Сестри Служниці Святого Духа: увійти в жорстоку дійсність, щоб чинити добро

Сестри Місійного Згромадження Служниць Святого Духа діляться своїм досвідом молитви та служіння потребуючим в час війни. Критична ситуація поставила перед ними безпрецедентні виклики. Намагаючись відповідати на них, сестри відкривають нові грані стосунків з Богом та з ближніми.

Світлана Духович – Ватикан

«Війна кардинально змінила моє життя і надалі змінюватиме його», – зазначає сестра Світлана з Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. Ще перед початком війни в Україні черниця почала навчання в Римі, у січні минулого року повернулася додому і планувала продовжити навчання у вересні. Тепер не знає, чи вдасться здійснити задум. До війни її спільнота мешкала в Хмельницькому, де місіонерки здійснювали своє служіння від 1995 року, але вони були змушені переїхати до маленького села Мацьківці, що неподалік обласного центру, де їх прийняли Брати Менші конвентуальні і де вони можуть допомагати тим, хто втікає з регіонів, що найбільше постраждали від війни.

Війна перевернула не лише зовнішнє життя сестер: «Я змінилася як з психологічної, так і з духовної точки зору, – каже місіонерка, – ця ситуація внесла багато питань в мої стосунки з Богом і в моє життя віри». 24 лютого сестра Світлана була з іншими сестрами в маленькому селі під Вінницею і вранці їх розбудив звук вибухів. Після першого моменту здивування «Може, це якась аварія», настав шок і далі – запитання: «Як це можливо? Це справді відбувається?». Хоча на Хмельниччині тепер відносно спокійно, «нестерпний біль», який викликав ці запитання, ще повністю не зникає і загострюється тоді, коли сестра Світлана зустрічає з тих, хто подивився смерті в очі: поранених бійців, яких вона відвідала в госпіталі та біженців, які бачили людей, що втратили життя. «Слухаючи їх, мимоволі поглинаєш їхній біль, – ділиться вона, – і це викликає багато запитань до Бога, серед них – питання про природу зла. Я зрозуміла, що до війни жила у захищеному середовищі: знала, що зло існує, але воно не впливало на наше життя так, як тепер. Це інша дійсність, в якій також є Бог, який там страждає, Його розпинають... І Бог відповів мені питанням: “Хочеш увійти зі мною в цю дійсність?”. Я не хочу втікати від цього, створюючи собі ілюзорні світи, а хочу увійти в це, залишитися там, щоб зробити якомога більше добра».

Сестру Вікторію, яка належить до тієї ж спільноти Сестер Служниць Святого Духа, початок війни застав у Греції, де вона перебувала від 2019 року і здійснювала свою місію при Єзуїтській Службі Біженців. У перший тиждень вона лише плакала, читала новини, дзвонила друзям та рідним в Україні й молилася вдень і вночі:

У Мацьківцях Сестри Служниці Святого Духа служать у Санктуарії Матері Божої Фатімської. Тут спільно з Меншими Братами Конвентуальними вони започаткували різні ініціативи для служіння потребуючим. У перші тижні війни було організовано ночівлю для людей, які втікали з територій бойових дій. Тут вони могли зупинитися, щоб поїсти, помитися, відпочити і продовжити свій шлях. З часом потік внутрішньо переміщених осіб зменшився, і тому сестри вирішили створити невеликий центр гуманітарної допомоги: вони роздають біженцям, які оселилися в Матківцях та прилеглих селах, одяг, продукти харчування та ліки, а також пропонують їм свій час, слухаючи їх. «Для них важливо знати, що вони можуть прийти сюди і що їм допоможуть, їх вислухають», – каже сестра Світлана:

Ритми спільної молитви місіонерок змінилися: часто виникають термінові справи. «Але моя особиста молитва стала інтенсивнішою», – каже сестра Світлана. «Іноді я прокидаюся вночі і молюся. Після того, як бачиш жахливі новини з Маріуполя та інших сильно зруйнованих міст, то просто не молишся а кричиш до Бога»:

«Для мене потреба молитися була немов потребою дихати», – зазначає сестра Вікторія, розповідаючи про свій досвід молитви в перші дні війни. Перебуваючи ще в Греції, вона молилася за своїх рідних і знайомих, які намагалися втекти з найгарячіших точках. «Я просила: “Боже рятуй їх зараз, вивозь, роби їх невидимими, нехай Твої Ангели їх оточують, щоб їх не бачили”», – пригадує вона.

Незважаючи на те, що місія сестри Вікторії в Греції повинна була завершитися в червні цього року, вона вирішила повернутися в Україну відразу. Її сестри у Хмельницькому були проти, бо всюди існує загроза бомбардувань. Настоятельки пропонували їй інші місця, де вона могла би допомагати українським біженцям (у Польщі чи Італії). «Але я родом з Криму, – каже місіонерка, – і одного разу я вже втратила батьківщину. Тому я вирішила, що хочу повернутися в Україну і, що б там не було, прожити цей період з людьми, які стали моєю духовною родиною»:

Повернувшись в Україну, сестра Вікторія була несподівано вражена, коли побачила, скільки молитов і богослужінь відбувається щодня в Сантуарії Матері Божої Фатімської у Мацьківцях та кількість людей беруть в них участь. Переселенці часто просять Місіонерок Служительок Святого Духа помолитися з ними або помолитися за їхніх близьких:

«Ці останні два місяці, – додає сестра Світлана, – можна назвати часом великої євангелізації, ділення вірою та свідчення того, що Бог тут присутній»:

Бог, Який дарує надію і довіру. «Досвід Бога в минулому – зазначає сестра Світлана на завершення, – дає мені впевненість, що навіть якщо ми пройдемо через великі випробування і страждання, і навіть якщо ціна буде дуже високою, нагорода також буде високою. Мій досвід говорить мені, що Бог ніколи не грається з нами, і якщо він допускає щось подібне, то це означає, що Він знає, що ми зможемо все це подолати, що Він перенесе нас на Своїх руках через все це»:

 

10 травня 2022, 17:32