Сімона й Мустафа: долати перешкоди на шляху любові

Antonella Palermo / Світлана Духович – Ватикан

Сімона й Мустафа познайомилися наприкінці серпня 1992 року в літаку рейсу Бейрут-Рим. Він мав студентську візу до Італії. Вона поверталася з подорожі, організованої католицьким студентським рухом. Обоє мріяли зустріти людину, з якою могли б розділити життєвий шлях.

В’язні упереджень 

У рідному Тріполі Мустафа Хуссейн мешкав у кварталі, де мирно співжили мусульмани й християни. В його мусульманській відкритій сім’ї часто звучало слово «вільний». Натомість Сімоні довелося подолати багато перешкод, перш ніж її сім’я прийняла Мустафу. Вони панічно боялися ісламських екстремістів, упередження передавалися з покоління в покоління. Ні переконання знайомого духівника, ні добрі наміри хлопця не могли заспокоїти матір Сімони. «Непорозуміння з моєю мамою завдали багато болю, – розповідає Сімона. – Вона віддалила нас від родини, змусила втратити багато часу й сил. Найбільше вона переживала за те, що хтось змусить мене залишити мою країну й покинути навчання». До цієї закам’янілості серця маму Сімони підштовхували спогади з її далекого минулого, коли, одружившись, вона переїхала з півдня Італії до Риму, де страждала внаслідок самотності та культурних відмінностей.                 

Наречені у Венеції

Молитися разом

У цій ситуації Мустафа завжди поводився покірно, з довір’ям: «Я був переконаний, – зазначає він, – що несприйняття колись закінчиться. Звичайно, мені було неприємно, коли я вперше відвідав її батьків. Я почувався, немов під прожекторами, але наша любов була нашою силою». Сімона усвідомила, що, як це не парадоксально, Мустафа виявився витривалішим, ніж вона, католичка. Але й вона дала приклад мудрості, коли під час похорону його дядька в Лівані опинилася серед мусульманських жінок, що оплакували свого родича, й хотіла якимось чином виявити своє співчуття. Дівчина витягнула вервицю і почала молитися. «Моя бабуся ще й досі згадує про це – зазначає Мустафа, усміхаючись, – і вона дуже цим рідіє».         

 «Сімона передала мені свою прив’язаність до віри. – розповідає Мустафа. – Вона завжди повторювала: «Бог – це любов», і я вважаю це прекрасним. Я глибше пізнав християнську віру, супроводжую Сімону на Святу Месу. Її віра стала мені близькою. Незважаючи на все». Сімона розповідає про їхні спонтанні молитви та спільне читання псальмів: «Мене надзвичайно вражає те, що Святий Дух віє там, де хоче, долаючи всі бар’єри. Тільки Святий Дух міг навчити його тієї поведінки, що відповідає вченню Христа. Любов не знає меж, тепер я в цьому ще більше переконана. Нам допомогла також надзвичайна допитливість Мустафи».  

Мустафа та його свекруха після примирення

Хто шукає миру, той його знаходить

«Я зрозумів, що, хто насправді шукає миру, той його знайде. Протягом довгого часу я відвідував групу, що дотримується духовності святого Ігнатія Лойоли. Там я завжди відчував приязне ставлення. В Італії не було важко інтегруватися, важче було вирішити різні бюрократичні питання. Я часто ходив грати баскетбол з отцями-єзуїтами Міжнародної колегії в Римі. Під час гри всі були справедливими й лояльними. Це нам додавало надії, що в щоденному житті ми також можемо бути лояльними, не зважаючи на національну, чи релігійну приналежність».

У день весілля в Римі

На площі святого Петра, отримуючи благословення Папи Івана Павла ІІ

Наполегливі, без образ у серці

Сімона й Мутафа вирішили взяти церковний шлюб, однак, оскільки церковне право забороняє такі шлюби, вони були змушені попросити дозвіл від компетентної церковної влади. Відповідно до однієї з умов його отримання, наречені повинні були пройти курси приготування до подружжя. «Для мене це було випробуванням, – пригадує Мустафа. – Я думав, що швидше, чи пізніше я здамся». Але так не сталося. Натомість, нарешті, здалася мама його нареченої. «Я навіть не уявляв, що це можливо: вона почала ставитися до мене, як до прийомного сина. Я, зі свого боку, ніколи не тримав у серці образи. Це стало вирішальним».