Кардинал Версальді: основою культури зустрічі є діалог між вірою та розумом

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

«Внесок церковних факультетів та католицьких університетів в універсальне братерство», – під таким заголовком 24 листопада 2020 р. щоденна ватиканська газета “L’Osservatore Romano” опублікувала статтю кардинала Джузеппе Версальді, Префекта Конгрегації католицької освіти. Відразу на початку своєї статі очільник однієї із найважливіших ватиканських Дикастерій пригадує, що Папа Франциск у своєї енцикліці “Fratelli tutti” закликає до «діалогу з усіма людьми доброї волі», аби таким чином здійснити здійснити велике бажання братерства та соціальної дружби, які не обмежуються лише словами.

Як підкреслює кардинал, Глава Католицької Церкви не приховує того, що здійснити цей великий задум непросто, адже в нашому світі відчуття приналежності до однієї родини людства дедалі слабшають, натомість, бажання разом будувати справедливість та мир видається утопією. А серед причин, які Папа виокремлює в своєму тексті, окреме місце займає перевага, яка надається приватним індивідуальним інтересам, та послаблюється спільнотний вимір буття. Мова йде про те, що необхідно виховувати до “культури зустрічі”, про яку Вселенський Архієрей так часто згадує.

Внесок освітніх закладів Церкви

І власне тут, у сфері виховання, освітні католицькі інституції, зокрема, церковні факультети та католицькі університети, можуть зробити свій вагомий внесок для побудови світу братерства та миру, сприяючи діалогові між вірою та розумом, що лежить в основі культури зустрічі між людьми, які, хоча й мають відмінні погляди та ідеї, однак, готові вислухати іншу особу, дбаючи про спільне добро універсального братерства.

На переконання кардинала Джузеппе Версальді, навіть якщо є правдою те, що цінність універсального братерства можна осягнути лише розумом, то історія нам показує, наскільки це важко, більше того, як стверджує Венедикт ХVІ, розум спроможній усвідомити рівність між людьми і встановити відповідне співжиття між ними, але він не в змозі заснувати братство (див. Caritas in veritate, 19), оскільки, як підкреслює святий Іван Павло II, якщо немає трансцендентної істини, підкоряючись якій людина набуває свою повну ідентичність, тоді немає жодної надійної основи, яка гарантує справедливі стосунки між людьми (див. Centesimus annus, 44).

Подолання перешкоди, що умертвляє розум

«Як тоді можливий діалог з невіруючими виключно на основі самої лиш раціональності щодо природніх цінностей, як ось щодо універсального братерства?» – запитує далі кардинал. Відповідь на це питання можлива лише тоді, коли ми поділяємо повне значення людського розуму в усьому його потенціалі. Але саме тут криється перешкода нашого часу, в якому панує культура, яка не тільки досягла “згубного розділення” між розумом і вірою (див. Fides et ratio, 45), але намагається виключити будь-які взаємини релігії із сферою науки та культури, забуваючи про те, що, коли в ім’я ідеології бажаємо виключити Бога із суспільства, то в кінцевому результаті починаємо поклонятись ідолам, і дуже швидко людина втрачає саму себе, її гідність є потоптаною, а права – порушеними.

Три навернення розуму

Отож, для того, аби подолати перешкоду, що умертвляє людський розум, католицькі університети та церковні факультети можуть зробити дуже багато, аби повернути довіру розумові до його здатності відкритись на те, що його перевищує. Але це можливе лише тоді, коли ми приймемо заклик до потрійного навернення у пошуку правди і добра: наукове навернення, завдяки якому можна подолати міф про те, що реальним є лише те, що є відчутним та піддається вимірюванню; моральне навернення, яке допомагає людині прийняти за критерій своїх особистих рішень об’єктивне добро, навіть тоді, якщо воно не є індивідуально корисним чи прийнятим у соціумі; релігійне навернення, яке полягає у відкритті себе на те, що нас перевищує як абсолютна істина, яка з любов’ю притягає людську душу.

«Цей поступовий процес навернення сприяє діалогові між розумом, очищеним від його слабкостей, та вірою, яка здатна його просвітлити і, водночас, не умертвити», – наголосив Префект Конгрегації католицької освіти, зазначаючи, що привілейованими місцями для такого діалогу, безсумнівно, є католицькі університети та факультети, одним із завдань яких є створювати братню атмосферу діалогу в середині академічної спільноти. Отож, не випадково Святіший Отець запросив до укладення Глобального освітньо-виховного пакту, аби заохотити всіх, які трудяться у сфері освіти та виховання, до спільного заанґажування на користь загальнолюдського виховання, не виключаючи жодної людини.