«Святий Йосиф: мрія покликання». Послання на День молитви за покликання

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Святий Йосиф не вражав, не був наділений особливими харизмами, не виглядав особливим в очах тих, які його зустрічали. Він не був відомим і навіть не привертав увагу: Євангелії не наводять навіть одного його слова. Однак, своїм звичайним життям він здійснив щось надзвичайного в Божих очах», – пише Папа Франциск на початку свого Послання на цьогорічний Всесвітній день молитви за покликання, який припадатиме 25 квітня.

Послання зосереджене навколо постаті святого Йосифа Обручника, адже триває присвячений йому рік, приурочений до 150-ї річниці проголошення Опікуна Святої Родини Небесним покровителем Церкви. Оприлюднене воно 19 березня 2021 р., в урочистість святого Йосифа.

Бог дивиться на серце

Наступник святого Петра наголошує, що Бог бачить серце, а в святому Йосифові розгледів серце батька, «здатне давати й породжувати життя в щоденності». Саме до цього «прямують покликання». «Господь прагне сформувати батьківські та материнські серця: серця відкриті, здатні до великих поривів, щедрі в даруванні себе, співчутливі у втішанні тривог і стійкі в зміцненні надій. Цього потребують священство й богопосвячене життя, особливо, сьогодні, в часи, позначені уразливістю та стражданнями, спричиненими також і пандемією, що посіяла непевність і страх щодо майбуття та самого ж сенсу життя», – пише він, вказуючи на те, що святий Йосиф підказує нам три ключові слова для покликання кожної людини.

Мрії-сни

Як зазначає Святіший Отець, всі ми мріємо про реалізацію в цьому житті. Правильним є живити «великі очікування», а не проминаючі цілі, такі як успіх, гроші та розваги, що неспроможні по-справжньому задовольнити. Якщо ж попросити висловити одним словом життєву мрію, людина відповість: «любов», бо саме любов «надає життю сенсу». І про це святий Йосиф розповідає нам через свої сни, про які написано в Євангеліях, що були «божественними покликами, які не було легко прийняти».

«Після кожного з них святий Йосиф мусів змінити свої плани та вступити в гру, жертвуючи власними проектами, аби сприяти сповненню таємничих Божих. Він довірився до кінця», - пише Папа, звертаючи увагу на те, що він піддався проводові снів, бо його серце було зорієнтованим на Бога, його пильному «внутрішньому вухові» вистачило натяку, щоби розпізнати Його голос. «Це, - додає Наступник святого Петра, - стосується також і наших покликань: Бог не любить об’являтися у театральний спосіб, примушуючи нашу свободу. Він переказує нам Свої проекти лагідно; він не засліплює нас сяючими видіннями, але делікатно промовляє до нашого нутра, стаючи близьким до нас, промовлячи через наші думки та почуття. І подібно до того, як учинив це зі святим Йосифом, пропонує нам високі та вражаючі цілі».

Немає віри без ризику

Сни привели святого Йосифа до пригод, «яких він ніколи не міг собі уявити». Перший дестабілізував його заручини, але зробив його батьком Месії, другий змусив втікати, але врятував сім’ю, третій покликав на батьківщину, а четвертий змінив місце призначення, скерувавши до Назарету. Переможною в усіх цих випадках виявилися «мужність іти за Божою волею».

«Так стається у покликанні: божественний поклик завжди спонукає виходити, даруватися, переступати далі. Немає віри без ризику. Лише віддавшись з довір’ям благодаті, відклавши власні програми та зручності, можемо по-справжньому сказати “так” Богові. А кожне “так” приносить плоди, бо приєднується до більшого задуму, якого ми бачимо лише деталі, але його знає божественний Митець і здійснює його, щоб кожне життя зробити шедевром», - зазначає Папа, додаючи, що в цьому значенні святий Йосиф є «зразком у прийманні Божих задумів», а його прийняття є «активним», а не приреченим чи уступаючим.

