Папа: Не розпізнавати Божий образ у кожній людині – це святотатство
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Для Бога є нестерпним «атеїзм» тих, які заперечують божественний образ, викарбуваний у кожній людині, не визнавати який є святотатством. На цьому наголосив Папа Франциск, завершуючи під час загальної аудієнції в середу, 21 жовтня 2020 р., роздуми над молитвою псалмами. Відправною точкою для роздумів стала постать «безбожника», яка часто з’являється у псалмах.
Фундаментальна дійсність
Святіший Отець пояснив, що йдеться про того, хто живе так, ніби Бог не існує, без жодного посилання на трансцендентне, а тому без гальм для своєї нахабності. Саме тому псалтир представляє молитву як «фундаментальну дійсність життя». Бо покликання на трансцендентне, яке вчителі духовного життя називають «святою богобоязливістю», є тим елементом, що робить нас повністю людяними, «спасаючи від нас самих», не даючи нам вести це життя по-хижацьки.
«Звісно, існує також і фальшива молитва, яка звершується лише для того, щоби викликати подив інших. (…) Ісус суворо попереджав щодо цього. Але коли щиро приймати дух молитви, що сходить у серце, тоді вона дає нам змогу споглядати дійсність Божими очима», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що коли молимося, то кожна річ набуває «ваги».
Центр життя і відповідальності
За словами Папи, найгіршим служінням Богові, але також і людині, є «молитися втомлено, призвичаєно». Молитва є «центром життя», і якщо вона наявна, тоді також брат і сестра «стають важливими», більше того, навіть вороги. Як навчав святий Евагрій Понтійський у Трактаті про молитву, «блаженним є той монах, який після Бога всіх людей сприймає як Бога».
«Той, хто поклоняється Богові, той любить Його дітей. Хто шанує Бога, шанує людські істоти», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що молитва «не є заспокійливим для тамування життєвих тривог». Така молитва «не є християнською». Молитва, радше, «посилює відповідальність», що можемо розгледіти в молитві «Отче наш».
Школа і спадок молитви
Як зазначив далі Глава Католицької Церкви, Псалтир є «великою школою» саме такого способу молитви. Псалми не завжди послуговуються високими словами, часто носять на собі «шрами життя». Але саме ці молитви проказувалися в храмі та в синагогах, також і «найінтимніші та особисті», так що особиста молитва «черпає та живиться» з молитви Божого люду.
«Також і псалми в першій особі однини, що повіряють найінтимніші думки та проблеми індивіда, є колективною спадщиною, настільки, що ними моляться всі та за всіх», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що християнській молитві притаманне це «духовне напруження», яке тримає разом храм і світ. «Молитва може розпочатися в сутінках нави, але її біг завершується на вулицях міста. Й навпаки, може зродитися під час щоденних завдань та знайти сповнення в літургії», – додав він, підкреслюючи, що двері церков не є бар’єром, але «мембраною», готовою ввібрати волання всіх.
Практичний «атеїзм»
Підсумовуючи, Папа підкреслив, «що там де є Бог, там повинна також бути людина». Святий Іван Богослов у своєму першому посланні вчить нас, що «ми любимо Бога, бо це Він першим нас полюбив», а якщо хтось каже, що любить Бога, але ненавидить ближнього, той «неправдомовець». Святе Писання допускає випадок, коли людині, навіть щиро шукаючи Бога, не вдається Його зустріти, але стверджує також, що «ніколи не можна заперечити сльози вбогих».
«Бог не терпить “атеїзму” в лапках того, який заперечує божественний образ, викарбуваний у кожній людській істоті. Той щоденний атеїзм, мовляв, я вірю в Бога, але з іншими тримаю дистанцію, дозволяю собі ненавидіти інших. Це – практичний атеїзм. Не визнавати людську особу як Божий образ є святотатством, гидотою, найгіршою образою, яку можна завдати храмові та вівтарю», – наголосив Святіший Отець, завершивши:
«Дорогі браття й сестри, молитва псалмами допомагає нам не піддатися спокусі “безбожності”, тобто, жити й, можливо, молитися так, ніби Бога немає, ніби бідні не існують».
