Отець Зандер: Екуменізм живе завдяки відкритим та дружнім зустрічам

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

“Налагоджений діалог”, – під таким заголовком 8 червня 2020 р. у щоденній ватиканській газеті “L’Osservatore Romano” була опублікована стаття о. Авґустінуса Зандера, працівника західної секції Папської Ради сприяння єдності християн, яка розповідає про діалог з лютеранами.

Екуменізм живе зустрічами

Як підкреслив автор уже на початку статті, екуменізм живе завдяки відкритим та дружнім зустрічам, позначеним щирим діалогом. Це стосується екуменічного руху також і між католиками та лютеранами. Впродовж усієї своєї 60-літньої історії Папська Рада сприяння єдності християн завжди намагалась створювати відповідні умови для народження та розвитку плідних екуменічних зустрічей.

Після століть суперечностей щодо доктринальних позицій, ІІ Ватиканський Собор забажав закласти основу для нового екуменічного співжиття. Одним із перших кроків стало запрошення представників від лютеранської спільноти до участі у Соборі як гостей-спостерігачів, які були не лише пасивними учасниками, але, через свою присутність мали можливість в непрямий спосіб впливати на соборові події. Декрет ІІ Ватиканського Собору на тему екуменізму “Unitatis redintegratio” вміщає у собі плоди того щирого діалогу.

Продовження католицько-лютеранського діалогу

Далі о. Авґустінус Зандер підкреслює, що ІІ Ватиканський Собор, серед іншого, нагадав, що Святий Дух у ділі спасіння послуговується також і протестантськими церковними спільнотами (пор. Unitatis redintegratio, 3; 23). Отож, Собор став початком нового етапу католицько-лютеранського спілкування та діалогу, що в майбутньому розвинулись. І вже 1967 року відбулась офіційна зустріч католицько-лютеранської Комісії, яка складалась із 14 членів, плодом якої стала публікація в 1972 році так званого “Мальтійського Рапорту” під назвою “Євангеліє та Церква”. Згодом було засновано значно ширшу змішану католицько-лютеранську Комісію, яка поглибила екуменічний діалог, вивчаючи, зокрема, такі питання як Пресвята Євхаристія, єпископат та спільний шлях до єдності між католиками та лютеранами. Першими плодами діалогу та праці Комісії стали документи про Пресвяту Євхаристію, виданий у 1978 р., та про служіння у Церкві у 1981 році.

Центральна тема діалогу

В центрі богословської суперечки ХVI століття була тема виправдання грішника. Лише в 1999 р. Всесвітня лютеранська федерація та Католицька Церква спромоглися поглибити та поширити своє спілкування через “Спільну Декларацію щодо доктрини виправдання”. Складний та кропіткий діалог привів до згоди щодо фундаментальних засад вчення про виправдання. Ця Декларація стала ключовим моментом на шляху католицько-лютеранського примирення. Слід зазначити, що до цієї Декларації з часом приєднались також методисти, англіканці і реформати.

Етапи та способи діалогу

Далі автор статті ділиться із читачами поглядом у минуле, виокремлюючи п’ять важливих етапів екуменічного діалогу між католиками та лютеранами. Серед іншого, о. Авґустінус зазначає, що католицько-лютеранський екуменізм живе завдяки різного роду зустрічам. Мова йде про зустрічі, організовані Папською Радою єдності християн, участю католиків у зборах Всесвітньої лютеранської федерації, відвідини представниками федерації Риму та аудієнції із Єпископом Риму. Всі ці моменти творять атмосферу довіри, долаючи сумні спогади минулого, які розділяли, але більше не є актуальними, сприяють зближенню та творять простір для досвіду єдності.