Шукати

Vatican News
 (Vatican News)

Екуменічний діалог – це служінням на користь усього людства

Своїми думками про екуменічний діалог впродовж останніх кількох десятиліть з представниками реформатських Церков поділився о. Авеліно Ґонсалес, працівник Папської Ради сприяння єдності християн, яка відзначає своє 60-річчя.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

15 червня 2020 р. на шпальтах щоденної ватиканської газети “L’Osservatore Romano” появилась стаття о. Авеліно Ґонсалеса, працівника Папської Ради сприяння єдності християн, під заголовком “Мистецтво діалогу як служіння людству”, приурочена 60-річчю заснування вищезгаданої ватиканської Дикастерії. Автор запропонував історичний погляд на екуменічний рух, зокрема, на діалог із християнами реформатських Церковних Спільнот, та так званих Вільних Церков.

Початок діалогу з реформатами

Перший етап спілкування Папської Ради сприяння єдності християн із реформатськими Церковними Спільнотами, які сягають своїми коренями богословської основи Жана Кальвіна, відбувався у 1970-1977 роках та стосувався теми примирення пам’яті. Ця тематика є важливою для всього екуменічного руху та представляє собою фундаментальну методологію діалогу між християнами різних конфесій. Як стверджує автор, її важливість полягає у тому, що вона торкається природи Церкви як живого організму, одухотвореного Святим Духом і який має колективну "пам'ять". Це, у свою чергу, підкреслює, що Церква є чимось більшим ніж просто групою вірних чи звичайною організацією.

“Очищення пам’яті минулого” – це постійна діяльність Церкви, яка передбачає спільне пригадування минулого та поновний іспит минулого, що, зазвичай, було болючим. «Чесна оцінка, зроблена у милосердній любові та правді, дозволяє на оновлення та навернення і приносить із собою надію досягти зцілення пам’яті та справжнє примирення», – пише далі автор статті.

Як зазначає о. Авеліно, перший католицько-реформатський діалог був змушений долати полемічні стереотипи про християн інших конфесій, які вирували впродовж століть у різних Церквах та Церковних Спільнотах і спричиняли протистояння одні одним та підсилювали дух антагонізму. Історія дуже зумовила моделі суспільного і культурного сприйняття між християнами-католиками та реформованими християнами.

«Діалог, – як на рівні між Папською Радою сприяння єдності християн та Всесвітнім Об’єднанням реформатських Церков, так і на національному рівні, – посприяв усуненню цих поверхневих полемічних передсудів та призвів до зростання відчуття спільної ідентичності. Новий погляд на історію навколо Реформації також висвітлив складні церковні та політичні події, які призвели до поділу в Церкві, зробивши цей поділ більш зрозумілим», – наголосив працівник Папської Ради сприяння єдності християн, вказуючи на велику користь для екуменічного діалогу спільного вивчення безперервності Церкви від апостольських часів та теми священнослужитилів у Церкві.

Діалог із християнами-баптистами

Як пише далі автор статті, подібний шлях пройшов також й міжнародний екуменічний діалог католиків із християнами-баптистами. Мова йде про те, що спершу слід було подолати історію давніх антагонізмів, зокрема, в США, де сьогодні присутня більша частина всіх баптистів. Від 1982 до 1984 р. відбувався перший міжнародний діалог між Всесвітнім Альянсом баптистів та Папською Радою сприяння єдності християн довкола теми християнського свідчення в сьогоднішньому світі. У заключному документі, опублікованому наприкінці зустрічей, Змішана комісія підтвердила спільне свідчення, яке Христові давали як католики, так і баптисти, а також спільне заанґажування задля навернення, братерства та місії.

«Діалог показав, як подібне зобов'язання на користь місії та євангелізації зробило католицьку традицію та баптистську традицію найпоширенішими християнськими традиціями у світі», – підкреслив о. Ґонсалес, додаючи, що діалог продовжився черговою серією зустрічей, проведених від 2006 по 2010 рік. А зараз триває третій цикл діалогу на тему: “Динаміка Євангелія та свідчення Церкви”.

Відмінності різних християнських спільнот

Як стверджує автор статті, останніми роками було визнано, що численні відмінності між різними християнськими спільнотами є комплементарними дійсностями, які спроможні збагачувати одні одних обміном драми. «Однак, не можемо заперечувати, що одна з найбільших сьогоднішніх проблем для Папської Ради полягає у відсутність порозуміння в християнській спільноті щодо того, як потрібно розуміти справжнє християнське учнівство на етико-моральному рівні. Наприклад, зростає розбіжність щодо біоетичних питань, а саме питань, пов’язаних з початком і кінцем життя, такими як аборти та евтаназія. Ми також стикаємось із великим тупиком у питаннях сім'ї, сексуальної орієнтації та гендерної ідеології»– додає він. Ці розбіжності, як зазначає Папа Франциск у своїй енцикліці “Laudato si’” (пор. н. 119), ставлять перед нами незручне запитання, як таке можливо, що дві християнські спільноти, однаково переконані, що ними провадить Святий Дух, доходять до кардинально відмінних висновків у таких важливих питаннях?!

Знаки надії

Далі о. Гонсалес підсумовує: «Незважаючи на труднощі, існують великі знаки надії. Православні, англіканські та протестантські лідери приєдналися до Папи Франциска, який проказав молитву “Отче наш” у Ватикані 25 березня, вимолюючи Божої милості для людства в розпал пандемії коронавірусу. І як можемо забути іншу знаменну подію, яка трапилась два дні пізніше, 27 березня, а саме драматичний та самотній момент молитви Папи на порожній площі Святого Петра, в той час, як показник померлих в Італії перевищив 9000? Хоча Папа Франциск був на площі один, мільйони християн приєдналися до нього із своїх домівок, в той час, як він проказував особливу молитву в час пандемії. Цей знак солідарності в служінні людству був би немислимим ще шістдесят років тому, коли був створений Секретаріат сприяння єдності християн».

На переконання автора, екуменічний рух впродовж останніх десятиліть можна окреслити, як поступовий перехід від конфлікту до єдності, як шлях, що ще не завершений, але який свідчить про важливість самого діалогу, що зменшує конфлікти та сприяє співпраці та мирові. «У сучасному світі, де діалог стає дедалі рідкіснішим, а глобальне напруження зростає, результати, досягнуті Папською Радою та її партнерами по діалогу, представляють важливу дорожню карту. Мистецтво діалогу, настільки ефективно вдосконалене протягом десятиліть, є чудовим служінням на благо не тільки християн, але й усього людства», – підсумував працівник західного відділу Папської Ради сприяння єдності християн.

09 липня 2020, 11:42