Біблія дружби: Боже слово в християнсько-юдаїстському діалозі
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Щойно завершився Тиждень молитов за єдність християн, проведення якого збігається також із Неділею Божого слова, завданням якої є допомагати «збагнути невичерпне багатство, що походить із постійного діалогу Бога за Своїм народом», як писав Папа Франциск у Апостольському листі з нагоди завершення Ювілею милосердя, висловивши побажання про святкування такого дня. Це побажання він здійснив у листопаді 2019 року, встановивши Апостольським листом «Aperuit illis» відзначення згаданої неділі.
Спільне багатство Божого слова
Але, як знаємо, Святе Письмо не є «ексклюзивним» скарбом християн. Багатство старозавітного об’явлення ми поділяємо також з представниками юдаїзму. Минулого року в Італії побачив світ другий том із циклу «Біблія дружби», що зібрав Книги Пророків з коментарями християнських і єврейських авторів. Передмови до цієї книги написали кардинал Курт Кох, Голова Папської Ради сприяння єдності між християнами та Папської Комісії з питань релігійних стосунків з юдаїзмом, та рабин Девід Розен, що відповідає за міжрелігійні стосунки в Американському Єврейському Комітеті.
Кардинал Кох: здолати «інтерпретаційну сліпоту»
Очільник ватиканського відомства у своїй статті нагадує про «великий імпульс» до поновного відкривання Божого слова, даний Другим Ватиканським Собором, зокрема, його догматичною конституцією «Dei Verbum». Крім того, у декларації «Nostra aetate» Отці Собору заявили: «Оскільки дуже великим є спільний духовний спадок християн і євреїв, цей священний Собор прагне сприяти та заохотити їх до взаємного пізнання та пошани, які можна осягнути, насамперед, завдяки біблійним і богословським дослідженням та братерському діалогові».
Саме цим, за словами кардинала Коха, керувалася Папська Біблійна Комісія, що 2001 року оприлюднила документ «Єврейський народ і його Святі Писання в християнській Біблії», в якому, серед іншого стверджується, що сучасний період привів християн до кращого усвідомлення братерських зв’язків, які їх тісно єднають з єврейським народом. І в цьому усвідомленні важливе місце займає вивчення Святого Письма.
В Апостольському листі, яким встановлено Неділю Божого слова, Папа Франциск нагадує про події, описані в Книзі Неємії: повернення Ізраїльського народу після вавилонського полону було позначене читанням Тори. «Цей уривок, – писав він, – містить велике повчання. Біблія не може бути спадщиною лише декого, ні, тим більше, збіркою книг для небагатьох упривілейованих. Вона належить, насамперед, народові, зібраному, аби слухати Боже слово та розпізнати в ньому себе. Біблія – це книга Господнього народу, який завдяки слуханню її переходить від розпорошення й поділів до єдності».
Кардинал Кох додає, що згаданий Святішим Отцем уривок завершується словами про те, що народ був «охоплений великою радістю, бо збагнули слова, що були їм проголошені». В євангельській розповіді про учнів, які йшли до Емауса, підкреслюється, наскільки важливим для розуміння Писань є «мати погляд, вільний від упереджень». «На жаль, надто довго християнська іконографічна традиція любила зображати синагогу як закриту, тобто, таку, що неспроможна збагнути новизну, присутню в цих текстах, яких була матір’ю. Таким чином забувалося, що інтерпретаційна сліпота може уразити будь-кого, хто не займає поставу послушного слухання Бога, Який промовляє; і дуже часто потребуємо іншого, щоби наш погляд, зосереджений на старих схемах, збагнув нові виміри», – підсумовує Голова Папської Комісії з питань релігійних стосунків з юдаїзмом.
Рабин Розен: не конфлікт, а зустріч традицій
Представник Американського Єврейського Комітету, в свою чергу, зазначив, що «фундаментальні відмінності» в розумінні термінів, присутніх у «наших спільних Писаннях», неминуче привели до очорнення та відкинення. Але сьогодні «ми благословенні» жити в новій епосі єврейсько-християнської дружби, без необхідності вбачати в цих відмінних розуміннях й інтерпретаціях джерело конфлікту, але, натомість, «нагоду зустрічі наших відмінних традицій і відповідних внутрішніх світів».
Згадуючи про основні моменти наближення з боку Католицької Церкви, починаючи від вже згаданої декларації «Nostra aetate» та інших документів, рабин звертає увагу на те, що переміна ставлення Церкви до євреїв та юдаїзму викликала відповідну реакцію у другої сторони, як документ «Dabru emet» (2000) та декларації: «Чинити волю Отця нашого, що в небі: прямуючи до партнерства між євреями та християнами» (2015) і «Між Єрусалимом і Римом» (2017).
За словами Девіда Розена, попри вищезгадані документи, ми й далі змушені «визнавати наші глибокі відмінності як у богослов’ю, так і в інтерпретації Писання, що підтримують відокремленість наших спільнот віри». Писання, які поділяємо, і надалі «пов’язуватимуть і розділятимуть нас у нашому світі, який не є до кінця відкупленим». «Однак, ця напруга є також дуже стимулюючою», – стверджує рабин, цитуючи слова єврейського філософа Мартіна Бубера: «Спільними в нас є книга та очікування. Для вас книга є вестибюлем, для нас – святилищем. Але в цьому місці можемо перебувати разом і разом слухати голос, який тут промовляє».
