Cerca

Vatican News
о. Р. Канталамесса о. Р. Канталамесса  (ANSA)

Проповідник Папського Дому: прагнути погляду Бога, а не людей

Темі лицемірства, яке сильно засуджував Ісус Христос, о. Ранієро Канталамесса, проповідник Папського Дому, присвятив свою першу великопосну проповідь, яку він вранці, 15 березня 2019 р., виголосив у каплиці Redemptoris Mater Апостольського палацу працівникам Римської Курії, що не брали участі у духовних вправах разом із Святішим Отцем та очільниками дикастерій.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ /Adriana Masotti – Ватикан

Для боротьби з лицемірством отець-проповідник запропонував кожного дня роздумувати над намірами нашого діяння, аби таким чином поставити на першому місці Бога, а не нашу особу. А головні умови для того, щоб «бачити» Бога, за словами о. Канталамесси, вміщені в євангельських Блаженствах, звіщених Ісусом Христом, зокрема, в блаженстві про чистоту серця: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Чистота стосовно людської сексуальності

Серед багатьох значень «чистоти», проповідник зупинився на двох, а саме, на щирості намірів та чистоті звичаїв. Їм протиставляються дві крайнощі: з одного боку, лицемірство, а з іншого – зловживання в сексуальній сфері.

Говорячи про хаос у сфері статевості, о. Ран’єро підкреслив, що гріх нечистоти не дозволяє людині побачити Боже обличчя, а якщо дозволяє, то це зображення представляється повністю деформованим. У цьому другому випадку Бог зображений не як товариш, захисник та союзник, але як ворог та суперник. Тілесна людина сповнена пристрастями, прагненням майна та жінки свого ближнього. «У такій ситуації Бог постає перед людиною як перешкода на цьому шляху, кажучи: "Ти повинен!", "Ти не повинен!". Гріх викликає в серці людини глухий жаль на Бога, аж до тієї міри, що, якби це залежало від неї, то вона бажала би, аби Бога взагалі не існувало», – мовив проповідник Папського Дому.

Чистота як щирість намірів

Під час своєї першої великопосної проповіді о. Канталамесса звернув окрему увагу на чистоту як щирість намірів, адже протягом Чотиридесятниці часто звучать Ісусові слова про те, що не потрібно трубити перед усіма, коли даємо милостиню, і не лицемірити, коли молимось. На переконання проповідника, вражаючим є той факт, що лицемірство, яке дуже сильно засуджував Спаситель, займає так мало місця у нашому іспиті совісті. Лицемірство частково переможене вже тоді, коли ми його визнаємо. Тому, необхідно признатись самому собі у ньому, визнаючи себе винним у лицемірстві; необхідно усвідомити, що кожен із нас живе немов би подвійним життям: справжнім і вдаваним. А як багато зусиль ми докладаємо для того, аби будувати саме оте друге, вдаване життя, зважаючи більше на те, що про нас думають інші.

Поведінка лицемірства – обман та подвійне життя

О. Канталамесса зазначив, що термін «лицемірство» походить з театрального лексикону та несе в собі відтінок обману. Йдеться про те, що актор говорив словами іншого, грав роль якогось персонажа. Також і сьогодні це слово несе в собі негативне значення, тому ніхто не гордиться тим, що він лицемір. Бути лицеміром – це перетворити життя на театр, в якому декламуємо для публіки, носимо маску, перестаємо бути собою, щоб стати персонажем. «Існує велика різниця між особою та персонажем, – мовив далі проповідник. – Персонаж – це викривлення особи. Особа – це обличчя, а персонаж – це маска». Особа – це реальність, автентичність та справжність, а персонаж – це вдаваність, поверховість та вигадка.

Ліки від лицемірства

Далі проповідник Папського Дому звернув увагу на ліки проти лицемірства, зазначаючи при цьому, що не є дуже легкою справою викорінити його з серця людини. Ми не можемо уникнути інстинктивного бажання, яке спонукає з’являтись перед іншими в кращому світлі та справляти гарне враження серед інших людей, подобатись іншим. Щоби боротися проти цього, без сумніву, потрібно щоденно використовувати відповідну «зброю», а саме «очищення намірів», адже, саме намір волі, а не природне почуття є важливим в Божих очах.

На переконання о. Ран’єро, для того, аби протиставитись сьогоднішній тенденції лицемірства, слід не лише уникати вказування на добро, яке ми насправді не вчинили, але навіть, іноді, приховувати те добро, яке ми таки зробили. Сам Ісус Христос закликав до молитви потайки, до посту, прихованого від людських очей, до милостині в таємниці, про яку б не знали всі навколо. А Отець Небесний відплатить нам за усі ці добрі вчинки, бо Він бачить у тайні. Тут не йдеться про те, щоб зробити із цього якесь постійне правило, бо, іноді, потрібно говорити також і про добрі речі, в такий спосіб даючи приклад іншим, та прославляючи Господа Бога (див. Мт. 5, 16). Мова йде про те, щоб розрізняти, що є добрим і корисним для того, аби інші про це знали, а коли краще, щоб інші не знали.

Лицемірству протиставляється простота

Серед іншого, Боже слово заохочує плекати простоту, як протиставлення лицемірству. Не йдеться про простоту як наївність чи поверховність, але як про те, щоб не важити те добро, яке чинимо для інших, а жити в щирості та правді, не лякаючись сонячного світла. Для о. Канталамесси «простота – це одне з найскладніших і найпрекрасніших досягнень духовного шляху».

Порада проповідника

На закінчення першої великопосної проповіді для працівників Римської Курії отець-проповідник порадив уважно заглибитись у текст 139 псалма, кажучи: «Якщо лицемірство і двоєдушність життя полягають у тому, щоби більше шукати людського погляду, ніж Божого, то тут знаходимо найбільш ефективний засіб. Цей псалом схожий на рентген, усвідомлюючи, що перебуваємо під Божим поглядом, а це не викликає в людини відчуття сорому чи неприємності, а навпаки, дає радість, адже людина розуміє, що йдеться про погляд Батька, Який її любить і бажає її досконалості. Псалом закінчується словами, які о. Канталамесса заохочує зробити власною молитвою: «Вивідай мене, о Боже, і спізнай моє серце, випробуй мене й спізнай мої задуми! І подивись, чи є в мені якась лиха дорога, і веди мене дорогою давньою».

15 березня 2019, 16:33