Ойкономія: християнський погляд на економічне життя. Вступ

Цією статтею розпочинаємо цикл публікацій, присвячених ойкономії – переплетінню духовного і соціально-економічного вимірів.

Олена Комісаренко

З великою радістю представляю вам рубрику яка має назву «Ойкономія: християнський погляд на економічне життя».

В першу чергу, важливо висвітлити значення самого слова ойкономія і багатство різноманіття його використання (імплементацій). Сам термін Οίκονομία має давньогрецьке походження і стосується ідеї управління домогосподарством, де οἶκος, ойкос – означає дім та домашні обов’язки та νόμος номос – закон. Відповідно, термін οίκο-νόμοσ пов'язаний з поняттям «ведення домашнього господарства».[1]

У богословському розумінні слово oίκονομία (ікономія) ми можемо пояснити як управління світом згідно з шляхом, окресленим Господом. Ближчою для української мови є форма, що походить від церковнослов'янської мови (ікономія - за візантійським читанням: пор. ікос замість ойкос), засвідчена в українській православній літературі. Але ікономія має декілька значень серед яких основними є:

1. тринітарне – пізнання Бога через його зовнішні дії, яка є пізнанням його внутрішнього життя;

2. сотеріологічне – Божий план спасіння, який розвивається в історії, або його основні етапи;

3. канонічне – можливість незастосування канонічного припису задля духовного добра особи, без того, щоб ставити під сумнів потребу того ж припису[2].

Згідно з Катехизмом Католицької Церкви «Отці Церкви розрізняють богослов'я (θεολογίαν) та ікономію (οίκονομίαν), уживаючи перше поняття для визначення таїнства внутрішнього життя Триєдиного Бога, а друге – для всіх Божих справ, через які він об'являється і передає своє життя. Богослов'я об'являється нам через ікономію, і, навпаки, всю ікономію осяває, висвітлює богослов'я».

“Духовний та соціально-економічний виміри не є паралельними і суть ойкономії саме в їх поєднанні.”

Зародження усієї економічної теорії як такої та самого терміну «економіка» асоціюється саме з ойкономією. Першим цей термін ввів Ксенофонт ще у 4 ст. до н.е. у трактаті з відповідною назвою «Ойкономія», де приділив особливу увагу поділу праці в суспільстві. На той час в період рабовласництва, Ксенофонт вже вбачав необхідність використовувати матеріальні стимули й різноманітні засоби «морального» впливу на рабів для покращення результатів їх праці. Автор надав пріоритетне значення пошуку шляхів подолання недоліків характерних рабовласницькому устрою надаючи перевагу колективним формам володіння.[3]

Потім важливий внесок зробив Аристотель (384-322 рр. до н.е.), який розвинув дихотомію світу, яка співвідноситься з інтересами (нібито) незалежного громадянина полісу, та у формуванні ойкосу як сфери, в якій залежні, підконтрольні люди задовольняють потреби кожного своєю фізичною працею і тим самим створюють (нібито) свободу своїх панів.[4]

Аристотель чітко ототожнює ойкономію зі сферою потреб, яка перебуває у підпорядкуванні, тому до сьогодні її визначають як «суспільний процес, спрямований на задоволення людської потреби у збереженні та підтримці життя і якості життя»[5]. Звичайно, ранні теоретики економіки розрізняли мистецтво домашнього виробництва як ремесло та мистецтво набуття багатства. Однак останнє вони називали не «економікою», а скоріше «хрематистикою»[6] і прямо закликали завжди підпорядковувати набуття багатства турботі про людські потреби, з метою «доброго життя» на довготривалій основі.

У часі середньовіччя роботи монахів таких як святий Тома Аквінській, святий Бернардіно з Сієнни, Іоан Дунс Скотс та інші надали більш детальної і практичної форми втіленню в життя богословського вчення саме в економічній сфері. Були створені перші банки, які мали за мету матеріально допомагати найбіднішім верствам суспільства та зменшити соціальну нерівність.

