Послідовники Ісуса в Іраку від зорі християнства

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Debora Donnini – Ватикан

Присутність християн в Іраку є дуже давньою і про неї маємо свідчення у новозавітній книзі Діянь Апостолів. Мова йде про Церкву, яка сягає своїми коренями І століття та євангелізаційної місії святого апостола Томи і його учнів Тадея і Марі, які поширювали Добру Новину про спасіння на теренах Месопотамії. Проте, слід згадати, що сучасний Ірак ще до християнства мав спільність із народом Ізраїля, про ці землі маємо неодноразову згадку у Старому Завіті. Столиця Ассирії досягає своєї найбільшої величі у VII столітті до народження Христа та наприкінці цього ж століття була зруйнована, як передвіщав пророк Наум. Мова йде про місто Ніневію, про яке дуже часто згадується у Старому Завіті і до якого Господом був посланий пророк Йона, аби звістити про його знищення.

Але також й Ісус Христос під час своїх повчань згадував Ніневію та її мешканців, наголошуючи, що вони постануть, аби бути суддями над тими сучасниками Господа, які не прийняли Його повчання. Учитель зазначав, що ніневітяни покаялись, почувши лише кілька слів пророка Йони, за що й були помилувані, натомість, юдеї, бачачи дії Ісуса та чуючи Його повчання, не прийняли вістки про спасіння.

Отож, говорячи про сучасний Ірак, йдеться про територію, яка була колискою давніх цивілізацій, а також різних святинь, монастирів і церков, які засвідчують про присутність на цих землях послідовників Ісуса ще на зорі християнства.

Завоювання арабами та християнство

Як поділився в інтерв’ю для ватиканських медіа отець-мароніт Жан Адзам, викладач Святого Письма на Богословському Факультеті у Джунії, що в Лівані, Церква Сходу була дуже квітучою спільнотою, тому, коли на ці терени у VII столітті нашої ери прийшли араби, християни становили 50% населення сучасного Іраку, що відзначалося сирійською мовою та культурою. Далі розпочалось впровадження арабської мови, а сирійська залишилась лише в літургії та літературі.

З приходом аббасидського халіфату центр влади перемістився в Багдад. У цьому контексті християни відіграли дуже важливу роль, сприяючи культурній інтеграції, зокрема, за допомогою перекладів книг з грецької на арабську та сирійську мови, завдяки чому спадщина античності потрапила до арабського світу, а через його мислителів – знову повернулася у західний світ. Йдеться про великий вплив християнської спільноти, Церкви Сходу, на Ірак та на світ. В той же час, як підкреслив отець-мароніт, аббасиди намагалися навернути багатьох християн на іслам, однак, не зважаючи на це, Церква Сходу продовжувала свою євангелізаційну місію в Дамаску, Єрусалимі, Олександрії, на Кіпрі, а також послала місіонерів до Китаю та Індії. Церква в індійському регіоні Малабар народжується власне через невтомну місійну діяльність Церкви Сходу серед місцевого населення.

Оттоманська доба та відновлення єдності

Від 1516 року розпочинається новий період: оттомани, перемігший мамелюків, які жорстоко переслідували християн всього Близького Сходу, дають християнам можливість жити дещо спокійніше. Дещо раніше, у XV столітті, розпочались спроби відновлення втраченої в далекому минулому єдності: Церква Сходу входить у діалог із Церквою Риму, що й привело до того, що одна частина місцевої християнської спільноти відновлює повну єдність з Католицькою Церкви. Таким чином, сьогодні серед гроно Східних Католицьких Церков існує Халдейська Церква свого права, центр якої в Іраку.

Можливе співжиття

Після першої світової війни, 1920 року Ліга Націй довірила територію сучасного Іраку британському адмініструванню. В 1932 році Ірак стає незалежною монархією, а у 1958 – республікою. А від 1979 розпочинається диктаторський режим Саддама Хусейна, під час якого християни не були переслідуваними і могли звершувати свою діяльність у соціально-харитативному секторі. Саддам мав необхідність у підтримці християн, які в той час хоча й були релігійною меншиною, однак, займали важливе місце у сфері виховання та охорони здоров’я.

«І все таки, християни завжди бажали співжити з мусульманами і їм це вдалося, а багато мусульман належно цінували присутність християн, – додав отець Жан Адзам, підкресливши, що також і сьогодні таке співжиття є можливим. В дійсності, це є сфера, в якій потрібно працювати, а відкритість на мусульманський світ Папи Франциска, як також і його попередників, на переконання священника, сприяє цьому діалогові і співжиттю.

Велика втрата

Ситуація для християн в Іраку погіршується після двох воєн у Перській затоці. А нещодавня історія була позначена серією замахів, аж до жорстокого переслідування християн в період між 2014 і 2017 роками, коли у північних частинах країни постала так звана Ісламська держава. Ці та інші події причинилися до того, що послідовники Ісуса залишають рідні землі і переселяються в інші регіони та країни. Із 1,4 мільйона християн, які жили в Іраку перед другою війною у Перській затоці, сьогодні залишилось лише 300-400 тисяч. Це є великою втратою, адже присутність християн на тих теренах є надзвичайним свідченням віри в Ісуса та збагаченням також і для мусульманського світу.