Папа: Бог не чекав на наше навернення, щоби нас полюбити
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Загальні аудієнції в грудні, як і протягом листопада, відбуваються у форматі відеоконференції, тож свою вже 17-ту з черги катехизу про молитву в середу, 2 грудня 2020 р., Папа Франциск виголосив перед телекамерами з робочого кабінету в Апостольському палаці у Ватикані. Запросивши глядачів і слухачів зупинитися на «суттєвому вимірі молитви», яким є благословення, він звернув увагу на те, що вже на першій сторінці Біблії, в розповідях про створення, «Бог постійно благословить життя». Бачимо постійне «чергування благословень»: благословить Бог, але також люди благословлять, і швидко відкриваємо, що благословення має «особливу силу», якою є відкриття серця на переміну Богом.
Бог не перестає бажати добра створінню
Тож, як зазначив Святіший Отець, на початку світу бачимо Бога, Який «благо-словить». Він бачить, що кожне діло Його рук є «добрим і гарним», а створивши людину, визнає, що є «дуже доброю». Але вже через короткий час «ця краса, яку Бог викарбував у Своєму творінні», почала вироджуватися, а людина стала створінням, здатним поширювати в світі зло та смерть.
«Але ніщо ніколи не зможе скасувати первісний відбиток Бога, відбиток доброти, поставлений Богом у світі, в людській природі, в кожному з нас: здатність благословити і той факт, що є благословенними. Бог не помилився зі створенням, навіть зі створенням людини», – наголосив Папа, підкреслюючи, що надія світу повністю перебуває у благословенні Бога, Який не перестає «бажати нам добра».
Велике Боже благословення
Великим «Божим благословенням», «вічним Словом, Яким Отець нас благословив» є, як зазначив далі Наступник святого Петра, Ісус Христос, Слово, яке стало тілом і віддало Себе за нас в жертву на хресті, ще коли ми були грішниками. Святий Павло про цей задум Божої любові писав у Посланні до Ефесян: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. Бо в ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням Своєї доброї волі, на хвалу слави Своєї благодаті, якою Він обдарував нас у любім Своїм Сині».
І, за словами Папи, «не існує гріха, який міг би повністю скасувати Христовий образ, присутній у кожному з нас». Може його викривити, осквернити, але не вирвати з-під Божого милосердя. «Грішник може довго тривати в своїх помилках, але Бог терпеливо чекає аж до кінця, сподіваючись, що це серце, врешті-решт, відкриється та переміниться», – мовив він, порівнявши Бога до доброго батька чи доброї матері, що не перестають любити свою дитину, незалежно від того, як би вона не помилилася…
Чудо відродження
Як зауважив Глава Католицької Церкви, промовистим досвідом є прочитання цих біблійних текстів у в’язницях чи в реабілітаційних спільнотах. Дати відчути цим людям, що «вони й надалі є благословенними, незважаючи на свої великі помилки», що Небесний Отець «і далі їх любить і сподівається, що вони нарешті відкриються на добро». Навіть якщо найближчі родичі їх покинули, «вважаючи їх непоправно втраченими», для Бога вони «завжди залишаються дітьми» й, іноді, можемо стати свідками чудес: побачити людей, які відроджуються. «Бо Божа благодать перемінює життя: Він бере нас такими, якими ми є, але ніколи не залишає нас такими», – мовив Папа, вказавши на приклад Закхея, в якому всі бачили лише зло, а Ісус розгледів промінь добра, бо у «відторгнених Ісус бачив незатерте Отче благословення», а навіть Себе ототожнив з кожним потребуючим.
Наша відповідь
«Богові, Який благословить, також і ми відповідаємо, благословлячи. Бог навчив нас благословляти, то й ми повинні благословляти: йдеться про молитву прослави, адорації, подяки», – вів далі Святіший Отець, зазначаючи, що молитва є «радістю та визнанням», оскільки «Бог не чекав, коли ми навернемося, щоб розпочати нас любити, але полюбив нас набагато заздалегідь, ще тоді, коли ми перебували в гріху». «Ми, – підсумував Папа, – можемо лише благословити того Бога, Який нас благословляє. Ми повинні все благословити в Ньому, всіх людей: благословити Бога, ближніх і світ. В цьому – корінь християнської лагідності: здатність почуватися благословенними та благословити. Якщо б усі ми так чинили, напевно не було би війн. Цей світ потребує благословення. Й ми можемо давати та приймати благословення. Отець любить нас. Нам же залишається тільки радість благословити Його та дякувати Йому, та вчитися від Нього не проклинати, а благословляти».