Лише пізніше, саме у 18 столітті, теоретики розділили сам суспільний процес, спрямований на задоволення людських потреб, навпіл. Вони переосмислили ойкономію, орієнтовану на задоволення потреб, звівши її до простої сфери споживання або побуту і програмно поставивши над нею вищу сферу нібито саморегульованого «вільного» ринку, запропонованого Адамом Смітом. Це відповідно призвело до того, про що попереджав Аристотель, а саме до становлення «економіки», яка не заслуговує на таку назву, бо замість того, щоб обертатися навколо людської особистості та її потреб, вона обертається навколо мети накопичення багатства. Ставлячи за кінцеву мету максимізацію прибутку будь-якою ціною, втрачається пріоритетність поваги людської гідності та забезпечення спільного блага.

Сучасне суспільство має відповідати на масу викликів таких як війна в Україні та в інших частинах світу, соціально-економічна нестабільність, спричинена пандемією Ковід-19, екологічна криза та інші, які в свою чергу несуть за собою ряд супутніх негативних наслідків для життя кожної людини. Капіталізм приніс як багато позитивного у зв’язку з технологічним прогресом, так і безповоротні наслідки, які впливають на людські взаємовідносини. Беззмістовний індивідуалізм та необґрунтована потреба необмеженого споживацтва, нав’язані ринковою економікою, глибоко вкорінилися у повсякденному житті людей.

Не дивно що персоналістичний підхід набуває все більше актуальності, так як капіталістичний менталітет з неокласичною егоїстичною антропологією homo ecomonomicus не в змозі дати всеохоплюючу відповідь на виклики сучасності та забезпечити спільне благо для особистісного щастя та процвітання кожної людини.

Історія економічної думки знає масу прикладів неподільного зв’язку між етикою та економікою які лишаються актуальними і до сьогодні. Слід зазначити прізвища таких авторів як Вебер, Дженовезі, Поляний, Сай, Шумпетер та інші, в роботах яких саме людина є творцем, центром і метою всього соціального життя.

Для соціальної доктрини Церкви економіка – це лише один з вимірів людської діяльності в умовах стрімкого розвитку технологій та економічного прогресу і швидких змінах у виробництві і споживацтві.[7]

“Як зазначено в енцикліці Centesimus annus: «Богословський̆ підхід необхідний як для розуміння, так і для розв’язання сучасних проблем у людському суспільстві» (п. 55).”

У компендіумі соціальної доктрини Церкви також згадується термін ойкономія. Цікавим є те що він фігурує не в сьомому розділі, присвяченому економічному життю, а в пункті 248 п’ятого розділу, який має назву «Сім’я як активний учасник соціального життя». Взаємозв'язок, що існує між сім'єю та економічною системою загалом, є особливо важливим для людського благополуччя. «Отже, сім’ю можна справедливо вважати важливим суб’єктом економічного життя, який перебуває не лише під впливом ринкової̈ ментальності, а керується логікою солідарності між поколіннями». Саме логіка турботи та піклування про інших членів сім’ї мають бути в основі сучасної економічної ментальності в суспільстві загалом, адже економічна ефективність та сприяння солідарному розвитку людства – одна неподільна мета.

Надалі, ми в деталях розглядатимемо напрямки сучасної економічної теорії в яких проявляється переплетіння духовного і соціально-економічного вимірів, в чому власне і полягає суть ойкономії, та форми її практичної реалізації. А також приділимо особливу увагу сприянню створення необхідних умов для гідного життя та сталого цілісного людського розвитку.

 

[1] Robert scott. Greek-English dictionary. p.1079 Clarendon press. Oxford. 1897.

[2]Див.: «Ікономія», Релігієзнавчий Словник / ред. А. Колодний, Б. Лобовик. Київ, 1996, с. 127.

[3] Leshem, D. 2013. Oikonomia redefined. Journal of the History of Economic Thought 35 (1): 43–61.

[4] Polanyi, K. 1968. ‘‘Aristotle Discovers the Economy: Essays of Karl Polanyi.’’ In George Dalton, ed., Primitive, Archaic, and Modern Economics. Garden City: Doubleday, pp. 78–115.са

[5] Ulrich, Peter. 2008. Integrative economic ethics: foundations of a civilized market economy. Cambridge and New York: Cambridge University Press.

[6] Хрематистика для Аристотеля – це накопичення грошей заради них самих, особливо шляхом лихварства, протиприродна діяльність, яка дегуманізує тих, хто нею займається.

[7] Компендіум Соціальної Доктрини Церкви.

01 березня 2023, 17:23