Папа Боніфатій VIII та ідея першого християнського Ювілею
Maria Milvia Morciano - Ватикан
Вечір 1 січня 1300 року. Вулицями Риму здіймається гамір, який стає все гучнішим і гучнішим. Багато людей біжать, швидко ступають: вони прямують до базиліки Святого Петра. Чоловіки і жінки, окрилені надією, прагнуть якнайшвидше потрапити туди. Опинившись там, вони чекають. Гамір переростає в галас. Римляни вимагають, щоб Папа надав повний відпуст.
Наочний свідок
Про витоки Ювілею маємо виняткового свідка: Якопо Каетані дельї Стефанескі, кардинала, який бачив і пережив перший Святий Рік в історії християнства: 1300-й, проголошений Папою Боніфатієм VIII. Він написав про це у своїй праці "De centesimo seu iubileo anno liber". Стефанескі був каноніком собору Святого Петра, потім кардиналом-дияконом Сан-Джорджо-аль-Велабро. Кардинал був висококультурною, багатою і впливовою людиною, яка служила спочатку Целестину V, а потім Папі Боніфатію VIII. Він жив на зламі століть і написав кілька праць історико-літописного характеру. І саме за його розповіддю ми можемо реконструювати винятковість цього моменту і пояснити соціальні та культурні процеси, які призвели до його народження.
Хронологія проголошення Ювілею
Професор Аґостіно Паравічіні Бальяні, історик і антрополог культури, повертає нас у той пам'ятний рік: «Текст Стефанескі дуже важливий, бо він був очевидцем. Нам пощастило, що ми маємо його розповідь, в якій кардинал зазначає дату: це 1 січня 1300 року. Перехід з одного століття в інше породив в народі ідею, що Папа може надати повну індульгенцію. Римляни з настанням вечора біжать до базиліки Святого Петра: вони чекають на відпуст. Це відправна точка. Боніфатія VIII немає в базиліці Святого Петра, він перебуває в Папському палаці, який на той час все ще був у Латерані. У цей день нічого не відбулося». Панує велике очікування. Кількома днями пізніше, 17 січня, відбувається ще одна важлива подія для римлян – процесія Вероніки, тобто лику Христа, відбитого на хустині, яку носила жінка, що зустріла Ісуса під час сходження на Голготу, реліквії, яка почиталася в базиліці Святого Петра, згадує кардинал Стефанескі у своїх мемуарах. «Під час цієї процесії, в присутності Папи, знову піднявся великий народний запал просити про повну індульгенцію. Боніфатій VIII починає дослідження, намагаючись з'ясувати, чи був ще якийсь Ювілей до 1300 року. Стефанескі точно розповідає нам: Папа проводить розслідування і нічого не знаходить в архівах, але в певний момент він приймає рішення», – підсумовує професор Паравічіні.
Емоційне піднесення стає канонічним інструментом
У цьому і полягає велике діло Боніфатія VIII: він зрозумів, що існує очікування, народний ентузіазм, який вимагає повного відпусту. Папа перетворив цей емоційний настрій на справжній канонічний інструмент: Ювілей був проголошений вперше на Латерані, а вдруге, більш офіційно, 22 лютого, в день престольного свята базиліки Святого Петра. Від 22 лютого 1300 року до початку наступного року відбувається Ювілей, перший християнський Ювілей. «Це велике духовне і церковне починання, яке свідчить про великі здібності Боніфація VIII, який зумів надати інструмент, зміг перевести народні очікування в точну концепцію, яка виливається, зокрема, в Ювілей», – зазначає історик Паравічіні. На кожному зламі століть присутні страхи, надії, очікування і, перш за все, прагнення змін, бажання оновитися, очиститися, почати все з чистого аркуша. На світанку 1300-го року все це вилилося у цей «винахід».
Роль апостолів Петра і Павла
Згідно з буллою проголошення Ювілею "Antiquorum Habet Fida Relatio" від 22 лютого вірним було надано повну індульгенцію після відвідин двох великих базилік Святого Петра і Святого Павла. «І це цікаво, – зауважує Паравічіні, – тому що Петро і Павло є двома римськими апостолами par excellence, на яких також ґрунтується папська влада, саме папство, і тому це також має глибоко символічний характер». Ця подвійна присутність Петра і Павла в першому Ювілеї Боніфатія VIII підноситься над усім. На початку вірні повинні були ходити тільки до цих двох базилік, що підкреслює великий авторитет двох апостолів Петра і Павла».
У буллі, власне, читаємо:
«...прийдуть благоговійно до цих базилік, справді розкаяні та висповідані, і тим, хто справді покається в цьому нинішньому сотому році і в будь-якому сотому році в майбутньому, не тільки повне і дуже широке, але справді дуже повне прощення гріхів їхніх буде. Постановляємо, що ті, хто бажає скористатися цією дарованою Нами індульгенцією, нехай відвідують вищезгадані базиліки, якщо вони є римлянами, принаймні протягом тридцяти днів безперервно або в проміжках, принаймні один раз на день; якщо вони є паломниками або іноземцями, вони нехай роблять те ж саме протягом п'ятнадцяти днів».
Символічні числа
Боніфатій VIII – Папа на зламі століть. Він має на думці число 100, дуже важливе символічне число. Зрештою, Ювілей технічно визначається як «Столітній ювілей». Папа наказав у буллі, що майбутні ювілеї будуть відзначатися кожні сто років. Юдейський ювілей, згідно зі Старим Заповітом, припадав кожні 50 років, але Боніфатій VIII не взяв це за зразок і запропонував столітній ювілей. Фактично це рішення Папи не було дотримане, бо вже в 1350 році, слідуючи старозавітному ритму юдейських ювілеїв, був відзначений другий християнський ювілей, всього лише через п'ятдесят років після 1300 року. Йдеться про період папства в Авіньйоні. Папою, який проголосив ювілей 1350 року, був Климент VI, і він також зробив це як відповідь на благання римлян, які про це просили саме того року.
