Cerca

Vatican News
Папа Франциск з ромами Блажа Папа Франциск з ромами Блажа (2 червня 2019)  (Vatican Media) Редакційна колонка

Прохання про прощення слідами традиції

Редакційний Директор Дикастерії в справах комунікації Андреа Торніеллі нагадує, що прохання про прощення, з яким звернувся Папа Франциск під час зустрічі з ромською спільнотою Блажа, є лише крайньою в серії таких подій, що залучили останніх Римських Архиєреїв.

Andrea Tornielli

Те, що Папа Франциск сказав під час зустрічі, яка була останньою в рамках подорожі до Румунії, просячи прощення в ромської спільноти за дискримінацію, зазнану протягом історії, включається у традицію, яка вже півстоліття утверджується в Церкві. «Історія говорить нам, що також і християни, теж і католики, причетні до багатьох проявів зла», – сказав він, пояснюючи згадане прохання про прощення.

Уважність до цих спільнот виявив 26 вересня 1965 року святий Павло VI, який відслужив Святу Месу в міжнародному циганському таборі в передмісті Помеції, сказавши: «Ви в Церкві перебуваєте не на околиці, але під деяким оглядом, у центрі, в її серці: ви перебуваєте в серці Церкви, бо ви залишені самі». Папа Монтіні, згадуючи при тій нагоді про зловживання, дискримінацію та переслідування, зазнані цими людьми, не промовив «mea culpa», але саме він започаткував епоху прохань про прощення в представників інших християнських конфесій за деякі темні сторінки минулого.

Саме святий Іван Павло ІІ присвятив окреме прохання про прощення циганам під час покаянного богослужіння з нагоди Ювілею Двотисячоріччя: «Християни повинні вміти каятися за слова та поведінку, продиктовані, іноді, пихою, ненавистю, бажанням панувати над іншими, неприязню до слабших суспільних груп, як от мігранти та цигани».

Увагу та зрозуміння до цих спільнот виявляв також Венедикт XVI, який 11 червня 2011 року, приймаючи представників різних етносів ромів і циган, визнав: «На жаль, протягом сторіч ви відчули гіркий присмак неприйняття, й, іноді, переслідування… Європейське сумління не може забути про такий великий біль! Нехай же ваш народ ніколи більше не буде об’єктом утисків, відкинення та зневаги!».

Тепер його наступник Франциск, прямуючи протоптаним шляхом, ще раз і виразно попросив прощення, подібно до того, як він вже робив це щодо індіанців у Чапас (Мексика) 2015 року, чи як у серпні 2018 року – перед обличчям скандалу зловживань неповнолітніми, написавши в Листі до Божого люду: «З почуттям сорому й розкаянням визнаємо, що ми, як церковна спільнота, не зуміли бути там, де повинні були бути, не діяли вчасно, визнаючи виміри та серйозність шкоди, заподіяної дуже багатьом життям».

Дорога того, хто просить прощення, не завжди є легкою та безболісною. Папа Войтила, систематично прямуючи нею, слідами Другого Ватиканського Собору та Павла VI, наражався на критику всередині Церкви. Папа-поляк, протягом свого понтифікату, десятки разів озвучував прохання про прощення, переосмислюючи різні факти минулого. Він говорив про хрестові походи, про певну податливість католиків перед обличчям диктатур ХХ сторіччя, про поділи в Церкві, про погане ставлення до жінок, про процес над Галілеєм та Інквізицію, про переслідування євреїв, релігійні війни, поведінку християн щодо індіанців та корінних африканців.

Для християн є нормальним (чи повинно би бути) просити прощення, визнавати себе грішниками, що постійно потребують очищення. І хоч провини завжди є та залишаються особистими, в кожній епосі Церква старається зрозуміти та з якнайбільшою вірністю переживати євангельське послання, усвідомлюючи неправильні кроки та скоєні помилки. Закид, який найчастіше звучить проти прохання про прощення за факти з минулого, має свої рації: не можна судити того, хто жив перед нами, в світлі сучасної чутливості. Але також і протягом минулих століть існувала можливість зрозуміти, як часто це робили непочуті пророки, що Ісус завжди стояв на боці жертв, а не тиранів, на боці переслідуваних, а не переслідувачів. Й апостолові Петрові, який відрубав вухо слузі первосвященика, щоб захистити Його, наказав повернути меча в піхви.

03 червня 2019, 14:30