Шукати

Юрій Ліфансе Юрій Ліфансе 

Координатор Спільноти Святого Егідія в Україні: вже тепер давати людям надію

Про діяльність Спільноти Святого Егідія в Україні на цьому етапі повномасштабної війни, про те, як в цих умовах вони втілюють основні напрямки своєї діяльності, про те, що і хто надихає в тяжкі моменти, і про дітей, яких слід оберігати від жахливих наслідків війни ми говорили з координатором спільноти Юрієм Ліфансе.

Світлана Духович – Ватикан

«Війна, звичайно, внесла дуже багато змін, тому що змінилося саме життя», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News Координатор Спільноти святого Егідія в Україні Юрій Ліфансе, розповідаючи про те, як війна вплинула на їхню діяльність. – На початках дуже багато людей зі спільноти з Києва евакуювалися, але Господь розпорядився так, що кожен опинився в тому місці, де потрібно бути: ті, що евакуювалися у Львів, відкрили там  головний офіс нашої гуманітарної місії; ті, які поїхали у Варшаву, допомагали нашій варшавській Спільноті святого Егідія у праці з біженцями. Також ті, що переїхали до Риму, тепер дуже багато займаються біженцями, бо Спільнота святого Егідія  евакуювала сюди хворих людей і підтримує їх для того, щоби їм надали лікування, проживання і все інше».

Пан Юрій наголосив, що надзвичайно важливу роль у згуртованості спільноти відіграла спільна молитва. «З першого дня війни ми почали молитись разом онлайн. Протягом двох місяців ми збиралися кожен день, де б ми не були: хто в машині, хто в бомбосховищі, хто в Варшаві, хто в Берліні, і ми також були на зв'язку з головною спільнотою в Римі. І це нас вберегло», – розповідає він.

Координатор Спільноти святого Егідія в Україні зазначає, що незважаючи на такі важкі часи,  спільнота виросла, тому що до них приєдналося багато людей, які хотіли робити щось корисне для інших. «Це формула, яку ми назвали “українці для українців”, – пояснює він. – Тобто ми отримуємо допомогу, великі вантажі з закордону, але на місці повністю працюють українці. До нас приєдналося дуже багато переселенців, у Львові це кілька сотень людей, так само в Івано-Франківську і в Києві. Це люди, які знайшли своє місце в цей час війни, допомагаючи іншим людям, і знайшли втіху в молитві, в слові Божому і в братерській підтримці».

Молитва і допомога бідним, що не припиняється

Серед основних напрямків діяльності Спільноти святого Егідія – молитва та допомога бідним і потребуючим. За словами їхнього координатора в Україні, їм вдається розвивати ці напрямки, незважаючи на важкі обставини. «Молитва – це наша основа, – каже він, – молитва нас береже і дає нам сили. Ми також не покинули своїх старих друзів [ред. для Спільноти святого Егідія “друзі” – це люди, якими вони опікуються], і так само підтримали бідних людей. Наприклад, перша роздача їжі на вулиці для бездомних відбулася, здається, 3 чи 4 березня 2022 року в Києві. Вийшли наші люди і кажуть: “Вибухи, не так близько, тому можемо ще далі трохи роздавати. Пішли ще пошукаємо”. Також завдяки тому, що ми маємо контакти, телефони, імена всіх наших друзів в Києві, то між тривогами ми розсилали їм повідомлення: “Приходьте сюди, візьміть їжу”. Так само стосовно підтримки літніх людей в будинках престарілих і вдома: нам навіть вдалося вивезти кілька людей з будинків престарілих з Києва на безпечну територію: спочатку перевезли кілька літніх людей у Львів і людей з інвалідністю – в Івано-Франківськ. Для них там винаймаються квартири, і вони навіть звільнилися від інтернату, незважаючи на війну».

Юрій Ліфансе підкреслив, що вони у змозі допомагати людям завдяки тому, що самі, у свою чергу, отримують суттєву підтримку Спільноти святого Егідія, засновник якої Андреа Ріккарді, перебуваючи з візитом в Києві у травні цього року, запевнив, що спільнота ніколи не залишить Україну. «На сьогодні це більше двадцяти мільйонів євро допомоги, – зазначив пан Юрій. – Позавчора прийшла сто вісімнадцята вантажівка: продукти, ліки, одяг, які розподіляються в центрах прямої видачі. В Києві таких є два, один – у Львові і  ще один – в Івано-Франківську. Ми порахували, що в жовтні через ці центри 13,5 тисяч людей отримали допомогу. Ми також допомагаємо на прифронтових територіях: позавчора прийшов вантаж у Нікополь для вчителів, після того, як там розбомбили школу, прийшла допомога також в Берислав, в Краматорськ, в інші місця».

