Cerca

Vatican News
Італійське видання "Christus Vivit" Італійське видання "Christus Vivit" 

«Christus vivit». Підсумок Апостольського напоумлення Папи Франциска про молодь

У вівторок, 2 квітня 2019 р., в 14-ту річницю відходу до вічності святого Івана Павла ІІ, у Ватикані оприлюднено Апостольське напоумлення Папи Франциска «Christus vivit», приготоване за підсумком XV Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів, що від 3 до 27 жовтня 2018 р. відбувалася у Ватикані на тему «Молодь, віра і розпізнавання покликання».

«Христос живе. Він – наша надія та найпрекрасніша молодість цього світу. Все, до чого Він доторкається, стає молодим, новим, наповняється життям. Тому перші слова, з якими хочу звернутися до кожної молодої людини: Він живе й хоче, щоб ти жив!» – так розпочинається післясинодальне Апостольське напоумлення Папи Франциска «Christus vivit», підписане в урочистість Благовіщення 25 березня 2019 р. в санктуарії Святого Дому в Лорето, звернене до «молоді й усього Божого люду». В написанні документа, що розподілений на 299 пунктів, зібраних у 9 розділах, Папа черпав натхнення «з багатства роздумів і діалогів» молодіжного Синоду, що відбувався у Ватикані в жовтні 2018 року.

Перший розділ: «Що Боже слово каже про молодь?»

У першому розділі Святіший Отець нагадує, що в епоху, коли з молодими не надто рахувалися, деякі тексти Святого Письма показують, що «Бог дивиться іншими очима». Він наводить постаті зі Старого Завіту, такі як Йосиф, Гедеон, Самуїл, Давид, Соломон і Єремія, а також згадує про юну слугиню Наамана та про Рут.

Переходячи до Нового Завіту, Папа нагадує, що Ісус, «відвіку молодий, прагне подарувати нам завжди юне серце» (13). Він підкреслює, що Ісусові не подобалося, «що дорослі зневажливо дивляться на молодших чи деспотично примушують їх служити». Для Нього «вік не був привілеєм, якщо хтось був молодшим, то це не означало, що вартував менше». Святіший Отець стверджує: «Не слід розкаюватися за те, що витратили свою молодість на те, аби бути добрими, відкриваючи серце Господеві, живучи в інший спосіб» (17).

Другий розділ: «Ісус Христос завжди молодий»

У другому розділі Папа розглядає тему молодості Ісуса, зупинившись, насамперед, на євангельській розповіді про Нього в повному підлітковому віці, «коли Він повернувся з батьками до Назарету після того, як вони Його загубили та віднайшли у храмі» (26). За словами Святішого Отця, ми не повинні уявляти собі, що Ісус був «самотнім підлітком чи юнаком, який думав лише про себе самого». «Його взаємини з людьми були стосунками юнака, який поділяв усе життя родини, добре інтегрованої» в громаду, так що ніхто не вважав Його «дивним чи відокремленим від інших юнаків» (29). Цими аспектами Ісусового життя не слід ігнорувати в молодіжному душпастирстві, щоб «не створювати проекти, що ізолюють молодь від сім’ї та від світу, чи перетворюють її у відокремлену та захищену від найменшої інфекції меншину», але такі, які «зміцнюють, супроводжують та спрямовують до зустрічі з іншими, до великодушного служіння, до місії» (30).

Ісус, звертається Глава Католицької Церкви до юнаків і дівчат, «не освітлює вас здалеку чи ззовні, але вирушаючи з власної молодості, яку Він поділяє з вами». У Ньому можна розпізнати чимало типових аспектів молодих сердець (31). Тож перебуваючи поряд з Ним, можемо «пити зі справжнього джерела, яке підтримує наші мрії, проекти, наші великі ідеали», яке пропонує нам життя, «яке варто прожити» (32). Господь, додає Святіший Отець, «кличе нас запалювати зорі в ночі інших молодих людей» (33).

Тож далі Папа пише про молодість Церкви, заохочуючи просити в Господа Бога, аби «звільнив Церкву від тих, які хочуть постарити її, зафіксувати її в минулому, загальмувати її, вчинити нерухомою». «Просімо також, – додає він, –визволити від іншої спокуси: вважати, що вона є молодою, бо піддається всьому тому, що їй пропонує світ, вірити, що вона оновляється через те, що приховує своє послання та замасковується серед інших. Ні. Вона є молодою тоді, коли є собою самою, коли черпає завжди нову силу з Божого слова, Євхаристії, з щоденної присутності Христа та сили Його Духа» (35).

