Кардинал Паролін: Папа Войтила – вікно, відкрите на світ

Світлана Духович – Ватикан

З нагоди 100-ліття від дня народження Івана Павла ІІ Вватиканська газета «L’OsservatoreRomano» опублікувала статтю Державного Секретаря Святого Престолу кардинала П’єтро Пароліна, в якій він ділиться своїми спогадами про цього святого Папу. 

Незабутня Апостольська подорож до Мексики 

Кардинал Паролін розпочинає свої роздуми, розповідаючи про Апостольську подорож Папи Войтили до Мексики в травні 1990 року. В той час він був Секретарем Апостольської Делегатури в цій латиноамериканській країні й брав безпосередню участь в приготуванні до цієї 47-тої подорожі Папи-поляка, як і в самій події. Мексика була країною, яку Папа Іван Павло ІІ вперше відвідав ще 1979 року, здійснюючи свою першу подорож як Наступник святого Петра. 

В ті часи, як згадує кардинал Паролін, в Мексиці католики становили 95% населення, серед яких була дуже поширена набожність до Пречистої Діви Марії задля присутності марійського санктуарію в Ґвадалупе та в інших місцях, але незважаючи на це, країна зберігала секуляристську конституцію, яка не визнавала права Церкви на існування і навіть забороняла здійснювати прилюдні богослуження.

Паломник Євангелія

«Але Іван Павло II, – підкреслює Державний Секретар Святого Престолу, – не прибув як політик, що шукає домовленостей, навіть якщо його харизма та його завзяття сприяли тому, що в наступні роки уряд змінив свою політику щодо релігійних питань та встановив повноцінні дипломатичні стосунки зі Святим Престолом, над чим довго і наполегливо трудився тодішній Апостольський Представник архиєпископ Джіроламо Пріджіоне».

Кардинал Паролін зазначає, що вже під час церемонії привітання в аеропорту Папа Войтила підкреслив, що його місія – це «паломництво євангелізації», а пізніше, в одній з проповідей під час свого візиту, наголосив, що він прибув на цю землю як «паломник любові й надії, з прагненням додати наснаги церковним спільнотам, аби вони принесли рясні плоди Христової любові й служіння ближнім». Цей вислів святого Івана Павла ІІ, за словами Державного Секретаря, можна підсумувати одним словом – місія, що означала для нього, як навчав Учитель, вийти із самого себе, аби себе віднайти. Вже саме ім’я, яке він обрав як Папа, вказувало на бажання наслідувати першого великого місіонера – святого Павла з Тарсу. 

«Незабутнє й надихаюче враження справили на мене його зусилля, яких він докладав для того, аби встигнути на дві заплановані на кожен день події – Святу Месу вранці, та Літургію Слова ввечері – в різних куточках країни», – пригадує автор статті. 

Відкрити всім двері свого дому

«Відчайність двері Христові» – цей заклик Папи Войтили дедалі більше відлунював у серці тоді ще молодого ватиканського диломата Пароліна. «Це був не лише сміливий заклик, – згадує він, – але й усвідомлення того, що не можна бути Церквою, якщо насправді не відчинити двері свого дому Господеві та, разом з Ним, усім братам і сестрам, створеним на Його образ». 

Саме цей заклик, за його словами, відкривав нові горизонти для його дипломатичного служіння, в якому він почав робити свої перші кроки: воно вимагало не тільки доводити до відома інших свої законні права, але й, насамперед, в ім’я Христа першими відчиняти всім двері свого дому. Таким чином молодий ватиканський дипломат відкрив для себе чудову істину: в жодній країні, в якій він виконував свою місію, він не почувався чужинцем. «Не тільки тому, що католики є всюди на земній кулі, – пояснює він – але, перш за все, тому, що в людині, в кожній людині, присутній Христос, Який стукає і просить відчинити двері».

Потоки паломників до Папи-паломника

Кардинал Паролін пригадує період, коли він 1992 року, завершивши своє дипломатичне служіння в Мексиці, повернувся до Риму й почав працювати в Римській Курії. «Навесні того ж року, – ділиться він, – ми бачили з вікон потоки людей, що прямували, молячись і співаючи, до того, хто, вводячи Церкву в третє тисячоліття, говорив про нову весну Святого Духа. Люди прибували з усіх куточків світу, аби віддячити Папі-паломникові за його відвідини. Християнська та людська родина збиралася навколо батька, брата, друга. Багатьма мовами вони висловлювали ту саму любов до місіонерського Папи, який мандрував планетою, щоб нагадати всім про гідність кожного».

Пасхальний час Папи Войтили

Думки кардинала Пароліна линуть до перших квітневих днів 2005 року, коли всі зібралися навколо Папи в його пасхальний час. «Ми дивились на розп'яття та на його хрест. Ми зібралися як одна родина, подібно до Марії та Івана, що стояли біля підніжжя хреста», – пише він, пригадуючи останні картини, що закарбувалися в його серці: безмовне благословення у Великодню неділю вірних, що зібралися на площі святого Петра. Благословення, уділене не словами, в всім своїм життям

«Хтось писав, що життя – це вікно відкрите на світ, – пише на завершення кардинал П’єтро Паролін. – Я думаю, що це особливо стосується Папи, який народився сто років тому. Від щирого серця дякую йому за те, що він відкрив багато вікон, також і на мій внутрішній світ, і за те, що він допоміг Світлові світу увійти до нього».