Папа: Ми молимося до Бога, Який любить людину
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Після кількатижневої перерви, що була пов’язана із початком Великого Посту, в середу, 2 березня 2021 р., знову відбулася загальна аудієнція, яка й далі проходить у формі відеоконференції з Апостольського палацу у Ватикані. Повертаючись до своїх повчань про молитву, Папа Франциск зупинився на тому, як молитва, завдяки Ісусові Христові, відкриває нас на Пресвяту Тройцю, на «нескінченне море Бога Любові».
Він наголосив, що це Ісус «відкрив нам небо та скерував нас до взаємин з Богом». Адже ми дійсно не знали, як молитися, «які слова, стилі мови чи почуття є придатними для Бога». У проханні апостолів: «Господи, навчи нас молитися», міститься повнота «блукання людини навпомацки, її постійні, часто безуспішні, спроби звертатися до Творця».
Можливість молитися – це благодать
Святіший Отець зауважив, що «не всі молитви однакові», й Біблія розповідає нам також і про невислухані молитви. За його словами, «Бог дивиться на руки, того, хто молиться», а щоб «зробити їх чистими», то їх не вмивати потрібно, але «стриматися від лихих учинків». Святий Франциск молився словами: «Nullu homo ène dignu te mentovare», тобто, «жодна людина недостойна Тебе називати».
Але чи не найзворушливішим «визнанням убогості нашої молитви» Папа назвав слова римського сотника, який одного дня звернувся до Ісуса з проханням про оздоровлення слуги. Він почувався зовсім негідним: не єврей, офіцер окупаційного війська… Але турбота про слугу спонукала наважитися та сказати: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає». «Спілкуватися з Богом – це благодать: ми не достойні цього, ми не можемо домагатися жодного права на це, ми “шкутильгаємо” в кожному слові та думці… Однак, Ісус – це двері, що відчиняють нам цей діалог з Богом», – мовив Наступник святого Петра.
Бог, який нас любить
У цьому контексті Святіший Отець запросив замислитися над тим, чому людина повинна бути любленою Богом. Він зауважив, що у значній частині міфології не зустрінемо божества, яке би переймалося людською долею. Для філософів Бог може думати лише про себе самого, а ми, люди, стараємося «задобрити божество», показатися приємними Його очам. З цього й випливає «релігійний» обов’язок постійних жертвоприношень і актів побожності, аби знайти ласку в німого й байдужого Бога…
«У Бога, Який любить людину, ми ніколи б не наважилися повірити – як це так, що Бог мене любить – якби не пізнали Ісуса», – наголосив Папа, зауваживши, що пізнання Ісуса допомагає нам збагнути саме це. Він вказав на притчу про милосердного батька чи про пастиря, який шукає загублену овечку, які ми зовсім не могли б зрозуміти, збагнути, «не зустрівши Ісуса». Бо «Який Бог готовий померти за людей? Який Бог любить завжди і терпеливо, без претензії на взаємність?». Це Ісус «об’явив нам серце Бога».
Міра любові Пресвятої Тройці
Отож, як зауважив Наступник святого Петра, Ісус Своїм життям розповідає нам, «якою мірою Бог є Отцем», показуючи, що «ніхто не є таким Батьком, як Він». Нам важко, «і то лише здалека», уявляти собі любов, «якою переповнена Пресвята Тройця», яка «недосяжність взаємної доброзичливості існує між Отцем, Сином і Святим Духом». За словами Папи, східні ікони дають нам можливість щось трохи здогадуватися про «це таїнство, що є початком і радістю всього всесвіту».
«Насамперед же, далеким від нас було уявляти, що ця божественна любов може поширитися, причаливши до нашого людського берега: ми є метою любові, що не знаходить собі подібної на землі», – сказав на завершення Святіший Отець, цитуючи Катехизм Католицької Церкви, згідно з яким «свята людськість Ісуса – це дорога, через яку Святий Дух вчить нас молитися до Бога нашого Отця». «Це благодать нашої віри. Направду, ми не могли сподіватися вищого покликання: людськість Ісуса – Бог став близьким в Ісусі – удоступнила нам саме ж життя Пресвятої Тройці, навстіж відчинила перед нами ці двері таїнства любові Отця, Сина і Святого Духа», – підсумував Папа.
