Енцикліка Humanae Vitae: у центрі – гідність людини
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Без сім’ї не було би Церкви, ані людського суспільства. Якщо бути об’єктивним, сьогодні сім’ї стоять перед величезними викликами. Церква завжди пропонує їм свою пастирську допомогу», – сказав кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, виступивши під час презентації у Ватикані книжки о. Джільфредо Маренґо «Народження енцикліки. Humanae Vitae в світлі Ватиканських Архівів», що побачила світ у Ватиканському видавництві. Вона є історіографічним дослідженням, що проливає світло на генезис документа, оприлюдненого 50 років тому.
Криза сім’ї та відповідальне батьківство
Як зауважив кардинал Паролін, в той час, коли святий Павло VI розпочинав працю над документом, почали поширюватися певні процеси, що «поступово призвели до глибокої кризи традиційної сім’ї», а енцикліка «Humanae Vitae» стала спробою відповісти на нові виклики, дбаючи про те, щоб позбутися «засуджуючого тону» та «ностальгії за минулим».
Метою документа, праця над яким тривала 5 років, було, за словами Державного Секретаря, «накреслити великі напрямні християнської духовності, покликання та подружнього життя». Зокрема, йшлося про відповідальне батьківство й материнство, що «є нічим іншим, як важливою складовою подружньої та родинної духовності», що випливає з «покликання до досконалості», закріпленого Святою Тайною Подружжя.
Церква і соціокультурний феномен 1968 року
Доповідач зауважив, що перед післясоборовою Церквою постало завдання «передати новим поколінням красу того, що ми знаємо про справжню природу подружжя, сім’ї та людської статевості». І в контексті культурних перемін 1968 року першою спонукою була стурбованість тим, щоб «захищатися від протинароджувальних політик», однак, поступово центр уваги перемістися до проблем «богословсько-морального характеру».
Отож, з одного боку йшлося про те, щоб передати принципи морального вчення, підкреслюючи його обов’язковість, але знаходячи відповідний спосіб для його представлення, пам’ятаючи про виклик, пов’язаний з присутністю Церкви у світі й діалогом із сучасністю. Цим пояснюється тривала праця над документом, висвітлена в книзі о. Маренґо.
Соціальний вимір
Кардинал Паролін пояснив, що Навчання Церкви не є «незмінним монолітом, але живим організмом, який зростає та розвивається». Павлові VI не бракувало «гострого усвідомлення того, що регулювання народжуваності було питанням, яке стосувалося не лише морального діяння християнських пар, але мало соціальний, культурний і, навіть, політичний, загальний вимір». Йшлося про те, щоби «висловити судження щодо орієнтирів, які підважували найвищу цінність людського життя», бажаючи змусити пари здійснювати «батьківство й материнство, обумовлене політичними рішеннями й економічними стратегіями, суперечними людській гідності», що й досі стається у світі.
Сьогодні, за словами Державного Секретаря, ми спроможні «краще збагнути всю цінністю енцикліки “Humanae vitae”, її пророчі акценти, відклавши набік дискусії та протистояння, що виникли після її оприлюднення». Адже вони були «дітьми непростої пори в житті Церкви, що вже належить минулому».
Сучасність енцикліки «Humanae Vitae»
«Якщо любов між чоловіком і дружиною є місцем, в якому Творець породжує нові життя, то як не запитувати себе про те, як надто часто дитина сприймається немов “додаткова проблема” в житті пари чи, навпаки, ледь не як “предмет”, якого прагнуть будь-якою ціною?» – запитує кардинал Паролін, підсумовуючи, що в цьому значенні енцикліка «Humanae Vitae» досі залишається актуальною, зокрема й у тому, що стосується емансипації жінки. За його словами, потрібні «заходи різного характеру, починаючи від законодавчих». Однак, насамперед, йдеться, про те, щоб «наново відкривати та належно цінувати особливу гідність жінки та її покликання в суспільстві та Церкві».