За словами Святішого Отця, правдою є те, що члени Церкви не повинні бути «дивними типами», але, водночас, ми повинні мати мужність «бути іншими, виявляти відмінні мрії, які не пропонує цей світ, свідчити красу великодушності, служіння, чистоти, сили, прощення, вірності своєму покликанню, молитви, боротьби за справедливість і спільне добро, любові до бідних і дружніх суспільних стосунків» (36). І саме молодь може допомогти Церкві «залишатися молодою» (37). Слід представляти Ісуса «в привабливий та ефективний спосіб», а для цього потрібно, щоб Церква «не була надто зосереджена на собі, але відображала, насамперед, Ісуса Христа» (39).

Папа визнає, що існують молоді люди, які відчувають присутність Церкви «обтяжливою, а навіть дратуючою». Для цього є серйозні й зрозумілі підстави. Ними є скандали, непідготовленість служителів, пасивна роль, відведена молоді в лоні громади, труднощі Церкви в доведенні своїх доктринальних і етичних позицій (40).

«Щоб бути вірогідною в очах молоді, вона, іноді, потребує повернути смирення та просто вислухати, визнати в тому, що говорять інші, світло, яке може допомогти краще відкривати Євангеліє» (41), – пише Святіший Отець про Церкву, зауваживши, що, наприклад, надто боязка Церква ризикує бути завжди критичною до «всіх виступів на захист прав жінок і постійно наголошувати на загрозах і можливих помилках таких домагань», натомість «жива» Церква може реагувати, надаючи належну увагу законним вимогам жінок, але не погоджуючись з тим, що пропонують деякі феміністичні групи (42).

Святіший Отець згадує також про «Марію, дівчину з Назарету», Її «так», що стало вираженням прагнення долучитися й ризикнути всім, не шукаючи інших запевнень окрім усвідомлення того, що Вона є «носієм обітниці». «Тож запитую кожного з вас: чи ви почуваєте себе носіями обітниці?» (44), – пише він, звертаючи увагу на те, що труднощі не стали для Марії причиною відповісти «ні». Наступник святого Петра нагадує також про те, що в серці Церкви не бракує святих юнаків і дівчат.

Третій розділ: «Ви – Боже теперішнє»

Ми не можемо обмежуватися ствердженням, що молодь – майбутнє світу, бо вона – це також і теперішнє, яке вона збагачує своїм внеском (64), – зазначає Святіший Отець у третьому розділі. А тому слід вислухати її, хоча й переважає тенденція давати «заздалегідь приготовані відповіді та готові рецепти. «Сьогодні ми, дорослі, наражаємося на те, щоб збирати перелік лих, вад молоді нашого часу… Яким був би результат такого підходу? Дедалі більша віддаленість» (66), – пише він, вказуючи на те, що той, хто покликаний бути батьком, пастирем і провідником для молоді повинен вміти «знаходити стежки там, де інші бачать лише стіни, вміти розпізнавати можливості там, де інші бачать лише небезпеки» (67). Не слід також узагальнювати, бо «існує розмаїття молодіжних світів» (68).

Розглядаючи контексти, в яких живе молодь, Папа згадує про юнаків і дівчат, які живуть в умовах війни, про експлуатованих і тих, які стають жертвами викрадень, організованої злочинності, торгівлі людьми, рабства, проституції та зґвалтувань. Молоді люди стають об’єктами ідеологізації та маніпуляцій, їх використовують як ударну силу для того, щоб нищити, залякувати чи висміювати інших. «А найгіршим є те, що чимало з них перетворюються в індивідуалістів, неприязних та недовірливих до всіх, стаючи таким чином легкою здобиччю для дегуманізуючих пропозицій та нищівних планів, опрацьованих політичними групами чи економічними силами» (73). Не бракує тих, які страждають від різних форм маргіналізації та суспільного виключення. Святіший Отець не забуває про підліткову вагітність і лихо абортів, про поширення ВІЛ та різних залежностей, про становище дітей вулиці.

«Не можемо бути Церквою, яка не плаче перед обличчям цих трагедій її юних дітей. Ми ніколи не повинні звикати… Найгірше, що можемо зробити, це застосовувати рецепт світського духа, що полягає в знечулюванні молоді за допомогою інших новин, відволіканням уваги, банальностями» (75), – наголошує Святіший Отець, заохочуючи юнаків і дівчат плакати разом з ровесниками, яким ведеться гірше, ніж їм (76).