Основні моменти першого Святого Року
Професор Паравічіні далі наводить основні моменти Ювілейного року: «Під час першого Ювілею Боніфатій VIII провів чотири публічні урочистості: 22 лютого, якщо не брати до уваги ту, що відбулася раніше в Латерані, друге торжество – у Великий Четвер, третє – 18 листопада і останнє – на початку 1301 року. Таким чином, публічних церемоній було відносно небагато, ще й тому, що 1300 рік, можливо, через причини, пов'язані зі здоров'ям Папи Боніфація VIII, був роком, коли Папа проводив найбільше часу поза Римом, у своєму рідному місті Ананьї. Це дивно, але факт: 1300 рік для Боніфатія VIII – "неримський" рік. Одразу після Великого Четверга він вирушив до Ананьї, а арагонський посол залишив нам багато важливих нотаток для вивчення того часу, бо був очевидцем. Так, 2 листопада абат Фуа писав Фрідріху III, королю Арагону: "Папа і всі кардинали здорові; Папа, дійсно, протягом трьох років, ніколи не був у такому доброму здоров'ї, як зараз". З цих слів, – зазначає професор Паравічіні, – можемо зрозуміти, що Боніфатій VIII, найімовірніше, був поза Римом протягом багатьох місяців, усамітнившись у палаці свого рідного міста, за станом здоров'я. Засвідчено його повернення на урочистості 18 листопада, день посвячення базилік святих Петра і Павла. Це також говорить нам про велике значення свят римських апостолів».
Незапланована подія
Під час Ювілеїв завжди був величезний наплив паломників. Історія під час Ювілеїв показує необхідність спорудження або розширення будівель, зокрема, базилік. Однак під час Ювілею Боніфатія VIII, здається, не було жодних будівельних робіт. За словами професора Паравічіні, на підставі документальних даних, що стосуються відносно давніх часів, «можна сказати, що ювілейний рік привернув увагу багатьох віруючих з усієї Європи. Звичайно, неможливо навіть гіпотетично оцінити кількість віруючих, які прибули до Риму. Це, безумовно, була велика подія для міста, але ніяких будівельних робіт не було, тому що це була незапланована подія. Боніфатій VIII був майже захоплений зненацька. 1 січня він ще не знав, що відбуватиметься Ювілей. Рішення було прийнято між 1 січня і 22 лютого, тому великі будівельні роботи були неможливими. Є лише один приклад, але він не зовсім достовірний – це знаменита лоджія, яку Боніфатій VIII збудував на Ватиканському палаці, на якій був напис, що пізніше, на початку 17 століття, був відчитаний римськими вченими, згідно з яким вона була збудована в 1300 році. І це одна з причин, чому її пов'язували з Ювілеєм, але об'єктивно це не зовсім достеменно», – підсумовує Паравічіні.
Свідчення про деякі заходи, вжиті для полегшення пересування величезних натовпів, які прибували до Риму і буквально заполонили вулиці в напрямку базиліки Святого Петра, походять від видатної особистості, Данте Аліг'єрі, який перебував у Римі як паломник у Святий Рік. В «Пеклі» (XVIII 28-33) він порівнює двосторонній рух приречених з рухом паломників, які йшли до собору Святого Петра або поверталися з нього, перетинаючи міст біля замку Святого Ангела.
Хустка Вероніки
Під час Ювілеїв реліквії відігравали фундаментальну роль, і найвідомішою з них, безумовно, є хустка Вероніки, яка приваблювала паломників до собору Святого Петра як матеріальний доказ страстей Христових, у святому місці, де передання визначало місце мученицької смерті і поховання апостола Петра. У 1300 році, за словами Паравічіні, хустка Вероніки не відіграла особливої ролі в тому, щоб підказати Боніфатію VIII створення концепції Ювілею і повного відпусту. Протягом 14-го і, звичайно, 15-го століття цей образ мав величезне поширення, як відтворений на пергаменті, а згодом, звичайно, через гравюри. «Поширення образу хустки Вероніки в останні століття Середньовіччя і в наш час, безсумнівно, пов'язане з Ювілеями, але не конкретно з Ювілеєм 1300 року. Інших реліквій не так багато ще й тому, що Ювілей пов'язаний з двома базиліками: Святого Петра і Святого Павла. Остання, зокрема, не має певного зв'язку з реліквіями, які користуються великою популярністю. Найважливіша з них знаходиться в базиліці Святого Петра і це хустка Вероніки, але спочатку такого сильного зв'язку не було, принаймні, джерела про це не свідчать. Звичайно, протягом століть, особливо в наступні Ювілеї, стає очевидним, що римські реліквії відігравали дуже важливу роль», – зазначає Паравічіні.
Рим як новий Єрусалим
«Боніфатія VIII до створення цього великого духовного інструменту, яким є християнський Ювілей, можливо, спонукало ще й те, що кількома роками раніше, у 1291 році, з падінням Акри, завершилася велика мрія хрестових походів, принаймні на той період, і в певному сенсі Рим з християнським Ювілеєм став новим Єрусалимом, набув нової центральної ролі в духовній сфері. І я вважаю, що збіг між закінченням середньовічних хрестових походів, з падінням Акри та кінцем Єрусалимського королівства, є надзвичайно важливим моментом», – додає Аґостіно Паравічіні.
