Католицький місіонер, що покинув Афганістан: надіємося на повернення

Духович Світлана – Ватикан

Після ста років місіонери Ордену Регулярних каноніків св. Павла, яких називають Варнавити, призупинили своє служіння в Афганістані. У вівторок, 24 серпня 2021 р., з Кабулу до римського аеропорту «Ф’юмічіно» прибув місіонер цього ордену отець Джованні Скалезе, який вже протягом довгого часу був єдиним католицьким священиком, присутнім в цій країні. Разом з італійським місіонером в літаку, який запропонувало Міністерство зовнішніх справ Італії, прилетіли також 14 афганських дітей з інвалідністю – підопічні центру «Задля дітей Кабула» – та п’ять черниць.

В інтерв’ю для Vatican News священик-варнавит зазначив, що він не очікував такого розвитку подій, але, одночасно, висловив радість з того приводу, що їм всім – дітям та черницям – вдалося виїхати з Кабулу. «Ми вдячні за це Господеві, – підкреслив він. – Нам шкода, що ми залишили країну, яка переживає велике страждання, і що не змогли продовжувати наше служіння. Сподіваємося, що все вирішиться якнайшвидше і що будуть умови для того, щоб відновити працю, яку Церква здійснювала в Афганістані».

Місія отця Скалезе

Отець Джованні прибув до Кабулу на початку 2015 року, після того, як рік перед тим Папа Франциск призначив його Настоятелем католицької Місії sui Iuris в Афганістані, яку Папа Іван Павло ІІ канонічно заснував 2002 року. Осідок місії, що був єдиним офіційним місцем перебування християн в країні, був розташований в будівлі посольства Італії. Місію відвідували іноземні громадяни, дипломатичні чиновники, військові та цивільні працівники. Проводити євангелізаційну діяльність серед афганців було суворо заборонено.

Місіонер зазначив, що останні роки були дуже напруженими: часто, через причини безпеки, він не міг покинути посольства, а в останні два роки до цього додалися обмеження пересування внаслідок пандемії, коли вірні навіть не могли прийти на Святу Месу. «Тож це були важкі роки, – пояснив він, – і, з одного боку, вже сама моя присутність була важливою, але, з іншого боку, я не міг здійснювати душпастирську діяльність так, як це було раніше. Натомість, черниці могли здійснювати свою соціальну та благодійну діяльність до кінця, і тепер, на жаль, їм теж довелося все перервати, і нам дуже шкода. Однак, ми сподіваємось, що незабаром зможемо відновити своє служіння».

Розповідаючи про те, в чому саме полягала його душпастирська діяльність, отець Джованні Скалезе зазначив, що згідно з угодами, укладеними ще століття тому безпосередня євангелізація була заборонена, але була дозволена присутність католицького священика та храму всередині посольства. «Тому мова йде про непряму євангелізацію, – пояснив він, – про свідчення Церкви завдяки присутності священика і богопосвячених осіб».

Сподівання місіонера

Зміни, що тепер відбуваються в Афганістані, лякають багатьох. Відповідаючи на запитання про те, який з можливих сценаріїв, лякає його найбільше, отець Джованні вказав на можливість «насильницької дегенерації також через зовнішнє втручання». Натомість, залишається живою надія на те, що «між різними компонентами афганського суспільства налагодиться внутрішня співпраця», і вони зможуть відбудувати країну, яка страждає від 40-річної війни.

Місіонер також висловив сподівання, що з часом вони зможуть відновити своє служіння в країні. «Ми не перебували і не перебуватимемо в Афганістані з політичних причин, – підкреслив він. – Не нам вирішувати, хто повинен керувати Афганістаном: якщо нам дозволять виконувати наше служіння, ми будемо готові повернутися».

Католицька місія в Афганістані

У перші століття першого тисячоліття територія Афганістану відзначалася релігійним плюралізмом. Найпоширенішими релігіями були зороастризм та буддизм. З часів завоювань арабами у 642-842 роках Афганістан став майже повністю мусульманським, а повна ісламізація сталася наприкінці ХІХ століття, після неодноразових спроб Англії підкорити країну, яка, натомість, здобула незалежність в 1919 році. Шлях модернізації, який розпочав емір Аманулла, що офіційно став королем Афганістану 28 лютого 1919 р., спонукав афганців до співпраці з європейськими та західними державами. Таким чином, в азійську країну почали прибувати працівники дипломатичного корпусу різних країн, техніки та професіонали, серед яких були католики та протестанти. У цьому контексті католики, через посольства своїх країн, просили присутності священика, який міг би духовно підтримувати цю спільноту, розкидану по всій території. Король Аманулла повідомив Святий Престол про свою готовність задовольнити це прохання за посередництвом італійської держави.

Італія стала першою західною країною, яка визнала незалежність Афганістану в 1921 році. Того ж року була підписана італо-афганська угода, і прем’єр-міністр уряду Афганістану Мухаммед Хассім Хан публічно заявив, що хоче підтримати духовні потреби представників західних посольств та іноземних фахівців. Але призначення “католицького капелана” відбулося через 10 років після підписання італо-афганського договору. Папа Пій XI обрав на це служіння отця-варнавита Еджідіо Каспані, що був колишнім офіцером італійської армії під час Першої світової війни, хорошим знавцем мов (окрім італійської, володів англійською, французькою та німецькою), він викладав догматику та історію й захоплювався Біблією.

Після деяких незначних згадок, датованих VII століттям, це був перший випадок, коли уряд Афганістану офіційно дозволив християнам бути присутніми в країні. Згідно із згаданою угодою, католицька каплиця повинна була будуватися не на території Афганістану, а на території посольства Італії в Кабулі, для того, щоб вони можна було й надалі говорити, що «жодна християнська церква не стояла на мусульманській території». В договорі зазначалося також, що уряд Афганістану дозволив будівництво каплиці (яка стала церквою в 1960 році) для проведення релігійних обрядів для католицької громади в Афганістані, давши капелану дозвіл служити серед інших груп католиків по всій країні.