Служіння як правило щоденного життя

Другим ключовим словом, яке позначає покликання святого Йосифа, є служіння. Як підкреслює Святіший Отець, Євангелії розповідають, що він жив для інших, а не для себе. Називаючи його «найчистішим обручником», Божий люд вказує на його здатність «любити, нічого не затримуючи для себе». «Визволяючи любов від будь-якого володіння», він відкривається на ще плідніше служіння так, що його «турботливе піклування» простягається на покоління. Однак, «його служіння та жертви» були можливими лише тому, що їх «підтримувала ще більша любов», бо «кожне справжнє покликання народжується із дарування себе, що є зрілістю простої жертви».

«Служіння, як конкретне вираження дарування себе, не було для святого Йосифа лише високим ідеалом, але стало життєвим правилом. Він потурбувався про те, аби знайти й пристосувати місце, в якому народився Ісус, старався захистити Його від шаленства Ірода, без зволікань організувавши втечу до Єгипту; швидко повернувся до Єрусалиму в пошуках загубленого Ісуса, утримував сім’ю, працюючи, також і на чужині», – пише Папа, звертаючи увагу на те, що він є прикладом людини, яка не втрачає духа, коли щось іде не так, як хотілося б, але виявляє «готовність того, який живе, щоб служити».

Опікун покликань

На думку Святішого Отця, святого Йосифа можна назвати «рукою Небесного Отця, простягнутою до Свого Сина на землі». А тому він «не може не бути прикладом для всіх покликань», які покликані бути саме «діяльними Божими руками Отця». «Тому мені подобається думати про святого Йосифа, опікуна Ісуса та Церкви, як про опікуна покликань. З його готовності служити, в дійсності, походить його дбайливість в піклуванні», – додає Папа, стверджуючи, що «уважне й турботливе піклування є ознакою здійсненого покликання».

Покликання дозріває у вірності

«Окрім Божого поклику, що здійснює наші найбільші мрії, та нашої відповіді, що здійснюється у служінні з готовністю та в турботливому піклуванні, існує ще третій аспект, який пронизує життя святого Йосифа та християнське покликання, позначаючи його буденність: вірність», – пише далі Святіший Отець, нагадуючи, що Євангелія називає його «праведним» через постійне прийняття Бога та Його задумів. У важкі хвилини він «роздумує про всі речі», не дає поспіхові себе опанувати, не реагує інстинктивно, але розглядає все терпеливо. Його працьовитість у ремеслі теслі «не надихала хроніки його часу», але крізь віки стала натхненням для щоденності «кожного батька, кожного робітника, кожного християнина».

«Бо покликання, як і життя, дозріває лише через щоденну вірність», – наголошує Папа, додаючи, що сили для тривання у вірності черпаємо з вірності Бога, Який промовляючи до святого Йосифа у важкий період, сказав: «Йосифе, сину Давида, не бійся». «Не бійся: це слова, з якими Господь звертається також і до тебе, дорога сестро, й до тебе, дорогий брате, коли та серед непевності та нерішучості, помічаєш, що вже неможливо більше відкладати прагнення дарувати своє життя Йому. Ці слова Він повторює, коли ти, там де перебуваєш, можливо, серед труднощів і нерозуміння, змагаєшся про те, щоби кожного дня йти за Його волею. Це слова, які ти відкриваєш тоді, коли на дорозі покликання повертаєшся до первісної любові», – зазначив Глава Католицької Церкви.

Таємниця радості

Підсумовуючи, Папа додав, що ця вірність є «таємницею радості». Як співає літургія, в назаретському домі панувала «світла радість». Йдеться про «щоденну та прозору радість простоти», про радість, «яку відчуває той, який зберігає те, що вартісне: вірну близькість з Богом і ближнім». І було би прекрасним, якби саме ця «проста та променіюча атмосфера» панувала в семінаріях, монастирях і парафіяльних домах.

«Саме цієї радості бажаю вам, браття та сестри, що великодушно зробили Бога мрією свого життя, щоби служити Йому в довірених вам братах і сестрах через вірність, яка сама в собі вже є свідченням у період, позначений нетривкими рішенням та емоціями, що зникають, не залишаючи радості. Нехай же святий Йосиф, опікун покликань, супроводить вас батьківським серцем», – побажав Святіший Отець.