Глава Католицької Церкви також звертає увагу на явище, коли впливові сили надають деяку допомогу країнам, що розвиваються, яка, однак, залежить від прийняття певних моделей у сфері статевості, подружжя, захисту життя. І ця «ідеологічна колонізація» особливо шкодить молоді (78).

Роздумуючи над прагненнями, ранами та пошуками молоді, Папа звертає увагу на те, що «в світі, який наголошує виключно на сексуальності, важко зберігати належні стосунки з власним тілом і спокійно переживати почуттєві взаємини». Через це статева етика часто стає причиною нерозуміння та віддалення від Церкви, сприймаючи її як «простір засудження та осуду» (81). В контексті розвитку науки, біомедичних та нейротехнологій, Святіший Отець нагадує, що вони можуть спричинитися до того, що забуваємо про те, що «життя є даром, що ми є створеними та обмеженими істотами, що можемо з легкістю піддатися маніпуляціям з боку тих, хто має в своїх руках технологічні сили» (82).

Зупиняючись на «цифровому середовищі», в документі зазначається, що воно створило «новий спосіб спілкування» і здатне «полегшити передавання незалежної інформації», а в багатьох країнах стало «незмінним місцем для того, щоб досягти та залучати молодь» (87). Але воно є також простором «самотності, маніпуляцій, визискування та насильства», може викликати залежність і поступову втрату контакту з конкретною дійсністю. Поширюються нові форми насильства, як от цькування в мережі, інтернет є каналом поширення порнографії, азартних ігор (88). Не слід забувати про те, що в цифровому світі обертаються «гігантські економічні інтереси», спроможні створювати «механізми маніпулювання сумліннями й демократичними процесами». Зокрема, існують замкнуті системи поширення фальшивої інформації, розпалювання ненависті. Такі процеси загрожують репутації людей, а це явище «стосується також Церкви та її пастирів» (89).

Далі Глава Католицької Церкви роздумує над мігрантами, як «парадигмою нашого часу», вказуючи на численну молодь, втягнену в ці процеси. Особливу тривогу Церкви викликають ті, хто втікає від війн, насильства й переслідувань, від злиднів та природних катастроф, спричинених кліматичними змінами. Інших приваблює «західна культура, іноді, підтримуючи нереалістичні сподівання, що наражають на серйозні розчарування». Слабке становище мігрантів «визискують позбавлені скрупулів торгівці людьми». В деяких країнах прибуття мігрантів це явище викликає паніку, часто розпалювану й використовувану з політичними цілями (92). Молоді мігранти часто переживають культурне та релігійне викорінення (93).

Святіший Отець також пише про проблему сексуальних зловживань, жертвами яких стають неповнолітні. Він складає подяку тим, які наважуються викривати зазнане зло й нагадує, що «дякувати Богові», священики, забруднені цими «жахливими злочинами», не становлять більшість, якою є, натомість, ті, які «вірно та великодушно» виконують своє служіння. Він також просить юнаків і дівчат, які бачать священика, якому загрожує оступитися на неправильний шлях, мати мужність нагадати йому про зобов’язання, взяті перед Богом та Його людом (100).

Однак, як зауважує далі Папа, зловживання не є єдиним гріхом Церкви. Ці гріхи «безжалісно проглядаються в зморшках на тисячолітньому обличчі нашої Матері» Церкви, яка, однак, не вдається до «пластичної хірургії». Він також нагадує, що не личить покидати матір, коли вона поранена (101), натомість похмурі хвилини можуть за допомогою молоді стати «нагодою для реформи епохального масштабу» (102).

Наступник святого Петра наголошує, що з усіх темних і болючих ситуацій «існує вихід». Тож не слід забувати про благу вістку, даровану в ранок Пасхи. Не треба дозволяти викрасти надію та радість (107) але прямувати до великої мети святості. «Бути молодими не означає лише шукати проминаючі приємності та поверхневий успіх. Щоби молодість змогла здійснити свої цілі на дорозі твого життя, вона повинна стати періодом великодушного дарування» (108), – нагадує Папа юнакам і дівчатам, а тих, які почуваються «слабкими, втомленими» закликає просити в Ісуса дару оновлення (109). А оскільки «дуже важко» боротися проти спокус диявола та егоїстичного світу у відокремленні, насправді, потрібна спільнота (110).

