Шукати

Vatican News
2020.05.22 Laudato si: Un uomo nella repubblica del Niger raccoglie foglie da un albero Редакційна колонка

«Laudato si’» – енцикліка, що скеровує погляд у майбутнє після пандемії

П’ять років тому Папа підписав документ, що становить важливий крок в соціальній доктрині Церкви та є дорожньою картою для будування справедливіших суспільств, спроможних оберігати людське життя та все створіння.

Andrea Tornielli

Спогадувати п’ятиріччя «Laudato si’» – це не обрядове відзначення. Тиждень, а після нього й рік, присвячені енцикліці, становлять своєрідну перевірку для того, щоб зібрати ініціативи, ідеї, досвід, добрі практики. Це спосіб поділитися тим, що документ розворушив у спільнотах, на територіях, в усьому світі. Й для того, щоб замислитися над актуальними викликами, коли світ бореться проти пандемії Covid-19.

Однією із заслуг розлогого папського тексту, відправною точкою якого є взаємини між створіннями та Творцем, є те, що він допоміг нам зрозуміти, що все взаємопов’язане: не існує екологічного питання, відокремленого від соціального, кліматичні зміни, міграція, війни, бідність та недорозвиток є виявом тієї самої кризи, яка ще перед тим, як бути екологічною, має, в своєму корінні, етичний, культурний і духовний характер. Йдеться про глибоко реалістичний погляд. «Laudato si’» народжується не з ностальгії за поверненням історії до перед-індустріальних форм життя, але виокремлює та описує процеси самознищення, породжені шуканням негайного прибутку та обожествлюваним ринком. Коріння екологічної проблеми, як пише Папа Франциск, перебуває саме в тому факті, що «існує спосіб розуміння життя та людської діяльності, який є викривленим і суперечить дійсності, аж до її нищення».

Наново розпочати з дійсності означає рахуватися з об’єктивним становищем людини, починаючи із визнання обмеженості світу та його ресурсів. Це означає триматися здалека від сліпого уповання, представленого «технократичною парадигмою», що, як стверджує Папа, йдучи слідами Романо Ґвардіні, «поставила технічний розум понад дійсність, настільки, що вже не сприймає природу ні як дійсну норму, ні як живе пристанище». Вплив людини на природу, читаємо в енцикліці, «завжди відбувався, але протягом тривалого часу мав характер супроводу, опанування можливостей, даних самими ж речами. Йдеться про одержання того, що природна дійсність дозволяє сама від себе, немовби простягаючи руку. І навпаки, тепер предметом зацікавлення є видобути з речей все, що можливо, через накладення людської руки, яка схильна ігнорувати чи забувати саму ж дійсність того, що має перед собою». І тому «прийшов час знову звернути увагу на дійсність із обмеженнями, накладеними нею, які, в свою чергу, становлять можливості для здоровішого та пліднішого людського та соціального розвитку».

Криза, яку переживаємо через пандемію, зробила все це ще очевиднішим: «Ми на повній швидкості, – сказав Папа 27 березня під час молитви за світ, – мчалися вперед, почуваючись сильними й здатними на все. Жадібні заробітків, ми дозволили речам поглинути нас, а поспіхові – відволікати... не пробудилися перед обличчям війн і несправедливості планетарного масштабу, ми не почули волання бідних, нашої важкохворої планети. Ми, незворушні, прямували вперед, вважаючи, що будемо завжди здоровими в хворому світі». Під час цієї промовистої молитви за припинення пандемії, яка виявила всіх нас слабкими й беззахисними, Папа Франциск нагадав, що ми покликані «прийняти цей час випробування… час обирати, що є цінним, а що проминає, відокремити необхідне від того, що не є таким». «Laudato si’» провадить нас у переосмисленні суспільства, де людське життя, особливо тих найслабших, буде захищеним; де всі матимуть доступ до лікування, де людські особи ніколи не викидатимуться мов непотріб, а природа не буде нерозсудливо розграбованою, але оброблюваною та збереженою для тих, які прийдуть після нас.

24 травня 2020, 08:40