5 років після трагедії в театрі «Bataclan»: діалог двох батьків
Jean Charles Putzolu / Світлана Духович – Ватикан
Жорж Салін – лікар. Aздін Амімур – торговець. Обидва живуть у Франції. Обидва вели активне життя. Жорж працював у різних країнах, і врешті, оселився з сім’єю в Парижі. Аздін також багато подорожував з огляду на свою підприємницьку діяльність. Жорж – невіруючий, або як він каже, «атеїст, що має християнське коріння». Аздін – практикуючий мусульманин, але не надто прив’язаний до цінностей ісламу. Будучи такими різними, ці двоє чоловіків могли так ніколи й не зустрітися, якщо б не трагічні події 13 листопада 2015 року. Того вечора Лола, дочка Жоржа, прийшла на концерт в театр «Bataclan» у Парижі. Лолі було 28 років, вона займалася видавництвом книжок для дітей і навіть відкрила свою фірму. Вона була задоволена життям, більшість свого часу проводила на роботі, але знаходила також час для подорожей. Того вечора Лола не вижила: дві кулі перервали її молоде життя.
Аздін вже давно не чув про свого сина Самі. Останніми роками їхні стосунки були напруженими і ввечері 13 листопада 2015 року він навіть не уявляв, де міг перебувати Самі. Тільки незадовго після терористичного нападу Азіна та його дружину повідомили, що їхній син був одним із трьох нападників на «Bataclan».
Ввечері 13 листопада 2015 року місто Париж пережило 33-тихвилинне пекло. Сім терористів, які проголосили себе членами так званої «Ісламської держави», організували терористичні атаки в трьох різних місцях французької столиці: першу – біля стадіону «Стад де Франс», де проходив товариський матч між збірними Франції та Німеччини, другу – перед рестораном, де сиділи відвідувачі, і третю – в театрі Батаклан, де на концерт зібралося понад 1500 осіб. Три нападники увірвалися до залу й почали стріляти у натовп. Внаслідок трьох нападів загинуло 130 осіб, 350 були поранені. Сина Аздіна разом з іншими шістьма терористами вбила поліція.
Самі вирушив у Сирію, щоб там приєднатися до джихадистів. Його батько, Аздін, який гостро засуджує фундаменталізм, поїхав за ним туди, аби знайти його й забрати додому, але безрезультатно. «Що я зробив не так, що мій син став таким?», – запитує він себе у відчаї. Це запитання переслідує багатьох інших батьків, діти яких покинули Францію і приєдналися до джихадистів у Сирії. Ці батьки створили групу, в якій ділилися одні з одними своїми переживаннями. До них приєднався також і Аздін, але цього йому було замало.
Після трагічних подій Жорж створив асоціацію сімей, рідні яких стали жертвами терактів. Його ім’я було на сторінках багатьох газет, він написав також книгу, присвячену цьому гіркому досвідові.
2017 року Аздін попросив знайомого зв’язатися з Жоржем і попросити його про зустріч. Це прохання застало Жоржа зненацька. Він взяв час на роздуми, в його голові виникало багато запитань: Чому батько терориста хотів зустрічі з ним? Чи він сам готовий зустріти батька хлопця, що, можливо, вбив його дочку?
Нарешті він вирішив зустрітися з Аздіном, бо дійшов до висновку, що й він також був жертвою, батьком, що втратив свого сина. Жорж усвідомив, що і Самі став жертвою, жертвою безумних ідей, які поширюють фундаменталісти.
Вони зустрілися в одному з паризьких барів у лютому 2017 року. Аздін подав руку і Жорж відповів потиском руки. Спочатку розмова не давалася легко, але потім обоє почали розповідати про себе, про свої родини і, звичайно про Лолу і Самі, хоч це для обох було болючим. Згадуючи ту зустріч, Аздін зазначає, що вона допомогла йому подолати цю трагедію.
Два чоловіки почали бачитися частіше. Між ними зародилася приязнь. Щоразу вони зустрічалися в ресторані чи в барі, але ніколи не вдома, аби зберігати певну дистанцію. Вони зрозуміли, що їхнє спілкування могло стати посланням для інших: чим більше часу вони проводили один з одним, тим більше усвідомлювали, що їхній діалог має велику силу. Він допомагає подолати почуття ненависті, бажання помсти, непорозуміння і все те, що приводить суспільство до поділів. Зміст їхнього послання повністю протилежний до послання терористів: в діалозі все є можливим. Для того, аби це послання могло вийти за межі їхніх зустрічей і досягнути інших людей, Жорж і Аздін вирішили написати книгу й розповісти про свою історію, про свої розмови, своє зближення і свої відмінності, бо, очевидно, вони існують, але вони не є причиною поділу. Для своєї книги вони обрали назву «Залишилися слова».