Четвертий розділ: «Велике звіщення для всієї молоді»

Всім юнакам і дівчатам Папа звіщає три великі істини. Насамперед, що «Бог – це любов», а тому «Бог тебе любить, ніколи в цьому не сумнівайся» (112). Його любов більше знає про сходження вгору, ніж про падіння, про примирення, ніж про заборони, давання другого шансу, а не засуджування (116).

Друга істина: «Христос тебе спасає». Святіший Отець закликає не забувати про те, що Ісус «прощає сімдесят разів по сім». Він любить нас та спасає, бо «лише те, що любиться, може бути спасенним», а Господня любов більша від усіх наших протиріч та слабкостей (120). Його прощення та спасіння не є чимось, що ми купили чи повинні здобути власними силами, бо «Він прощає та визволяє нас безкорисливо» (121).

Врешті, третя істина: «Він – живий». Не слід про це забувати, бо існує ризик, що ми сприймаємо Ісуса лише як «добрий приклад з минулого, як спогад», як Того, «Який спас нас дві тисячі років тому». Натомість, якщо Він живий, це є запорукою того, що «добро спроможне прокласти шлях у нашому житті», тож можемо перестати скаржитись та скерувати свій погляд уперед, бо «з Ним завжди можемо дивитися вперед» (127).

П’ятий розділ: «Дороги молоді»

«Божа любов і наші стосунки з живим Христом не перешкоджають нам мріяти, не вимагають звузити наші горизонти. Навпаки, ця любов спонукує нас, стимулює та спрямовує до кращого та прекраснішого життя. Слово “неспокій” підсумовує чимало прагнень молодих сердець» (138), – пише Папа у п’ятому розділі. Він наголошує, що молодість не може залишатися «призупиненим часом», бо вона є «віком вибору» в професійній, суспільній і політичній сферах, також і у виборі партнера та рішенні про народження перших дітей.

У цьому періоді великим ворогом може стати тривога, «коли вона спонукає піддатися, відкриваючи, що результати не є безпосередніми». Святіший Отець нагадує, що «найпрекрасніші мрії здобуваються через надію, терпеливість і старанність, відмовляючись від поспіху». Водночас, нетреба боятися ризикнути чи помилитися (142).

«Ти не пізнаєш повноти буття молодим, якщо… не живеш дружбою з Ісусом» (150), – наголошує Папа, заохочуючи спілкуватися з Ісусом на молитві, ділитися з Ним найпотаємнішими речами (155). «Не позбавляй свою молодість цієї дружби», – закликає він, додаючи, що це стане запорукою «прекрасного досвіду знати, що тебе завжди хтось супроводить», як учнів з Емаусу (156).

Роздумуючи про зростання та прямування до зрілості, Святіший Отець вказує на важливість того, щоб дбати про духовний розвиток, «шукати Господа та зберігати Його слово», підтримувати «сполучення» з Ісусом, бо неможливо зростати «в щасті та святості» лише власними силами (158). Також і дорослі повинні дозрівати, ніколи не втрачаючи цінностей молодості. Зростати означає «зберігати й підтримувати найцінніші речі, які тобі дарує молодість, але, водночас, бути відкритими на очищення того всього, що не є добрим» (161). «Нагадую тобі, однак, – додає він, – що не будеш святим та здійсненим, копіюючи інших», ти «повинен відкривати, ким ти є та розвивати свій особистий спосіб бути святим» (162).

Для життя вірою Папа пропонує «дороги братерства», зазначаючи, що «жити вірою завжди краще разом, як також виражати нашу любов у спільнотному житті» (164), перемагаючи спокусу «закриватися в собі, у власних проблемах, поранених почуттях, у наріканнях та зручностях» (166). Бог любить радість молодих людей та заохочує їх, насамперед, «до тієї радості, яку переживаємо в братерській спільноті» (167).

Далі Святіший Отець перестерігає про небезпеку «зачинитися у малих групах», зокрема й через те, що група може перетворитися в «продовження власного я». Це посилюється, коли «покликання мирянина сприймається лише як служіння всередині Церкви», забуваючи про те, що мирянським покликанням є, насамперед, любов у сім’ї, соціальна й політична милосердна любов (168). Глава Католицької Церкви заохочує виходити за межі кола друзів та творити «суспільну приязнь, дбати про спільне добро», пам’ятаючи, що соціальна ворожість викликає знищення.

