Перукар №7: злидні в багатому районі
Jean-Pierre Bodjoko, SJ / Світлана Духович – Ватикан
Його звати Нігасіна Ракотоаріманана. Але автор розповіді, наш колега отець Жан-П’єр, називає його «Перукарем №7» – саме цей номер має його «чоловіча перукарня», а точніше – дерев’яна халабуда площею три квадратних метри, одна серед багатьох інших, де він проводить будні, чекаючи клієнтів. Отець Жан-П’єр познайомився з ним під час перебування в Антананаріво, яке відвідав з нагоди нещодавньої Апостольської подорожі Папи Франциска до Мадагаскару.
«Чоловічий салон краси» можна було побачити з вікна кімнати готелю, в якому поселили священика разом з іншими міжнародними журналістами. Безумовно, контраст між п’ятизірковим готелем і маленьким кварталом, що розташувався зовсім поруч, був вражаючим.
В цьому «закутку для бідних» деякі хлопці грають на саморобному більярді, інші грають в карти на гроші. Недалеко від них жінки, сидячи на землі вздовж вулиці, продають фрукти, аби заробити на прожиття. Навпроти «Перукарні №7» розташований «ресторан» – прилавок, за яким продають страви, кожна з яких коштує приблизно 50 центів.
Серед місцевих мешканців Нігасіна вважається «підприємливим», бо він дбає про забезпечення своєї сім’ї. Але те, що в ньому вражає, це надзвичайний спокій, його широка усмішка, що змушує замислитися. Та усмішка ніби промовляє: «Я вбогий, але щасливий!». Одна стрижка в його «салоні» також коштує 50 центів.
Вулиця, на якій розташована перукарня нашого головного героя, належить до багатого центрального кварталу столиці, де розміщені адміністративні будівлі, банки, навчальні заклади, бібліотеки та національні ЗМІ. Зовсім поруч з цим престижним районом розташований квартал простих людей під назвою «Ampefiloha», саме там видніється халабуда «Перукаря №7».
Перукар Нігасіна народився 1 липня 1975 року, він одружений і має троє дітей: Тожо, 24 роки, Рова, 22 і Муріелле 18. Вони навчаються. Їхній батько, після того як змінив декілька робіт, 1998 року почав працювати перукарем. Після роботи він має достатньо вільного часу для того, аби займатися своїм улюбленим заняттям – грати у футбол.
– розповідає Нігасіна. «Перукар №7» має багато витрат: оплата за навчання дітей в школі та університеті, оренда квартири та інші поточні витрати. Коли він має 10 клієнтів на день, що буває не так часто, то наприкінці місяця вдається покрити всі видатки. На щастя, його дружина також працює: вона має свій маленький кіоск-магазин, розташований недалеко від «Перукаря №7».
Майбутнє?
Але й ця робота не дає багато прибутку, бо сторожі не працюють щодня, та й Нігасіна хотів би мати також кілька годин вільного часу для заняття футболом. Він сподівається, що й влада виконуватиме свої обов’язки й гарантуватиме краще майбутнє всім мешканцям Мадагаскару. Він сподівається, що його діти зможуть закінчити навчання.
Чи йому вистачить грошей, аби оплатити навчання дітей?
Перукар №7 пригадує один з найкращих моментів свого життя, коли йому вдалося зекономити невелику суму грошей і купити мотоцикл.
Найважчим періодом в житті нашого головного героя була політична криза 2002 року, з якої, за його словами, він вийшов ще біднішим.
Жити в злиднях в багатому районі для Нігасіни нелегко. Вражаюча нерівність і несправедливість у суспільстві не спонукають його до нарікання, але, все ж таки, викликають запитання:
