Cerca

Vatican News

Папа: Покликання – це шлях на все життя

Приймаючи у Ватикані відповідальних за душпастирство покликань, Святіший Отець поділився деякими напрямними в цій ділянці, наголошуючи на тому, що дбання про покликання не має нічого спільного з вербуванням членів якогось клубу.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Душпастирство покликань – це не завдання окремих лідерів, але всієї спільноти. Про це нагадує Папа Франциск у своїй промові, приготованій з нагоди зустрічі з учасниками симпозіуму, організованого Радою Єпископських Конференцій Європи, що зібрав у Римі відповідальних за душпастирство покликань у єпископатах континенту. Під час зустрічі, що відбулася в четвер, 6 червня 2019 р., Святіший Отець вручив приготований текст її учасникам, віддавши перевагу тому, щоб сказати кілька слів експромтом.

У заздалегідь приготованій промові Святіший Отець вказав на три напрямні, якими є святість, спільність та саме покликання, в поєднанні з поняттями «щастя», «свобода» та «разом», беручи також до уваги покликання до «особливого посвячення».

Святість

Як зауважує Глава Католицької Церкви, коли йдеться про покликання, думка відразу лине до молоді, адже молодість є «упривілейованою порою» для здійснення життєвого вибору, однак, не слід забувати про те, що «покликання – це шлях, який триває протягом усього життя». Отож, покликання стосується молодості, як часу для зрозуміння того, який напрямок слід взяти, щоб відповісти на Боже запрошення, і дорослого життя «в перспективі плідності та розрізнення добра, яке слід здійснити».

«Життя призначене для того, щоби принести плід в любові, й це стосується покликання до святості, яке Господь дав усім, кожному на його власній дорозі», – пише Папа, зауваживши, що ми схильні думати про покликання як про «індивідуальну пригоду», в той час як «ніхто не спасається сам, святими стаємо разом».

Спільність

Далі Святіший Отець стверджує, що душпастирство не може не бути «синодальним», тобто, вираженням «спільного прямування вперед». За його словами, «нові покликання зроджуватимуться із сопричастя Церкви». «Лише визнаючи себе насправді спільнотами – відкритими, живими й інклюзивними – станемо спроможними до майбуття. Саме цього прагне молодь», – наголошує він.

Покликання

Папа звертає увагу на те, що слово «покликання» не є «задавненим», як дехто вважає. Існують спільноти, які вирішили не використовувати це слово, мовляв, «молодь його боїться». Але це «помилкова стратегія». Ми, натомість, потребуємо «захоплених чоловіків і жінок, мирян і богопосвячених», які своїм життям «спроможні звіщати щастя, яке випливає з їхнього покликання».

Щастя

Бути «знаком радості», за словами Святішого Отця, є дуже важливим аспектом в наш час, коли «ідол нарікання» має чимало послідовників. «Щастя, натомість, – пише він, – є глибшим, воно триває навіть і тоді, коли пропадають радість й ентузіазм, як також тоді, коли приходять труднощі, біль, знеохочення, розчарування. Щастя триває, бо ним є Сам Христос, дружба Якого нерозривна».

Свобода

Як зауважує Папа, слово «покликання» дійсно може викликати страх у молоді, оскільки його часто плутається «із проектом, який відбирає свободу». Бог, натомість, «завжди й до кінця підтримує свободу кожного». Й про це слід згадувати, коли супровід викликає залежність чи, що гірше, сліпе копіювання, бо це «дуже серйозна проблема», що стає на заваді «зростанню та зміцненню свободи».

Разом

«Ніхто не може здійснювати життєвий вибір лише для себе; покликання завжди є для інших та з іншими», – зазначає Святіший Отець, нагадуючи, що «Господь ніколи не кличе лише як окремих осіб, але завжди всередині братерства, щоб ділитися Його задумом любові». Це означає, що «душпастирство покликань не може бути завданням лише окремих лідерів, але спільноти».

Покликання до особливого посвячення

Папа висловлює впевненість у тому, що Святий Дух не перестає пробуджувати покликання до священства й богопосвяченого життя, а тому заохочує людей, відповідальних за душпастирство покликань, «вкладати ще більше енергії в започаткування процесів та розширювання простору братерства, що захоплює інших, бо живе Євангелієм». «Маю на думці щиру працю безлічі священиків, дияконів, богопосвячених осіб і єпископів, які кожного дня чесно та самовіддано жертвуються служінню для молоді. Їхня праця – це ліс, що росте, не здіймаючи галасу», – пише Святіший Отець, закликаючи:

«Не бійтеся виклику звіщати покликання до богопосвяченого життя та до рукоположеного служіння. Церква цього потребує. А коли юнаки й дівчата зустрічають гідних довіри богопосвячених осіб, не тому, що вони досконалі, але тому що позначені зустріччю з Господом, то вміють відчути смак відмінного життя та запитувати про їхнє покликання».

Не прозелітизм, а допомога в дусі терпеливості

У своєму слові, сказаному експромтом, Наступник святого Петра наголосив на тому, що праця з покликаннями «не може й не повинна бути прозелітизмом», схожим до спроб залучити нових членів до якогось клубу. В цьому контексті він піддав критиці практику «вербування покликань», коли у відповідь на брак покликань у власній країні, кандидатів до монастиря збирають в інших.

Папа також вказав на потребу в людях, які допомагають молодій людини обирати своє покликання, чи мирянське, чи чернече, чи священиче, ведучи їх до діалогу з Господом, щоб запитувати в Бога: «Чого Ти очікуєш від мене?». За його словами, «праця з молоддю вимагає чимало терпеливості, вміння вислухати».

Така праця також потребує «навчитися мови сьогоднішньої молоді», бо «ми, іноді, говоримо до них так, як звикли говорити до дорослих». Тож неабиким викликом є «виклик комунікації».

06 червня 2019, 15:56