«Соціальна активність і безпосередній контакт з бідними є фундаментальною нагодою для відкривання чи поглиблення віри та розпізнавання власного покликання» (170). Підтвердженням цього є молодь, активна в парафіяльному житті та в різних рухах (171). «Бачу, – стверджує Папа, – що чимало юнаків і дівчат в різних частинах світу вийшли на вулиці, щоби висловити бажання справедливішого й більш братерського суспільства… Це молоді люди, що прагнуть бути головними дійовими особами змін» (174).

За словами Наступника святого Петра, молоді люди покликані бути «сміливими місіонерами», своїм власним життям повсюди свідчачи Євангеліє, що не означає «говорити про істину, але жити нею» (175). Він заохочує «прямувати проти течії» (176) та пам’ятати, що Ісус «посилає до всіх», що «Євангеліє призначене для всіх, а не лише для декого» (177). Й не слід сподіватися, що «місія буде легкою» (178).

Шостий розділ: «Вкорінена молодь»

Святіший Отець зазначає, що йому боляче бачити, як дехто пропонує молоді будувати майбутнє без коріння, «ніби світ розпочинається відтепер» (179). Маніпулятори також застосовують поклоніння молодості, в рамках якого «молоде тіло стає символом цього нового культу», а на все те, що не є молодим, «дивляться зневажливо». Але це зброя, яка призводить «до деградації, насамперед, молодь» (182), а тому не слід дозволити на те, аби використати молодість «на користь поверхневого життя, яке плутає красу із зовнішністю» (183), оскільки існує краса в робітникові, який забруднений повертається з роботи, в дружині літнього віку, що піклується про хворого чоловіка, тощо.

Папа також вказує на пропозиції «духовності без Бога, почуттєвості без спільноти й зобов’язання до страждаючого», існування цілої «серії пропозицій», що спонукають вірити в «райське майбуття», однак, постійно відкладаючи його на пізніше (184). Слід остерігатися «цих справжніх форм культурної колонізації» (185), що викорінює молодь з культурної та релігійної приналежності, стараючись перетворити її в однорідну структуру та в «серійних маніпульованих суб’єктів» (186).

У цьому контексті Святіший Отець називає фундаментальними взаємини з похилими віком людьми, які допомагають молоді відкривати живе багатство минулого. Це не означає, що «треба погоджуватися з усім, що вони кажуть, схвалювати всі їхні вчинки», але йдеться про те, аби «бути відкритими на приймання мудрості, що передається з покоління в покоління» (190). Адже світові «ніколи не послужив і не послужить розрив між поколіннями» (191). Коли молоді та літні «відкриваються на Святого Духа, разом творять чудесне поєднання», бо якщо «молодь вкорінюється в мріях похилих віком, зможе мати бачення майбутнього» (193).

Сьомий розділ: «Душпастирство молоді»

У сьомому розділі Глава Католицької Церкви роздумує над молодіжним душпастирством, звертаючи увагу на глибокі суспільні та культурні зміни, через що молодь «у звичних структурах часто не знаходить відповідей на свої тривоги, потреби, проблеми та рани» (202). Він наголошує, що самі ж юнаки та дівчата є «дійовими особами молодіжного душпастирства, супроводженими та керованими, але вільними в тому, щоб сміливо й креативно знаходити завжди нові шляхи» (203). Ця сфера душпастирства повинна бути гнучкою та бути не лише місцем формування, але також і простором для взаємоподілу, святкування, слухання свідчень та конкретного досвіду «спільнотної зустрічі з живим Богом» (204).

За словами Святішого Отця, молодіжне душпастирство не може не бути синодальним, тобто, таким, що «прямує вперед разом». Це включає дві великі напрямні для дії: шукання та зростання. Щодо першого, Папа вірить у спроможність молоді «знаходити привабливі шляхи для заохочення», тож важливо, аби юнаки й дівчати «знайшли в собі мужність, щоб сіяти перше звіщення у цій родючій землі, якою є серце іншої молодої людини» (210). Слід віддавати перевагу «граматиці близькості та мові безкорисливої любові», а не прозелітизмові (211).

