Апостольська Пенітенціарія про загальне розрішення в особливих ситуаціях

Апостольська Пенітенціарія у Заувазі щодо Святого Таїнства Примирення в період пандемії зазначає, що сьогоднішню ситуацію поширення вірусу можна визнати достатньою причиною для надання хворим і помираючим загального розрішення.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан 

Я з вами по всі дні”, – ці слова Воскреслого Ісуса з Євангелії від святого Матея, якими розпочинається Заувага Апостольської Пенітенціарії щодо Святого Таїнства Примирення в актуальній ситуації пандемії, опублікований 20 березня 2020 року та підписаний кардиналом Мауро П’яченцою, Префектом Апостольської Пенітенціарії, є основою всіх уточнень, виданих даним Апостольським Трибуналом у матерії сповідництва.

“Серйозність актуальних обставин примушує до роздумів над нагальністю та центральністю Святого Таїнства Примирення, як також до необхідних уточнень, як для вірних мирян, так і для священнослужителів, покликаних уділяти це Святе Таїнство. Також і в час вірусу Covid-19 Святе Таїнство Примирення уділяється згідно із нормами загального канонічного права та приписами Ordo Paenitentiae”

– читаємо на початку Зауваги.

Індивідуальна сповідь та загальне розрішення

Як пригадується далі у документі, індивідуальна сповідь залишається єдиним звичайним способом, за допомогою якого вірний, свідомий тяжкого гріха, осягає примирення з Богом, в той час, як загальне розрішення, без попередньої індивідуальної сповіді, не може бути надане, хіба що у випадку загрози смерті та коли немає достатньо часу, щоб вислухати сповідь кожного окремого каяника, або коли існує інша поважна причина (пор. кан. 960 ККП). 

Вирішувати, чи існує така причина належить до компетенції дієцезіяльного єпископа, беручи до уваги критерії, узгоджені із іншими членами Єпископської Конференції (див. кан. 455 §2 ККП), та обіцянку кожного окремого пенітента висповідатись перед священником при першій нагоді (див. кан. 962 §1 ККП). Беручи до уваги ситуацію з поширення вірусу, Апостольська Пенітенціарія вважає, що, зокрема, у місцях, які найбільше заторкнуті пандемічним зараженням, аж до того часу, коли цей феномен припиниться, слід вважати існуючою цю «поважну причину», про яку йде мова у кан. 961 §2 ККП. Усі інші уточнення перебувають в компетенції окремих дієцезіяльних єпископів, які завжди повинні зважати, перш усього, на спасіння душ (пор. кан. 1752 ККП). 

Дозвіл на загальне розрішення 

Тому, коли існує необхідність уділити загальне сакраментальне розрішення більшій кількості вірних разом, священник повинен попередньо повідомити про це дієцезіяльного єпископа, якщо це можливо, або, в іншому випадку, поінформувати його про цей факт якомога швидше (пор. Ordo Paenitentiae, н. 32).

В ситуації пандемічної невідкладності, до дієцезіяльного єпископа належить вказати священникам та пенітентам на заходи, яких слід дотримуватися при уділенні Святого Таїнства Сповіді, такі як місце, яке повинне бути просторим і добре провітрюваним, дистанція, що повинна бути відповідною до приписів, вживання сповідником захисної маски, завжди дотримуючись того, що стосується таємниці сповіді та необхідної конфіденційності.

Крім цього, до компетенції дієцезіяльного єпископа, в межах території повіреної йому дієцезії та беручи до уваги рівень пандемічної ситуації, належить окреслювати випадки серйозної необхідності, в яких дозволено уділяти загальне розрішення; для прикладу, при вході до лікарняних відділень, в яких знаходяться заражені вірні у небезпеці смерті, вживаючи, при можливості, засоби підсилення звуку, щоб розрішення могли чути хворі.

Утворення груп “надзвичайних медичних капеланів”

Також у Заувазі зазначається, що варто проаналізувати потребу та можливість утворити, там, де це можливо, та у погодженні з медичною владою, групи “надзвичайних медичних капеланів”, на волонтерських засадах та з дотриманням усіх санітарних норм щодо уникнення зараження, щоб таким чином забезпечити необхідну духовну опіку хворим та помираючим.

На закінчення в документі пригадується, що в тому випадку, якщо каяник не може отримати сакраментального розрішення, то він повинен вдатись до щирого жалю за свої гріхи, перепрошення Бога та обіцянки, що при першій нагоді визнає гріхи перед сповідником. В такому разі він отримає прощення гріхів і буде примирений з Господом (пор. ККЦ, н. 1452). 

20 березня 2020, 17:44