Шукати

Vatican News

Святий Іван Павло ІІ і його родина

Непохитність у вірі в Господа, набожність до Пресвятої Діви Марії, жертовність, заангажування на користь ближніх – усі ці добрі риси поведінки Кароль Войтила бачив у прикладі членів своєї родини, які він згодом розвинув у своєму особистому житті та, зокрема, під час свого служіння на Петровому престолі.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ / Alessandro Gisotti – Ватикан

«У своєму служінні Божому Слову святий Іван Павло ІІ був Папою сім’ї», – цими словами Папа Франциск охарактеризував свого святого попередника під час його канонізації 27 квітня шість років тому, які набирають особливого значення, зокрема, тоді, коли ми наближаємося до 100-літнього ювілею від дня народження цього польського святого. Відзначення ювілею народження, тобто, початку земного життя, в природній спосіб спонукає приглянутись до родини святого Кароля Войтили, до тих його найближчих, беатифікаційний процес яких нещодавно розпочався у Польщі на дієцезіяльному рівні.

Перечитуючи головні біографічні відомості про маму Емілію та батька Кароля, можна зауважити наскільки їхнє особисте свідчення вплинуло на формування особистості їхнього сина, майбутнього Наступника святого апостола Петра. Без сумніву, деякі основи майбутнього священничого, архієпископського та папського служіння святого Івана Павла ІІ були закладені вже під час його перших років життя в польському містечку Вадовіце, де він народився 18 травня 1920 року.

Мати Емілія

«На твоєму білому гробі проростають білі квіти життя. Ох, скільки років вже пролетіло без тебе, скільки років?» – ці слова, які Іван Павло ІІ весною 1939 року присвятив свої мамі, вказують на те, якою великою драмою для нього стала її смерть. Останній раз Кароль бачив свою маму, коли йому було 9 років. Емілія, яка відзначалась дуже слабким здоров’я, серед великих труднощів, незважаючи на вказівки лікарів, довела до успішного завершення три вагітності. Її тіло було настільки кволим, що всі 9 років після пологів були позначені частими хворобами, госпіталізацією, браком фізичних сил, а згодом прийшла смерть.

Кароль з мамою Емілією
Кароль з мамою Емілією

Пристрасний захист людського життя, зокрема, в умовах кволості, що виокремлює служіння святого Папи Івана Павла ІІ як Римського Архієрея, черпає невичерпні життєдайні соки у материнській любові Емілії. Значущим є те, що мешканці Вадовіц посвятили “Дім Самотньої Матері”, діяльність якого присвячена підтримці жінок, які, незважаючи на різні труднощі, зберігають плід свого материнства, власне Емілії Качоровській-Войтилі. Відвідуючи свою батьківщину 1999 року, Іван Павло ІІ мовив: «Моя вдячність є дуже великою, бо ви посвятили цей Дім на честь моєї матері Емілії. Вірю, що та, яка мене привела на світ та огорнула любов’ю моє дитинство, буде опікуватись також і цим починанням».

Брат Едмунд

Через три роки після смерті матері, Кароля Войтилу спіткало інше горе – трагічна смерть 26-річного Едмунда, старшого брата, який завжди був прикладом для малого Кароля. Едмунд, сумлінно виконуючи свої обов’язки лікаря, віддав життя у 1932 році, рятуючи хворого на скарлатину, інфекційне захворювання від якого на той час не було вакцини. Особливо в наш період, коли численні лікарі та молодший медперсонал ризикують життя у боротьбі з коронавірусом, постать Едмунда Войтили заслуговує на згадку.

Молодий лікар усвідомлював, якому ризикові піддається, йдучи до хворого, але, беручи приклад із Доброго Пастиря, не поставив свої інтереси як прерогативу, але поспішив на допомогу потребуючому ближньому. Як багатьма роками пізніше розповів Іван Павло ІІ, смерть брата стала для нього великим потрясінням з причини драматичних обставин, в яких вона трапилася. Приклад старшого брата як “мученика за обов’язок” назавжди закарбувався в пам’яті Кароля.

Батько Кароль

У віці лише 12-ти років Кароль залишився сам із батьком, який був військовим. Він був доброю і строгою людиною, яка відзначалась непохитною вірою в Бога, незважаючи на всі особисті трагедії, що трапились з ним у житті. Зокрема, своїм батьківським прикладом чесного життя і поведінки, патріотизму, любові до Пресвятої Богородиці він супроводжував свого сина на його життєвому шляху. Вже як Архієпископ Кракова, розповідаючи в одному з інтерв’ю про свого батька, він сказав: «Мій батько заслуговував подиву й майже всі мої дитячі та юнацькі спогади пов’язані із ним. Свій біль він перетворював у молитву». Пережиті життєві випробування не стали для нього причиною замкнутися у собі, але відчинили його духовну глибину. Як згадував Іван Павло ІІ, вже сам факт бачити батька, який стоїть навколішки у молитві, мав надзвичайний вплив на формування особистості майбутнього Папи і, взагалі, на його покликання до священства.

Кароль Войтила-старший і Кароль Войтила-молодший
Кароль Войтила-старший і Кароль Войтила-молодший

Батько ніколи не говорив його про священство, але завдяки своєму прикладові став для Кароля немовби першою семінарією, “домашньою семінарією”. Як святий Іван Павло ІІ згадує у книзі-інтерв’ю “Переступи через поріг надії”, одного разу батько подарував йому книжку, в якій була молитва до Святого Духа, і сказав, аби він щоденно її молився. Від цього дня святий Папа ніколи не пропускав проказування цієї молитви.

Надія не згасає

Молодий Кароль розпочав навчання в університеті у Кракові, де мешкав разом із батьком, але вже у 21-річному віці втрачає і його. Смерть тата, 18 лютого 1941 року, стала одним із найважчих моментів у житті Івана Павла ІІ, адже він залишився повністю самотнім. Проте, завдяки життєвому прикладові цих найближчих святих, – старшого брата, матері та батька, – він не втратив надії, яку ніщо не може загасити, ні терпіння, ані смерть.

Впродовж свого довшого життєвого шляху, на дорогі свого паломництва, звіщаючи Добру Новину про спасіння, Кароль Войтила завжди носив у серці свою родину. Він, за прикладом своєї матері, завжди сміливо ставав на захист людського життя; за прикладом старшого брата, згоряв у любові до інших, не щадячи себе; за прикладом батька, не боявся, бо навстіж відчинив свої двері Христові!

14 травня 2020, 12:35