Шукати

Vatican News
 Єпископ-помічник Архидієцезії Тірани-Дурресу Аріян Додай Єпископ-помічник Архидієцезії Тірани-Дурресу Аріян Додай   історія

З молодого емігранта, вихованого в атеїзмі, на єпископа

Це історія про єпископа Аріяна Додая, який у 16-річному віці прибув з Албанії до Італії на човні разом з іншими іммігрантами. Тут він згадав віру, яку бабуся передала йому в піснях. Він став священиком, а на початку квітня цього року призначений єпископом. З новопризначеним єпископом у телефонному інтерв’ю спілкувався Редакційний директор Дикастерії в справах комунікації Андреа Торніеллі.

Andrea Tornielli / Світлана Духович – Ватикан 

Під час телефонної розмови з Андреа Торніеллі в голосі 43-річного владики Аріяна Додая ще відчувалось здивування новиною про своє нещодавнє єпископське призначення. Його історія – це одна з багатьох маленьких, але, водночас, великих історій, з яких виткане щоденне життя Церкви.

Аріян Додай народився в албанському містечку Ляч-Курбін, що на узбережжі Адріатичного моря. Теплої вересневої ночі 1993 16-річний Аріян сів у човен разом з іншими своїми земляками, що втікали від злиднів: перепливши море, вони прибули до Італії. Тут він працював зварювальником і садівником, працював багато: до 10 годин на день. В одній з молодіжних парафіяльних спільнот він пізнав глибше християнську віру, яку ще в дитинстві засіяла в його душі бабуся, співаючи молитви.

Через десять років після прибуття до Італії він отримав пресвітерські свячення з рук святого Папи Івана Павла ІІ. Отець Аріян належить до Священичого Братства Святого Хреста. У 2017 році він повернувся до Албанії, аби здійснювати там душпастирське служіння, а 9 квітня цього року Папа Франциск призначив його Єпископом-помічником Архидієцезії Тірани-Дурресу.

В атмосфері атеїзму

«Я прибув до Італії відразу після падіння комунізму, – розповідає новопризначений єпископ. – Тоді неможливо було отримати візу. Єдиною можливістю виїхати були моторні човни. На жаль, бували човни, які відпливали, але на жаль, не діставалися до місця призначення». Аріян народився і виріс в атмосфері атеїзму комуністичної Албанії. «Я народився в умовах, коли був заборонений будь-який вияв віри. В перші роки свого життя мені ніхто не говорив про існування Бога. На жаль, комунізм дуже погано вплинув на моїх батьків, але мої дідусь і бабуся все ж молилися до Господа». Бабуся була першою людиною, від кого він почув слова про Бога. 

Віра, засіяна мелодіями 

«Мої перші спогади про віру, – пригадує єпископ-номінат, – це ніби приспів, що звучить у моїй голові, у моїй душі. Незважаючи на загрозу, моя бабуся почувалася вільною і надалі провадила молитовне життя. В її часи люди не вміли писати і вивчали молитви, співаючи. Співаючи мелодію, вони знали на пам’ять молитви, знали основи віри. Аж коли я прибув до Італії, то відкрив для себе, що, співаючи, бабуся розповіла мені про багато речей, наприклад, про Святі Таїнства. Вона співала, коли працювала чи прибирала. Так я навчився від неї. Вона часто проказувала молитву “Радуйся, Маріє” і навчила її також мене. Таким чином. вона передавала мені віру в Бога». 

Подорож морем в інше життя 

Невдовзі після падіння комунізму Аріян вирішив залишити свою країну. «Так само, як і багато молодих людей, я багато разів пробував виїхати. Перший раз наш човен поламався… Сьогодні я дякую Богові за те, що він не відплив, бо не знаю як би це все закінчилося: нас було багато, там було тісно. Це був жахливий досвід. Справжня масова втеча. Потім, під час іншої спроби, мені вдалося потрапити на один з човнів, які вирушали від берега мого міста, з цієї прекрасної лагуни, куди я часто ходив у дитинстві. Ми відплили вночі 15 вересня 1993 року. Дякувати Богові, море було спокійним. Бог нас вберіг. Я пам’ятаю, що в ту мить, коли ми віддалялися від узбережжя під тим зоряним небом, емігрувало все моє єство, моя історія. В душі я відчував, що розриваються зв’язки з тим життям, з тією сім’єю», – згадує він.

Думки новопризначеного Єпископа-помічника Тирани линуть до всіх, хто змушений сідати в човни й вирушати в небезпечну подорож: «Я вважаю, що потрібно пам’ятати про їхню жертву, про ці болючі переживання, бо якщо б вони не були змушені емігрувати, вони б не ризикували своїм життям».

Завдяки своїм друзям, які емігрували раніше, Аріян знайшов роботу в північно-італійському регіоні П’ємонті. Спочатку він працював зварювальником, а потім садівником, виконував також й інші роботи. «Таким чином я міг допомагати своїй сім’ї, – зазначає він, – бо ми тоді були дуже бідними». Хлопець працював багато і не мав часу, аби налагоджувати стосунки з місцевою молоддю. Одного разу друзі запросили його на зустріч молоді при місцевій парафії, яку провадило Священиче Братство Святого Хреста. Після недовгих вагань він погодився. «Мені там насправді сподобалося, – пригадує ієрарх. – Я знайшов приязне оточення, якого потребував у той непростий період молодості».

Від Хрищення до єпископства 

Аріян отримав Святу Тайну Хрищення, а 1997 року став кандидатом Священичого Братства Святого Хреста і прибув до Риму на навчання в семінарії, на що його батьки відреагували не дуже радісно. Десять років після прибуття до Італії він отримав в базиліці Святого Петра пресвітерські свячення з рук Папи Івана Павла ІІ. Молодий єпископ згадує, що вперше Папу він побачив в Албанії: «У 1993 році, того само року, коли я прибув до Італії, святий Іван Павло ІІ відвідав Албанію. Тоді країна щойно звільнилася від диктатури, навколо панували бідність і злидні, але, одночасно, велике бажання змін. Я пам’ятаю, як разом з багатьма іншими дітьми й дорослими, ми стояли в живому ланцюгу з Тірани до Шкодера, де проїжджав автомобіль Папи. Його постать завжди мене супроводжувала, так само, як і постать святої Матері Терези. В час, коли ми виходили з диктатури, вона виливала й на нас той бальзам ніжності, любові, доброти й надії, який вміла дарувати численним бідних у різних меандрах світу». 

Отець Додай працював у різних парафіях і став капеланом албанської громади в Римі, а 2017 року Архиєпископ Тірани попросив його прибути на служіння до його архидієцезії. А нещодавно його призначили єпископом-помічником.

«Говорячи відверто, – ділиться він, – я ніколи б не подумав, а ні бажав чогось подібного. Мені дуже подобалося служити на парафії, в щоденній родинній атмосфері з моєю спільнотою, з парафіянами та з довіреними мені людьми. Тепер я маю ще одне покликання – це призначення Папи Франциска. Я прийняв його з довір’ям до Господа, Пречистої Діви Марії та в послусі Церкві». 

В гармонії з іншими релігіями

З приводу цього призначення радіють також християни інших конфесій та мусульмани. Албанія, що стала першою європейською країною, яку відвідав Папа Франциск, є символом мирного співіснування різних релігій. «Мова не йде про релігійну толерантність, – пояснює отець Аріян Додай. – Дуже важливо описувати це поняття іншими словами: для нас – це гармонія, приязнь, дух співпраці і взаємної підтримки». 

15 квітня 2020, 13:37