Говорячи про зростання, Наступник святого Петра наголошує на тому, що кожен проект формування повинен включати «доктринальне й моральне формування», але також «бути зосередженим» на керигмі, тобто, на «основоположному досвіді зустрічі з Богом через Христа, що помер і воскрес», та на зростанні «в братній любові, спільнотному житті та служінні» (213). Молодіжне душпастирство повинно включати нагоди, що допомагають «оновлювати та поглиблювати особистий досвід Божої любові та живого Ісуса Христа» (214), допомагаючи молоді «жити як брати й сестри, взаємно допомагати одні одним, творити спільноту, служити іншим, бути близькими до вбогих» (215).

Глава Католицької Церкви заохочує, аби церковні інституції ставали «відповідними середовищами», що зможуть запропонувати молоді «підхожий простір, яким вони зможуть розпоряджатися згідно з власним уподобанням, до яких матимуть змогу вільно входити та виходити, місця, які їх прийматимуть і куди вони можуть вдаватися спонтанно та з довір’ям, щоб зустрітися з іншими молодими людьми як у хвилини страждання чи нудьги, так і тоді, коли бажають святкувати свої радощі» (218).

Пишучи про «душпастирство освітніх інституцій», Папа стверджує, що школи «терміново потребують самокритики». Він зазначає, що «існують деякі католицькі школи, які, здається, організовані тільки для того, щоб зберегти існуюче», а «карикатурним вираженням» цієї тенденції є «школа, яка перетворилася в “бункер”, який захищає від “зовнішніх” помилок». Коли молода людина виходить, то бачить «нездоланні розходження» між тим, чого її навчали та світом, в якому доводиться жити. Натомість, «найбільша радість вихователя» полягає в тому, щоб бачити, як вихованець розвивається в «сильну особистість» (221). Духовне формування є невіддільним від формування культурного (223), а серед сфер душпастирського розвитку він перелічує світ мистецтва (226), спорту (227) та діяльність на захист створіння (228).

Святіший Отець стверджує, що існує необхідність у «популярному» вимірі молодіжного душпастирства, який у різних місцях перебування молоді сприятиме появі «природних провідників і харизм, які Святий Дух вже засіяв між ними». Йдеться про те, щоб не ставити стільки перешкод, не встановлювати надмірного контролю та норм для «тих віруючих юнаків і дівчат, які є природними лідерами в кварталах та різних середовищах», обмежившись тим, щоби «їх супроводити та стимулювати» (230).

Коли розраховуємо на «асептичне, чисте, позначене абстрактними ідеями, далеке від світу й захищене від усякої плями» молодіжне душпастирство, то, за словам Папи, ми применшуємо Євангеліє до «прісної, незрозумілої й далекої пропозиції», придатної лише для певної «еліти» (232). Тож він заохочує бути «Церквою з відчиненими дверима», і «навіть не є необхідним, аби хтось повністю приймав усе навчання Церкви, щоб могти брати участь у деяких наших просторах, присвячених молоді» (234), слід також знайти місце для тих, які «мають інше бачення життя, визнають інші віри чи декларують себе далекими від релігійних горизонтів» (235).

Щоби молоді люди ставали місіонерами, немає необхідності «робити довгу подорож». Коли молода людина, вирушаючи в паломництво, запрошує свого друга приєднатися, то «цим простим жестом робить цінний місіонерський вчинок» (239), – зауважує Наступник святого Петра, роздумуючи над тим, що молодіжне душпастирство «завжди повинно бути місійним» (240).

Молоді люди потребують, аби була пошанована їхня свобода, але, водночас, потребують супроводу з боку дорослих, починаючи від сім’ї (242) та громади. Це означає, що на молодь слід дивитися «зі зрозумінням, пошаною та любов’ю, а не лише постійно осуджуючи чи вимагаючи такої досконалості, яка не відповідає вікові» (243). Не вистачає досвідчених осіб для супроводу (244), а деякі молоді жінки зізнаються, що їм не вистачає в Церкві «жіночих постатей, на які можна орієнтуватися» (245). Ось як молодь описує риси, які сподівається зустріти в людях, які їх супроводжують: це повинен бути вірний християнин, заанґажований у Церкві та в світі, він повинен постійно прямувати до святості, не осуджувати, а піклуватися, вислуховувати потреби, ввічливо відповідати та вміти визнавати власні обмеження. «Першочергову важливість має вміння визнавати себе людьми, які можуть помилятися, не досконалими, але прощеними грішниками» (246), а також вміти прямувати вперед разом з молоддю, шануючи їхню свободу.

