Шукати

Vatican News

Церква у в’язницях під час пандемії коронавірусу: досвід Іспанії

Голова Департаменту в’язничного душпастирства при Єпископській Конференції Іспанії поділився своїми думками про присутність і діяльність Католицької Церкви в іспанських в’язницях під час пандемії коронавірусу. Про це читаємо у статті під назвою “Церква в іспанських тюрмах в часі lockdown”, опублікованій 23 липня 2020 р. у щоденній ватиканській газеті “L’Osservatore Romano”.

о. д-р Теодосій Грень, ЧСВВ / Florencio Roselló Avellanas – Ватикан

«Коли поширилася новина про те, що двері в’язниць в Іспанії будуть зачинені для всіх, крім в’язничних працівників та медичного персоналу, я перебував в пенітенціарному закладі і мене вразило оточення з серйозними обличчями, розгубленими і меланхолійними поглядами. В той час, як говорили про ще більше розірвання мостів із зовнішнім світом, а також про померлих та лікарні, покотилось кілька сліз. Порожні коридори, тиша, схилені голови: усе вказувало на невизначеність», – розпочинає свою статтю для “L’Osservatore Romano” іспанський священник Флоренсіо Роселло Авеллянас, Голова Департаменту в’язничного душпастирства при Єпископській Конференції Іспанії. В’язні ставили багато запитань, на які важко, а навіть неможливо було відповісти: «Що буде далі? Як довго триватиме такий стан?»

Заходи безпеки в іспанських тюрмах

З початком пандемії в’язнична адміністрація прийняла ряд заходів, аби протидіяти поширенню коронавірусної інфекції у тюремних камерах. Перш усього, були скасовані зустрічі з родичами: як особисті, віч-на-віч, так і в кімнатах для розмов, де спілкування відбувається через скло. Мова йде про дуже серйозні обмежувальні рішення, адже зустрічі з родичами є для в’язнів немовби лікувальним бальзамом, що спроможний забезпечити спокійне життя за ґратами, або мотором, який розворушує надію особи, що перебуває в місцях позбавлення волі.

Отож, в’язні в часі lockdown не мали можливості обійняти своїх рідних, побути з ними чи порозмовляти особисто, залишилась лише можливість телефонного і листовного спілкування. Дещо пізніше адміністрація дозволила на відео-дзвінки, які дещо покращили ситуацію та додали радості в’язням, які сумували за своїми рідними. Однією із наступних заборон стала заборона приймати передачі з одягом для ув’язнених, аби не наражатись на небезпеку заразитись.

Крім цього, призупинилась діяльність зовнішніх фабрик, де допомагали в’язні, скасовано лекції в’язничних шкіл та літургійні богослужіння. В’язничним капеланам був заборонений вхід у пенітенціарні заклади. Можна сказати, що всі ці запобіжні заходи відібрали у в’язнів можливість розслабитися, перекрили їм кисень, спричинились до того, що в’язні залишились на одинці із самими собою, в своїй тюремній камері та на тюремному подвір’ї, що на початках викликало протести, як особисті, так і колективні. Однак, в загальному, чоловіки та жінки в іспанських тюрмах відреагували на виклик пандемії з великою відповідальністю та солідарністю. В деяких пенітенціарних закладах в’язні щовечора, разом із людьми на свободі, аплодували медичним працівникам за їхніх труд та героїзм, а дехто писав листи з подяками.

Краще розуміння в’язничного середовища

Як пише далі Голова Департаменту в’язничного душпастирства при Єпископській Конференції Іспанії, ситуація lockdown, спричинена пандемією, допомогла сучасному суспільству краще зрозуміти в’язнів і їхній стан. Люди на свободі з причини поширення інфекції були змушені провести певний час у своїх домах, переживши те, що означає не мати можливості вийти назовні, пройтись вулицею... Для декого це було великим випробуванням чи навіть надзвичайно складним періодом, схожим до ув’язнення. Але відмінність полягає у тому, що ми, навіть, якщо у маленьких квартирах, перебували між рідними стінами, разом із нашими найріднішими людьми, споживали їжу коли хотіли і яку хотіли. У в’язницях ситуація цілком відмінна...

В’язничне капеланство під час пандемії

Серед іншого, у статі зазначається, що під час пандемії ні в’язничні капелани, ані волонтери не мали можливості особистого фізичного контакту із в’язнями. Однак, навіть така ситуація не призвела до бездіяльності: Церва мусіла бути креативною і якимось чином, але таки увійти до в’язниці, аби й надалі духовно підтримувати в’язнів та їхні родини. Церква була присутньою і діяльною, незважаючи на зачинені двері: різні капеланії виготовили для в’язнів і тюремного персоналу приблизно 20 тисяч захисних масок та 100 захисних перегородок, інші писали в’язням листи через інтернет, висловлюючи їх свою підтримку та солідарність, багато надали фінансову підтримку, купували сім-картки, щоб ув’язнені мали можливість частіше спілкуватись із рідними, тощо...

Церква не зачиняється навіть перед коронавірусом, вона продовжує діяти, хоча й необхідно змінити спосіб, пристосовуючись до санітарних вимог. «В дійсності, я став привілейованим свідком того, як Covid-19 наблизив в’язнів до Бога. Ситуація самотності та непевності спонукала багатьох із них вдатися до Господа, ввірити в Його руки своє життя» – пише Голова Департаменту в’язничного душпастирства при Єпископській Конференції Іспанії, розповідаючи також про понад 200 листів, які він отримав від в’язнів за час карантину, та ділячись тим, як в’язні пережили ці дні спраги за літургічним життям.

24 липня 2020, 12:32