Надії додають люди, які не припиняють допомагати іншим

Відповідаючи на запитання про те, хто, або що додає йому надії в ці понад 20 місяців війни, Юрій Ліфансе, довго не думаючи, сказав: «Директор онкологічного відділення в Краматорську. Йому дзвониш, а він каже: “Ми працюємо два тижні у Львові, два тижні в Краматорську. Відкриваємо паліативне відділення”. Тобто, в нього плани на майбутнє, незважаючи ні на що. І це просто вражає: це люди, які справді живуть під бомбами. Він прислав фотографії палати онкологічного відділення в Краматорську, куди ми їм подарували ліжка, і там всі вікна закладені мішками. Але люди працюють, і це дає надію».

Координатор Спільноти святого Егідія додав, що надії додає йому також, коли він бачить, як люди, що приєднуються до них, щоб допомагати іншим, відроджуються, «починають будувати плани на майбутнє, починають знаходити собі роботу, знаходять своє місце в нових містах». «Тобто доми Спільноти святого Егідія стають таким місцем, де приймають гостинно, дають людині відродитися і дають сили дивитися вперед, – додав він. – І це, я думаю, ще більше, аніж та матеріальна допомога, яку ми надали, бо це сотні людей, які віднайшли себе в нових реаліях».

Найбільше страждають діти

Серед дітей з різних країн світу, які взяли участь у зустрічі з Папою Франциском під назвою «Вчімося від дітей», що відбулася у понеділок, 6 листопада 2023 р., були також українські діти із родин біженців, яких в Італії підтримує Спільнота святого Егідія. У цьому контексті наш співрозмовник зазначив, що «в українських дітей є великий союзник – Святіший Отець, який ніколи не забуває про страждання українського народу і українських дітей, про що він постійно повторює за будь-якої нагоди». «Для дітей – це дуже складний трагічний період, – наголосив пан Юрій. – Ми допомагали педіатричному відділу в Одесі, розмовляли з хірургами, і неможливо собі уявити, що відчуває хірург, коли він дістає з дитини кулі, снаряди. Діти не мають так страждати, і діти не вміють реагувати на цю ситуацію. Вони закриваються. Я бачив маму, яка прийшла з дитиною в наш центр і просить дитяче харчування. А я бачу перед собою чотирирічну дитину і запитую, навіщо їй дитяче харчування. Мама розповіла, що під час евакуації дівчинка просто стала знову малюком: місяць не вміла ходити, тепер вчиться ходити, розмовляти, гратися і просить дитяче харчування на ніч. І це справді дуже важко. Моя дитина народилася у Львові, і мати в першу ніч після кесаревого розтину мусіла спускатися в підвал під час повітряної тривоги».

Відповідаючи на запитання про те, якого майбутнього він прагне для своїх дочок, наш співрозмовник сказав: «Моїй старшій дочці чотирнадцять. Вона не пам'ятає світу без війни. Як тільки вона почала щось пам'ятати, в неї на горизонті з'явилася війна з 2014 року, і це страшно. Моє покоління хоча б знає, що існує світ без війни, і потрібний цей мир. Я бачу, як повертаються травмовані ветерани. Потрібно буде допомагати, бо ветерани це сини, з якими будуть мати справу їхні матері похилого віку, це батьки, це чоловіки. Їхня підтримка і реабілітація надзвичайно важлива, бо тепер вони роблять величезну справу. І тому треба буде відродити ці зв'язки, бо полотно мирного життя повністю розірвано, все життя перелаштоване на військові рейки, і потрібно це починати якимось чином робити зараз: дати надію людям, обняти дитину, підтримати жінку, яка очікує чоловіка з фронту. Недавно одна київська школа попросила в нас допомогу для дітей і написали, хто в них вчиться: третина дітей – це родини з військовослужбовцями. Тобто масштаби трагедії неймовірні і діти – найперші жертви».

08 листопада 2023, 10:44