Творити новий світ через піклування: кармеліти в Румунії приймають біженців з України
о. Яків Шумило, ЧСВВ / Antonella Palermo - Ватикан
Що я можу зробити? Це питання, яке вже поставили собі багато людей, і ще багато ставитимуть собі, зустрічаючись із багатьма біженцями, котрі змушені залишити Україну в часі війни. Після запитання йде розпізнавання, а після розпізнавання – рішення. Так сталося і з кармелітською спільнотою у Снаґові в Румунії, котра відчинила двері свого реколекційного будинку, щоб прийняти сім’ї з-за кордону.
За межами розрахунків, відкриті для немислимого
Кармелітський монастир розташований поблизу Бухареста, столиці країни. Там отці-кармеліти оселилися 22 роки тому. Як тільки почалася масова міграція з України, вони об’єдналися з низкою місцевих організацій та виділили цим людям близько тридцяти кімнат, що можуть прийняти до вісімдесят осіб.
Опинившись у стратегічній точці, з якої легко організувати подальші переїзди, вони відчинили свої двері. «Наш прийом, зазвичай, спланований і прорахований, однак у цьому випадку ми порушили наше планування, яке відкрилось для немислимого», – каже настоятель отець Антоніо Престіпіно. Для нього приїзд українців став великою духовною пригодою, яка навчила глибше переживати період Великого Посту. «У них ми побачили страсті Христові, які вимагають особистого залучення, і цей досвід виявився прекрасним», – зазначив він.
Історії, які закарбуються надовго
Отець Антоніо розповідає кілька епізодів, які залишили глибокий слід в його серці. Перша історія сягає перших днів: пізно ввечері вони зустрічали жінку з маленькою дівчинкою, яка сказала: «Зробімо одне фото, щоб відправити татові, щоб показати йому яке гарне це місце, до якого ми приїхали». «В той момент я згадав євангельську подію Преображення, де апостол Петро сказав Ісусові: “Добре нам тут бути”. Тут, серед краси, серед слави, яку Господь дає нам переживати в зустрічах, а також у нещастях, з якими зустрічаємося, існують моменти ясності, які спонукають нас прямувати до події Пасхи, до нового життя, яке Господь хоче нам дати, шляхом, про який ми не знаємо, наскільки довгим і звивистим він буде», – сказав священик.
У пам’яті настоятеля закарбувалась ще одна подія, яка сталась у храмі. Одного дня одна бабуся раптово почала молитися, клячачи на колінах і голосно взиваючи: «Господи, Господи, дай нам мир!». Її внучка одразу підійшла до неї: «Бабусю, я є тут, з тобою. А те, що інші зруйнували, ми терпеливо відбудуємо». «Подія, яка розриває душу – зустріч між поколіннями, які взаємно підтримують одне одного, як каже Папа. Надія і впевненість дівчинки були зворушливими», – згадує священик.
Жести, які змінюють дійсність
Біженцям з України також допомагає президент Кармелітського церковного руху Габріеле Томасоні. Раніше він понад сорок років працював у лікарні італійського міста Брешіа. Спочатку він як лікар боровся з епідемією COVID-19. Зараз же, не вагаючись, разом з дружиною прибув до Снаґова, аби допомагати приймати біженців. «Вони показали нам вдячність сльозами, мовчанням та обіймами», – зазначає доктор Томасоні. Він уточнює, що кожна сім’я має свою кімнату, є турбота та увага до кожного, особливо до дітей, які можуть гратися у полі та з тваринами. «Серед зла, яку зуміла накоїти людина, жест доброти змінює ситуацію, і вони це розуміють», – переконаний він.
Схожі ініціативи, які було організовано у реколекційному будинку отців кармелітів, мають важливу педагогічну цінність. «Жести добра потрібно творити, тому що це надія, яку ми можемо дати», – переконаний лікар. На його думку, час, який нам дарований Богом, маємо використовувати якнайкраще. Ба більше, якщо ми хочемо нового світу, то такі жести милосердя мають обов’язково бути присутніми у ньому.