Восьмий розділ: «Покликання»

«Фундаментальною річчю є розпізнати та відкрити, що тим, чого Ісус хоче від кожної молодої людини, є, насамперед, її дружба» (250), – наголошує Святіший Отець у восьмому розділі, який присвячений темі покликання, яке, за його словами, є закликом до місіонерського служіння іншим, оскільки «наше життя на землі досягає свого сповнення, коли перетворюється в пожертвування» (254). Щоб здійснити покликання, необхідно розвивати все те, чим ми є. «Не йдеться про те, щоб вигадувати себе, створювати себе з нічого, але відкривати себе в Божому світлі, дбати про розквіт власного життя» (257). Оте «бути для інших» в житті кожної молодої людини, зазвичай, пов’язане з двома «фундаментальними вимірами», якими є «створення нової сім’ї та праця» (258).

Що стосується любові та сім’ї, Папа пише, що «молодь відчуває сильне покликання до любові та мріє зустріти правильну особу для того, щоб сформувати сім’ю» (259), а тому нагадує, що Святе Таїнство Подружжя «огортає цю любов Божою благодаттю» (260). Бог створив нас статевими, Він створив статевість, яка є Його даром, а тому «жодних табу». Він дав нам цей дар для того, щоб любити і народжувати життя, а «справжня любов є пристрасною» (261). Хоч зростання кількості розлучень може «спричинити молоді великі страждання та кризу ідентичності», іноді, вони змушені взяти на себе «тягар відповідальності, непропорційний їхньому вікові» (262), Святіший Отець підкреслює: «Варто робити ставку на користь сім’ї, в ній знайдете найкращі спонуки для зростання» (263). Натомість, «вірити в те, що ніщо не може бути остаточним» – це обман і брехня (264).

В тому, що стосується праці, Папа заохочує молодих людей «не сподіватися на те, що вдасться жити без роботи, залежачи від допомоги інших». Праця є частиною «сенсу життя на цій землі, є дорогою дозрівання та особистої самореалізації». В контексті того, що у світі праці молодь переживає різні форми виключення та маргіналізації, він наголошує, що молодіжне безробіття – це питання, яке «політика повинна розглядати як першочергову проблему» (271). «Це правда, – звертається Святіший Отець до молоді, – що ти не можеш жити без праці й, іноді, доведеться погодитися на те, що знайдеш, але ніколи не зрікайся своїх мрій, ніколи остаточно не закопуй своє покликання» (272).

Розділ завершується роздумами про «покликання до особливого посвячення». Папа наголошує, що в процесі розпізнавання покликання «не слід виключати можливість посвятитися Богові»: «Будь певен, що якщо розпізнаєш Боже покликання й підеш за ним, то це дасть повноту твоєму життю» (276).

Дев’ятий розділ: «Розпізнавання»

У дев’ятому розділі, присвяченому розпізнаванню, Святіший Отець нагадує, що «без мудрості розпізнавання можемо з легкістю перетворитися в маріонеток тимчасових тенденцій» (279). Вираженням такого розпізнавання є старання, спрямовані на пізнавання свого покликання, що вимагає «місця самотності та тиші», бо йдеться про «дуже особисте рішення, яке ніхто не може прийняти замість нас» (283).

Від тих, хто допомагає юнакам і дівчатам в розпізнанні, вимагається трьох проявів чутливості. Насамперед, уважності до особи, вміння «вислухати того, хто вручає нам себе самого в своїх словах» (292). Наступний полягає в розпізнаванні «вірного орієнтира для того, щоб відрізняти благодать від спокуси» (293). Третій же полягає в «слуханні спонук, які інший відчуває “попереду”», стараючись зрозуміти, «куди він дійсно прагне прямувати» (294). Для того, щоб у відповідній хвилині «зникнути», дозволивши людині йти тим шляхом, який вона відкрила (296).

Апостольське напоумлення завершується побажанням Папи: «Дорогі юнаки й дівчата, буду радий бачити, як ви біжите вперед швидше від повільних і боязких. Біжіть, приваблені тим дуже любим Обличчям, яке адоруємо в Пресвятій Євхаристії та розпізнаємо в тілі страждаючого брата чи сестри… Церква потребує вашого пориву, вашої чуйності, вашої віри… А коли прибудете туди, куди ми ще не дійшли, наберіться терпеливості, щоб нас дочекатися» (299).

02 квітня 2019, 11:51