пункті енцикліки «Laudato si’». Також і в цьому випадку покликаючись на повчання Папи Войтили та коментуючи його слова, Папа Франциск писав: «Принцип підпорядкування приватної власності загальному призначенню благ й, отже, загальне право користуватися ними, є “золотим правилом” соціальної поведінки та першим принципом всього етико-соціального порядку. Християнська традиція ніколи не визнавала абсолютним і недоторканим право на приватну власність і наголошувала на соціальній функції будь-якої форми приватної власності. Святий Іван Павло ІІ (…) зазначає, що “не буде насправді гідною людини та форма поступу, що не шануватиме та не підтримуватиме людські права, особисті та соціальні, економічні та політичні, включаючи права націй і народів”. З великою ясністю він пояснив, що “Церква захищає законне право приватної власності, але з не меншою ясністю навчає, що кожна приватна власність обтяжена соціальною іпотекою, щоби блага служили загальному призначенню, яке їм надав Бог”. А тому стверджує, що “Божому задумові не відповідає управління цим даром таким чином, аби його вигоди приносили користь лише деяким небагатьом людям”. Це піддає серйозному сумнівові несправедливі звички певної частини людства».

Вже Пій ХІІ в листі «Sertum laetitiae», скерованому 1939 року до американських єпископів, а потім у радіопосланні від 1 червня 1941 року з нагоди 50-річчя енцикліки «Rerum novarum», зупинявся на використанні матеріальних благ та стверджував існування «невідкладної вимоги, аби створені Богом для всіх людей блага рівномірно досягали всіх, згідно з принципами справедливості та любові». Слід також процитувати Апостольську Конституцію «Exsul familia» (1952), що покликається на принцип загального призначення благ у сфері міграції. Папа Пачеллі пише, що міграційні переміщення уможливлюють «більш сприятливий розподіл людей на земних поверхнях, поверхнях, які Бог створив і приготував для використання всіма».

Святий Іван ХХІІІ 1961 року вшанував соціальне вчення своїх попередників енциклікою «Mater et Magistra», та щодо приватної власності та її соціального призначення писав: «Сенс існування соціальної функції приватної власності, як дехто помилково вважає, не занепав; зрештою вона випливає із самої ж природи власності. Крім того, завжди існує широкий спектр болючих ситуацій і делікатних та, водночас, гострих, яких офіційні форми громадської діяльності не можуть досягти та яких, в будь-якому випадку, неспроможні задовольнити. Тому завжди залишається відкритим широке поле для людської чутливості та християнської милосердної любові окремих осіб».

Принцип загального призначення благ згодом чітко сформулює соборова Конституція «Gaudium et spes», оприлюднена 1965 року на завершення Другого Ватиканського Собору: «Бог призначив землю та все, що на ній, використанню всіма людьми і всіма народами, а тому всі повинні рівномірно бути учасниками створених благ, відповідно до правила справедливості, невіддільної від милосердної любові».

Через два роки Папа Павло VI 1967 року оприлюднив енцикліку «Populorum progressio», пов’язуючи соціальне вчення із великою спадщиною Отців Церкви: «Якщо хтось, володіючи багатствами, які дає світ, бачить свого брата в потребі й закриває перед ним своє нутро, то як Божа любов зможе замешкати в ньому? Відомо, з якою рішучістю Отці Церкви наголошували, якою має бути поведінка тих, які володіють, щодо тих, які потребують: “Не зі свого, – стверджує святий Амбросій, – робиш дар бідному; не чиниш щось іншого, ніж віддавати те, що йому належить. Бо йдеться про те, що було дане як спільність, для вжитку всіх, що собі присвоюєш. Земля дана всім, а не лише багатим”. Це означає ствердити, що приватна власність не становить для декого безумовне та абсолютне право. Ніхто не уповноважений застерігати для свого виключного вжитку те, що перевищує його потреби, коли іншим бракує необхідного. Одним словом, право власності ніколи не повинно здійснюватися на шкоду спільній корисності, згідно з традиційним вченням Отців Церкви та великих богословів. Там, де трапляється конфлікт між набутими приватними правами та спільними першочерговими вимогами, громадській владі належить докладати зусилля, аби вирішити його за активної участі окремих осіб та суспільних груп».

Врешті, слід згадати 48 пункт енцикліки «Caritas in veritate» Венедикта XVI, який пов’язує принцип загального призначення благ із екологічним питанням, зараховуючи також і майбутні покоління до адресатів благ створеного світу, з чого випливає завдання оберігати та розвивати створіння, не розграбовуючи його: «Тема розвитку сьогодні тісно пов’язана також і з обов’язками, які випливають із стосунків між людиною та природним довкіллям. Воно дароване Богом усім, а його використання є для нас питанням відповідальності щодо бідних, майбутніх поколінь та всього людства».

13 квітня 2021, 11:21